Необхідність пошуку нових соціальних пріоритетів і стандартів

За всієї важливості базисних потреб — в їжі, одязі, житлі, безпеці тощо, соціальна політика не може бути обмежена, а тим більше вичерпана лише турботою про їх задоволення. «Вищі по­треби» — у справедливості, добрі, красі, істині — також необхідні людині. Незадоволеність вирішенням цих потреб також викликає різні соціальні аномалії та патології. Приниження моральних критеріїв або відмова від них у діяльності працівників соціаль­ної сфери сприяє її дегуманізації.

Модель ефективної соціальної політики має інтегрувати та реінтрегувати суспільні громадські зв'язки та відносини, формувати нові соціальні спільності, забезпечувати реалізацію соціальних потреб. Соціальна політика, яка здійснюється в рамках такої моделі, забез­печує необхідні гарантії гідного рівня життя громадян і лише в такій ситуації може бути адекватним управлінням громадським вибором за умов різних інтереси? представники* різних соціальних груп з ме­тою гармонізації цих інтереси* і досягнення суспільної злагоди.

Правовими передумовами розбудови соціальної держави в Україні є конституційне закріплення основних соціальних прав людини та зобов'язань держави щодо їх реалізації.

Головною метою соціальної держави є створення умов для реалізації конституційних прав і свобод, забезпечення гідного існування та вільного розвитку особистості і гармонійного роз­витку суспільства.

Соціальна держава створює стимули для вирішення грома­дянами власних проблем, зокрема через механізми самовряду­вання та громадські організації, визначає обов'язкові мінімальні соціальні гарантії та забезпечує їх дотримання. Головною умо­вою реалізації цих гарантій є подолання соціально-економічної кризи, ефективний розвиток усього господарського комплексу України, успішне здійснення реформ, передусім соціальних: сис­теми освіти, охорони здоров'я, пенсійної та інших, спрямованих на захист інтересів людини, особистості, громадянина.

Основними функціями соціальної держави є:

1) Захисні (компенсаційні):

створення механізму захисту людини від реальних, по­тенційних ризиків і їх наслідків, від наявних і можливих порушень прав і свобод особистості; від злочинних посягань на життя, здоров'я, власність, честь і гідність людини;

здійснення державної соціальної політики через реаліза­цію державних соціальних гарантій, стандартів і норма­тивів;

гарантування соціально-економічної безпеки особи та сус­пільства через запобігання соціальним загрозам і їх усу­нення, формування гнучкої системи соціального захисту, розширення та поглиблення його соціально-економічної бази та вдосконалення соціально-правового поля;

забезпечення соціальної підтримки населення, передусім, вразливих верств, через систему соціальної допомоги, со­ціальної роботи;

забезпечення соціальної компенсації економічного потен­ціалу громадян на підставі податкових і фінансових меха­нізмів відшкодування збитків;

забезпечення суспільної злагоди в державі на основі со­ціального миру та соціального партнерства;

2) стимулюючі:

забезпечення вільного розвитку та соціальної орієнтації ринкової економіки, за якої економічна свобода спрямо­вується на створення умов для високої якості трудового життя та людського розвитку;

створення умов для заохочення до продуктивної зайня­тості через підвищення соціально-економічної активності населення, якісне формування й ефективну реалізацію трудового та підприємницького потенціалу, в тому числі шляхом стимулювання розвитку власних можливостей населення;

3) інвестиційна:

• розвиток соціальної інфраструктури, модернізація неви­робничих галузей (культури, освіти та науки, охорони здоров'я, навколишнього середовища) інфраструктури гро­мадянського суспільства;

органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування;

суб'єкти господарювання різних форм власності. Пріоритети соціальної держави будуються на підставі окремих

підсистем державного управління, які регулюються соціальною й економічною політикою і обумовлюються вимогами національ­ної безпеки. Пріоритетні соціальні інтереси, визначені пріоритет­ними національними інтересами, мають враховуватися під час формування пріоритетів соціальної держави. Законодавство України з національної безпеки серед пріоритетних національних інтере­сів має визначати такі пріоритетні соціальні інтереси:

гарантування конституційних прав і свобод людини та гро­мадянина; розвиток громадянського суспільства, його демокра­тичних інститутів; зміцнення політичної та соціальної ста­більності в суспільстві; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійно зростаючого рівня життя та добробуту населення;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потен­ціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення. Пріоритети соціальної політики в соціальній державі мають

бути гнучкими та відтворювати етапи соціального розвитку Украї­ни. У довгостроковій перспективі пріоритети соціальної держави частково збігаються з відповідними в соціальній політиці, але водночас виходять за її межі, оскільки зливаються з економіч­ною, політичною, екологічною, науково-технологічною та іншими сферами життєдіяльності суспільства.

Соціальна держава визначає пріоритети соціальної політики, а соціальна політика обумовлює можливості їх досягнення.

Під час конструювання пріоритетів соціальної держави, що містять і першочергові напрями соціальної політики, слід дотри­муватися таких вимог: забезпечення відповідності пріоритетним національним інтересам і змісту моделі соціальної держави; запо­бігання виникненню та подолання загроз національній безпеці в соціальній сфері; відповідність соціальним потребам та інте­ресам населення України, цілям розвитку України відповідно до європейських стандартів соціального розвитку.

Пріоритетами соціальної політики є:

розвиток трудового потенціалу, ннродон\ середньою класу, недопущення надмірно\ лення за рівнем доходів; \

проведення пенсійної реформи, надання ад| незахищеним верствам населення;

усебічний розвиток освіти, культури;

поліпшення охорони здоров'я населення.

Юридична база соціальної політики Класифікація нормативно-правових актів

Нормативно-правові акти можна класифікувати за такими критеріями:

За юридичною силою:

закони (акти вищої юридичної сили, що ухвалюються орга­нами законодавчої влади);

підзаконні акти (акти, що ухвалюються відповідними орга­нами державної влади та місцевого самоврядування).

За суб'єктом ухвалення:

акти глави держави (укази, розпорядження);

акти законодавчого органу (закони, постанови);

акти уряду (постанови, розпорядження);

акти інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, постанови, вказівки тощо);

акти органів місцевого самоврядування (постанови, рішення). За сферою дії:

загальнообов'язкові;

спеціальні;

локальні.

За рівнем загальності правових норм:

загальні;

конкретизаційні.

За часом

визначено-строкові;

невизначено-строкові.

Чинність нормативно-правових актів означає їх фактичний вплив на суспільні відносини й обмежена трьома параметрами: 1) терміном чинності (часом, протягом якого нормативно-право­вий акт діє);

простором (тобто територією, на яку поширюється дія нор­мативно-правового акта);

колом суб'єктів чи осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акту та на його основі набувають юридичних прав та обов'язків [149, 39-40].

Державну соціальну політику та її реалізацію в Україні ви­значають такі групи документів:

Конституція України;

Декларації, хартії, конвенції та інші міжнародні угоди сто­совно прав людини;

Міжнародні та міжурядові угоди;

Документи, що визначають напрями державної політики; Законодавство;

Документи, що регламентують реалізацію державної полі­тики в певній сфері або галузі щодо окремої групи громадян або певної проблеми;

Угоди між окремими юрисдикціями про фінансування або проведення певної політики та програм [149, 40-42].