III. Можливі фактори загрози енергетичній безпеці України

На нинішньому етапі становлення Української держави реально існують об'єктивні внутрішні і зовнішні фактори загрози її енергетичній безпеці, запобігання негативному впливу яких має стати одним з найважливіших напрямів діяльності органів виконавчої влади.

До внутрішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать: надмірна енергоємність валового внутрішнього продукту, до якої призводить витратна структура матеріального виробництва; високий рівень спрацювання, старіння, а також несвоєчасна переоцінка вартості основних фондів галузей паливно-енергетичного комплексу; недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу; загальна економічна криза, криза платежів і пов'язані з цим хронічні невиплати заробітної плати, особливо шахтарям, ускладнення соціального становища працівників галузей паливно-енергетичного комплексу; недостатній рівень розвитку власної машинобудівної бази з виробництва устаткування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу; недосконалість нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу в ринкових умовах; можливість виникнення критичних і надзвичайних ситуацій, пов'язаних з аваріями та перервами в енергопостачанні, зменшенням видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів внаслідок незадовільного утримання потужностей та зниження виробничої і технологічної дисципліни; відсутність або недостатність періодичного, поточного, передзмінного та іншого контролю за психофізіологічним станом працівників і можливостей його корекції залежно від змін у виробничих (технологічних) процесах і вимог медицини праці; недостатній обсяг наукових досліджень у галузі вдосконалення діючих та розроблення нових технологій видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів; відсутність необхідних інвестицій, спрямованих на забезпечення розвитку енергоефективних та енергозберігаючих технологій; втрата престижності професій та відтік висококваліфікованих кадрів з галузей паливно-енергетичного комплексу, в тому числі за межі України.

До зовнішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать: високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів; залежність ядерної енергетики від імпорту ядерного палива, запасних частин, обладнання, наукових та інших послуг; залежність від імпорту значної кількості виробничого устаткування, продукції енергомашинобудування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу.

IV. Сучасний стан галузей паливно-енергетичного комплексу

Вугільна промисловість. Капітальні вкладення в розвиток та

підтримку виробництва, особливо в останні роки, виділялися у

розмірі 50-60 відсотків від необхідних обсягів, що призвело до

того, що більше 80 відсотків вугільних підприємств працюють без

реконструкції та модернізації понад 20 років. За 1994-1996 роки у

галузі введено в дію лише один з 11 об'єктів основного

виробництва, не розпочато будівництво 9 нових вуглевидобувних

підприємств, загальна потужність яких до 2005 року повинна була

становити 10,9 млн. тонн, повільними темпами здійснюється

реконструкція та модернізація діючих шахт.

Недостатній обсяг фінансового та матеріального забезпечення

галузі в минулі роки призвів до старіння шахтного фонду, спричинив

ряд негативних явищ, передусім різке погіршення фінансового стану

підприємств, інших показників їх роботи, зокрема:

виробничі потужності скоротилися в 1990-1996 роках на

61,9 млн.тонн, або на 33,1 відсотка, рівень використання їх

знизився з 88,1 до 56,2 відсотка, видобуток вугілля зменшився з

164,8 млн. до 71,7 млн.тонн;

продуктивність праці робітника з видобутку вугілля знизилася

з 26,5 до 15,8 тонни на місяць (на 40,4 відсотка);

обсяг переробки вугілля на збагачувальних фабриках знизився

майже на 60 відсотків, при цьому зольність вугілля збільшилась з

29,4 до 33,8 відсотка;

частка вугілля власного видобутку в загальному обсязі

споживання паливно-енергетичних ресурсів за цей період скоротилась

з 23,5 до 19,7 відсотка.

Великої шкоди вугільній промисловості завдано через втрату

чіткої вертикальної керованості галуззю, погіршення виробничої та

трудової дисципліни в колективах.

Внаслідок негативної дії зазначених факторів зростає

собівартість вугілля, знижується рентабельність виробництва,

здійснюється перехід багатьох шахт до розряду збиткових та

неперспективних.

Нафтогазова промисловість. Запаси нафти і газу в Україні не

забезпечують потреб держави, належать до важковидобувних, що

обмежує можливість збільшення їх видобутку, вимагає проведення

широкомасштабних геологорозвідувальних робіт і впровадження нових

технологій видобутку.

Невиконання цих робіт у необхідних обсягах, відсутність у

галузі умов для самофінансування, а також припинення державної

підтримки призвели до скорочення приросту запасів, зменшення

видобутку вуглеводнів. Порівняно з 1990 роком видобуток нафти з

конденсатом скоротився у 1996 році на 20 відсотків, природного

газу - з 28,1 млрд. до 18,1 млрд. куб. метрів. Частка власних

ресурсів становить 12 і 20 відсотків відповідно.

За станом на 1 січня 1997 р. на державному балансі перебувало

297 відкритих нафтових і газових родовищ, з яких експлуатуються

194. Інші 103 родовища, невеликі за запасами вуглеводнів,

потребують значних додаткових робіт, пов'язаних з їх

розвідуванням, дорозвідуванням та передачею в дослідно-промислову

розробку.

Виснаження запасів більшості нафтових і газових родовищ,

вкрай недостатній рівень асигнувань на геологорозвідувальні

роботи, погіршення структури залишкових запасів через першочергове

відпрацювання більш продуктивних родовищ призвели до скорочення їх

приросту, різкого зниження видобутку нафти і газу.

Фінансування геологорозвідувальних робіт на нафту і газ

скоротилося з 1990 по 1996 рік у 5,2 раза, внаслідок чого приріст

розвіданих запасів нафти і газу за цей же період зменшився у 5,4

раза і протягом останніх трьох років був менший, ніж їх видобуток.

Внаслідок недостатнього фінансування, відсутності системи

економічного заохочення практично не застосовуються нові

технології і методи видобутку нафти і газу.

Основні нафто- і газопроводи побудовані в 60 - 70 роках,

термін амортизації багатьох з них минув, майже третина

газоперекачувальних агрегатів підлягає заміні.

Нафтопереробна промисловість. Невирішення

фінансово-економічних та організаційних питань забезпечення галузі

нафтою призвело до скорочення виробництва продукції

нафтопереробними заводами України. Власні потреби у нафтопродуктах

в останні роки задовольняються переважно за рахунок їх імпорту.

Потужність нафтопереробних заводів України в 1990 році

становила 62 млн. тонн, а обсяг переробки - 58 млн. тонн. У 1996

році потужність заводів зменшилася до 52,4 млн. тонн, виробничі

потужності завантажені лише на чверть, що призводить до руйнування

виробничого потенціалу галузі, ускладнює систему забезпечення

народного господарства і населення всіма видами рідкого палива.

Глибина переробки нафти становить лише 57,2 відсотка, що робить

галузь недостатньо прибутковою і неконкурентоспроможною.

Електроенергетика. У 1990 році в Україні було вироблено