Висновки

Філософське розуміння суспільства полягає у визначенні його позицій окремої людини, особи, гуманізму. В сучасних умовах люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну й неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство, соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм, соціалізацію і лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються, але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в таких соціальних, політичних битвах в усіх куточках землі люди гинуть сотнями, тисячами. Ідея закону, права, держави, свободи, державності, соціальної справедливості є основною складовою частиною ідеї соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне пустослів’я. Цей висновок залишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.

Резюме

1. Головною особливістю предмета соціальної філософії є те, що ця наука вивчає не той чи інший бік життя суспільства, а суспільство в цілому, суспільство як цілісну систему.

2. Центральною проблемою соціальної філософії є проблема людини і сенсу її буття у світі, цілей та головної мети життєдіяльності. Однак у соціальній філософії людина – найвища мета соціального філософствування.

3. Цікаві і надзвичайно плідні роздуми про будову суспільства і стосунки між людьми знаходимо вже у філософії стародавніх Індії, Китаю, Єгипту, Вавілона. З тих пір майже жоден філософ не обходив цих проблем. І справа не в тому, в лоні якого філософського напряму вони вирішувались. Усі вони мали певні конструктивні ідеї та раціональні обґрунтування, тому й увійшли в предметне поле сучасної соціальної філософії, посіли в ній належне місце.

4. Основною методологічною засадою соціальної філософії є її гуманістична спрямованість (зорієнтованість на людину). Але ця спрямованість аж ніяк не перекреслює і не заперечує національну зумовленість соціально-філософського знання, а навпаки, - враховує цю зумовленість і кладе її в основу загальнолюдського контексту історії. Інтеграційною основою єдності національного і загальнолюдського знову таки постають гуманістичні пріоритети, бо людина і людяність є субстанційною основою соціального.

5. На відміну від природної дійсності, специфіка соціальної дійсності полягає в тому, що є суб’єкт, об’єктивною реальністю, способом буття якої є людська діяльність. Основними видами діяльності, що забезпечують існування суспільства як системи, виступають матеріально-практична і духовно-практична діяльність. В історичному процесі матеріальна і духовна діяльність завжди доповнюють одна одну, як засіб духовно-практичного освоєння світу.

6. У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального.

7. Соціально-філософська теоретична модель суспільства орієнтується не на ту чи іншу сферу суспільства, а на поняття спосіб життя, що синтезує всі сфери життєдіяльності суспільства і соціального індивіда, включаючи стиль життя людей, якість життя, рівень життя тощо.

8. Суспільство – це не якась існуюча поза людиною система, а повнокровний спосіб життя, в якому особистість реалізує свої можливості. Спосіб життя – це категорія соціальної філософії, що виражає спосіб існування людини. Немає інших умов і засобів забезпечення людського життя, крім суспільства.

9. Фактор соціального розвитку – одна з обставин, що бере участь у визначенні соціального процесу. Евристичне значення фактора полягає в тому, що фактор допомагає визначити всю сукупність визначальних обставин розвитку.