3. Структура собівартості туристичного продукту та її вплив на формування ціни.

Розрізняють наступні види собівартості готельних послуг: а) собівартість по підрозділах включає витрати даного підрозділу готельного комплексу (наприклад, ресторану) на надання послуг; б) загальна для готельного комплексу собівартість показує всі витрати готельного комплексу на надання послуг; в) повна собівартість характеризує витрати готельного комплексу не тільки на надання послуг, але і на їхній продаж.

Витрати на надання готельних послуг плануються і враховуються за первинними економічними елементами і статтями витрат. Групування за первинними економічними елементами дозволяє розробити кошторис витрат на надання готельних послуг, в якому визначаються загальна потреба готельного комплексу в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати готельного комплексу. Це групування використовується також для узгодження плану за собівартістю з іншими розділами фінплану для планування оборотних коштів і контролю за їх використанням. У готельних комплексах прийнято наступне групування витрат за їхніми економічними елементами:

- напівфабрикати і основні матеріали;

- допоміжні матеріали;

- паливо (із сторони);

- енергія (із сторони);

- амортизація основних фондів;

- заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- інші витрати, не розподілені по елементах.

Групування витрат за економічними елементами показує матеріальні і грошові витрати готельного комплексу без розподілу їх на окремі види послуг та інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці послуг. Тому разом з групуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво готельних послуг плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).

Групування витрат за статтями витрат дає можливість бачити витрати за їх місцем і призначенням, знати, у що обходиться готельному комплексу виробництво і реалізація окремих видів послуг. Планування та облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.

Собівартість окремих видів послуг визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці готельних послуг. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятих в готельній галузі. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а в нормативній - за діючими в даному готельному комплексі нормами, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв´язку із зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість готельних послуг, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану за собівартістю готельних послуг і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках надання послуг.

Нормативний метод обліку і калькуляції є найбільш прогресивним, оскільки дозволяє вести повсякденний контроль за ходом процесу виробництва готельних послуг, за виконанням завдань щодо зниження їх собівартості. В цьому випадку витрати на виробництво готельних послуг підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Всі витрати в межах норм враховуються без групування, за окремими замовленнями. Відхилення від встановлених норм враховуються за їх причинами і винуватцями, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість послуг при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витратах в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Собівартість туристичного продукту містить у собі таку вартість: - проїзд; - проживання (в тому числі оплату бронювання); - харчування; - трансферт (транспортного обслуговування); - екскурсійне обслуговування; - оформлення візи; - послуги турфірми.

Структура ціни туристичного продукту складається з наступних елементів (рис. 6.1).

В умовах ринкової економіки прейскуранти цін на проживання в готельних номерах встановлюються підприємствами самостійно у відповідності до загальних принципів ціноутворення. Ціна повинна забезпечити відшкодування витрат на виробництво та реалізацію послуг, а також певний прибуток, що дозволив би розвивати матеріально-технічну базу та працювати на рівні міжнародних стандартів.

Вільні ціни формуються виходячи з собівартості та прибутку підприємства. Потім, до сформованих таким чином цін, додається додаток на добавлену вартість. Ця сума й складатиме розрахункову ціну послуги.

Крім того, до ціни можуть включатися податки регіонального значення.

Із введенням в Україні міжнародної класифікації готелів, до ціни проживання за добу включається вартість сніданку. Таким чином, ціни на готельні місця, за якими вони реалізуються туристам, включають: розрахункову ціну, готельний збір і вартість сніданку.

Собівартість одиниці послуг є основою розрахунку планово-розрахункових цін на проживання в номері готелю. Однак, планування собівартості поєднано з трудомісткими розрахунками витрат за кожною калькуляційною статтею. Тому, на практиці чимало підприємств готельного господарства визначають лише фактичну собівартість послуг і на її основі формують ціну за проживання на рік, що планується.

Ціни на готельні місця залежать також від категорії номеру та його місцезнаходження. Так, наприклад, застосовуються знижки на місця в номерах, розташованих поряд з приміщеннями, в яких працюють двигуни; у приміщеннях, що знаходяться вище 4-го поверху за відсутності ліфта та ін.

У зарубіжній практиці широко відомі два методи визначення цін на готельні номери: метод «великого пальця» та формула Хаббарта.

Метод «великого пальця» визначає вартість номеру в розмірі $1 на кожні $ 1000, витрачених на будівництво й умеблювання кожного номеру, виходячи з 70% завантаження готелю. Однак, такий підхід до визначення ціни має кілька недоліків. Якщо завантаження готелю нижче 70%, то для отримання запланованого доходу доведеться підвищувати ціни на номери. Крім того, такий метод ціноутворення не враховує внесок додаткових послуг до загального доходу готелю, а також вплив інфляції.

Формула Хаббарта спирається на бажаний прибуток, потім додається податок на доход, постійні витрати, пов'язані з оплатою праці управлінського персоналу, прямі та накладні витрати. Ця формула досить ефективна для розрахунку середніх стратегічних цін, виходячи з яких визначаються реальні ціни. Як правило, щойно збудований готель не приносить прибутку за перші два-три роки його функціонування. Ціни, розраховані за формулою Хаббарта, забезпечують готелю якнайшвидший вихід на стадію прибутковості.