Буржуазні реформи 60-70 років та їх здійснення в Україні.

19 лютого 1861 р. було скасовано кріпосне право. Селяни отримали особисту свободу, проте втрачали частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. Всі селяни повинні були сплачувати викупні платежі за отриману землю протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності.

Аграрна реформа призвела до швидкого розшарування селянства, утворювався клас підприємців і клас найманих працівників . таким чином було дано могутній імпульс розвиткові капіталістичних відносин. В 1864 р. запроваджено земську та судову реформи. Земства займалися розвитком медичного обслуговування, освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, благоустроєм. Отже в бюрократичній системі імперського державного устрою з’явилась виборна структурна ланка. Згодом земства перетворювались в осередки ліберального руху і привчали населення до самоврядування.

За судовою реформою, вводився позастановий, відкритий, незалежний від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалось за участю двох сторін – обвинувачення та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді обрані населенням.

Військова реформа передбачала скорочення армії, створення військових округів, для підготовки офіцерів створювались військові училища, тривалість служби обмежувалась 6 роками в армії і 7 р. на флоті.

Міська реформа реорганізовувала систему міського самоврядування, пристосувавши його до потреб буржуазного розвитку.

Освітня реформа передбачала підпорядкування навчальних закладів царському уряду. Запроваджувалась єдина система початкової освіти. Гімназії поділялись на реальні та класичні. Збільшується кількість технічних вузів. Розширюється автономія університетів і вдосконалюються навчальні програми.

Фінансові реформи, проведені у 1860 – 1864 рр. торкнулися як податкової і кредитної систем, так і бюджету та державного фінансового контролю. Зокрема був створений Державний банк, діяльність якого позитивно вплинула на розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, сприяла розширенню мережі приватних банків.

Таким чином реформи 60 – 70-рр. в цілому сприяли утвердженню і розвитку капіталістичного ладу. В той же час незавершеність і половинчастість реформ зумовили суперечності між носіями влади і всіма верствами суспільства

Падіння кріпосного права дало поштовх для швидкого розвитку капіталізму як у сільському господарстві так і в промисловості. Наявність в Україні Донецького вугільного і Криворізького металургійного басейнів, виняткова родючість ґрунтів, а також зручні морські порти для вивозу продукції привели її до прискореного економічного розвитку.

В сільському господарстві дедалі ширше застосовується машинна техніка. Південь України став головним районом виробництва товарного зерна, правобережні губернії спеціалізувалися на виробництві пшениці й цукру, лівобережні – тютюну картоплі, конопель. Промисловий переворот в Україні завершився в основному протягом 60 – 80-х рр. ХІХ ст. і мав ряд характерних рис.

У другій половині ХІХ ст. в Україну перемістився центр вугільної і металургійної промисловості, що перевищив за обсягами виробництво Уралу.

Наступною особливістю був швидкий ріст машинобудівного комплексу, насамперед-сільськогосподарського машинобудування. Україна стала найбільшим у Росії центром сільськогосподарського машинобудування.

Інтенсивно розвивалося залізничне будівництво. Виникнення великих залізничних вузлів, розвиток водних шляхів і морського транспорту прискорили створення загальноукраїнського національного ринку.

Характерною рисою промислового перевороту в Україні був високий рівень концентрації виробництва, переважання великих промислових підприємств. Швидко розвивалась в Україні також традиційні галузі пов’язані з сільським господарством. У першу чергу це стосується цукрової промисловості. Велика частка інвестицій в українській промисловості належала іноземним капіталістам. Унаслідок цього французький, бельгійський, англійський і німецький капітал у значній мірі захопив ключові позиції в кам’яновугільній , залізорудній і металургійній промисловості в Україні.

Важливим наслідком індустріалізації було зростання міст та міського населення. У 1897 р. міське населення становило 13% від загальної кількості, а з них 35% проживало вчотирьох найбільших містах: Одесі(404 тис.), Києві (248 тис.), Харкові (174 тис.) і Катеринославі (113 тис.).

Великі міста перетворились також на великі культурні центри, де засновувалися університети і гімназії, діяли наукові товариства, музеї, влаштовувались художні виставки, функціонували театри.

Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві. Особливості завершальної фази промислового перевороту.

Скасування кріпацтва та низка буржуазних реформ не привели до автоматичної ліквідації феодального ладу. Оскільки реформи проводилися згори, влада потурбувалася про збереження своїх привілеїв та певних феодальних структур. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство.

Непослідовність, незавершеність реформ 60 – 70-х років та особливості соціально-економічного становища різних регіонів України в складі Російської імперії зумовили той факт,що перехід аграрного сектора на капіталістичні рейки здійснювався водночас двома шляхами прусським та американським. Якщо прусський шлях передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства, то американський відкривав зовсім інші перспективи – швидке зростання фермерських господарств, звільнення від будь яких залишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння.

У пореформений період прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії України. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селянства. На півдні України, де гальмуючий вплив залишків феодалізму був менш відчутний, набув поширення американський спосіб переходу до капіталізму – поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманої праці; заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу.

Бурхливо розвиваючись, капіталізм стимулював появу в сфері с/г виробництва низки прогресивних тенденцій, процесів та явищ – застосування техніки в землеробстві, використання вільнонайманої праці, зростання посівних площ та поліпшення структури посівів. Особливо поширеним було використання удосконалених знарядь праці, с/г машин та нових прийомів агротехніки в південноукраїнському регіоні. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло майже 700 парових двигунів. Характерно, що процес модернізації с/г мав тенденцію до пришвидшення темпів та зростання масштабів.

У 60 – 80-х роках ХІХ ст..завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва - до широкомасштабного, від ручної праці – до застосування парових двигунів та системи машин.

На новому етапі, крім помітних кількісних змін, відбуваються і значні якісні. Зокрема. В 60 – 80-х роках поступово занепадають провідні галузі дореформеного періоду – гуральництво, виробництво сукна тощо. Які розвивалися в поміщицьких маєтках на мануфактурній основі. Натомість вперед вийшли галузі важкої індустрії, які забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки –залізорудна, металургійна, вугільна, машинобудівна.

Будь - які докорінні зміни в економіці як правило, ставлять перед суспільством три проблеми – робочої сили, капіталів, сировини. Для їх вирішення в пореформений період виникли сприятливі умови.

Основними джерелами фінансування урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині ХІХ ст..підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу. Розгортанню промислового перевороту сприяла і урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, кредитуванні промисловості державним банком. запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів у економіці стало залізничне будівництво.

Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно з загальноімперськими темпами розвитку, високим рівнем концентрації виробництва та значним проникненням іноземного капіталу.

Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнюється соціальна структура суспільства: відбувається активна диференціація в межах селянства та дворянства, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувається в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). В 10 – 12 ст. активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалась не територія, а право стягувати податки. Це була помісна форма феодального землеволодіння, що не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З послабленням князівської влади у державі поширюється вотчина – спадкове володіння.

В 10 – 13 ст. на Русі склалася ієрархічна структура панівного класу основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його категоріями були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи. Посилення експлуатації панівною верхівкою виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялось у формі збройних повстань.