Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії.

Визначальною особливістю господарського розвитку першої половини ХІХ ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Примусова праця селян-кріпаків ставала неефективною. Продуктивність вільнонайманої праці була майже в 4 рази вищою. Розвивалися товарно-грошові відносини, поглиблювалася спеціалізація окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості.

У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Щоб збільшити прибутковість своїх господарств, поміщики посилювали експлуатацію селян: підвищували норму панщини або розширювали орну землю за рахунок віднятих у селян наділів. Це розорювало селянське господарство і викликало протидію в пригнічених народних мас. Ця протидія набуває різних форм. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. За неповними даними, протягом 1797 – 1825 рр. в Україні сталося 104 масових антиурядових виступи.

Особливо широкого розмаху селянський антикріпосницький рух набрав на Поділлі у першій третині ХІХ ст., охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Його ім’я ще за життя стало легендою. Кілька разів Кармалюка заарештовували, засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину продовжував боротьбу. Загалом вона тривала майже 23 роки. Мужній народний месник загинув у 1835 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні.

Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на частину передового дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростання серед дворян відчуття власної гідності та значимості. Це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму.

В Російській імперії промисловий переворот почався в 30 – 40 роки ХІХ ст. Це був якісний стрибок у розвиткові продуктивних сил, який полягав у переході від мануфактури до машинного виробництва. Машини й парові двигуни сприяли підвищенню продуктивності праці на заводах і фабриках, заклали підвалини для індустріалізації промисловості. Одночасно технічні нововведення зумовлювали нагальну заміну кріпосної робочої сили вільнонайманою. Завершився промисловий переворот на рубежі 70-х 80-х років ХІХ ст. В результаті промислового перевороту остаточно утвердився капіталізм.

Важливою складовою економічного життя України ХІХ ст.. було входження в у світовий економічний простір. Цей процес припадає на 20 – 50 рр. ХІХ ст. і пов'язаний з вивозом збіжжя. Центром експортної торгівлі стало новоутворене місто-порт Одеса. Окрім пшениці предметами вивозу були сало, ліс, канати, залізо. Зерно українських виробників через Одеський порт експортувалось до Англії, Голландії, Бельгії, Франції.

Предметами імпорту до імперії через Україну були фрукти, напої, чай, кава, тютюн, текстильні та ювелірні вироби, тканини, шовк, папір, аптекарські матеріали. В 1820 -1830 рр. вартість ввозу була набагато менша ніж вартість предметів експорту. На імпортні товари завдяки режиму порто-франко збиралося лише 1/5 мита. Близьке розташування до європейських локальних ринків , дешевші ціни на продукцію зробили Південну Україну одним з лідерів світового ринку зерна. Наприкінці ХІХ ст.. Одеса втрачає позицію лідера світового ринку зерна. Лідером стає Миколаїв. Звідси відправляли не лише зерно, а й вугілля та марганцеву руду. Ще одним конкурентом Одеси став Херсон.

У 70-ті роки ХІХ ст.. на світові ринки збуту вийшли українські цукровари пунктами призначення їх продукції стали європейські та азійські торговельні центри Лондон, Гамбург, Кельн, Марсель, Константинополь.

Антична цивілізація Північного Причорномор’я.

З кінця 7 ст. до н.е. на території Північного Причорномор’я свої колонії засновують греки. Найбільшими серед них були: Тіра, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Херсонес. Грецькі поліси за своєю політичною організацією були, як правило демократичними рабовласницькими республіками, що мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії і магістрати) і судову владу. Грецькі міста мали високо розвинуті ремесла, архітектуру, мистецтво. На прилеглих територіях вирощувалося так багато зерна, що його почали вивозити до Греції і вигідно продавати. З Греції сюди привозили тканини, зброю, дорогі прикраси. Навколо міст часто розташовувалися поселення місцевих племен. На місцевий грунт переносилися державотворчі традиції грецьких міст. Місцеве населення освоювало прогресивні технології землеробства та ремесла, активно залучалось до товарно-грошових відносин. Контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури.

Стабілізація політичного життя в Україні в кінці XVIII століття Гетьман І.Мазепа.. Союз І.Мазепи з Карлом XII. Полтавська битва.

Найвидатнішою постаттю в історії України кінця 17 - початку 18 ст. є Іван Мазепа, з діяльністю якого пов’язана остання спроба домогтися державної незалежності.

І. Мазепа народився в 1639 р. на Київщині. Походив з української шляхетської родини. Навчався у Києво-Могилянській академії та єзуїтській колегії у Варшаві. Свою службу він розпочав при польському дворі, виконував дипломатичні доручення. За гетьмана П. Дорошенка він став генеральним писарем, а після гетьмана І. Самойловича – гетьманом України.

Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Він сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію, був покровителем і меценатом української церкви. За його сприяння споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко» школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі.

Донедавна в радянській історичній науці І. Мазепа характеризувався як «зрадник українського народу». зараз утверджується більш зважена характеристика особи і діяльності гетьмана як видатного державного діяча, борця за незалежність України, покровителя культури і просвітництва, який, однак, не зміг досягти поставленої мети внаслідок низки об’єктивних причин та через серйозні прорахунки і протиріччя у своїй внутрішній політиці.

Прийшовши до влади, Мазепа взявся за вирішення стратегічних проблем, пов’язаних з остаточною стабілізацією внутрішньої ситуації в Україні, за зміцнення державної влади та консолідацію провідної верстви Гетьманату – козацької старшини. Мазепа створює для старшини сприятливі умови для зростання її добробуту, здобуття дітьми належної освіти.

В той же час гетьман стримував надмірні апетити нової аристократії, щоб не допустити ти до надто стрімкого закабалення українського селянства. У 1701 р. гетьман видав універсал, яким забороняв змушувати селян працювати на свого пана більше ніж 2 дні на тиждень. Продовжуючи політику своїх попередників гетьман намагався підпорядкувати Запорізьку Січ гетьманському проводу.

В 1700 р. російський царизм розпочинає Північну війну з Швецією, яка не відповідала інтересам українського народу . проте козацькі полки направлялися для ведення бойових дій проти шведів. В Україні значно зросли податки і повинності, московські війська і чиновники чинили всілякі утиски українському населенню. Окрім того Петро І створюючи Російську імперію виношував плани ліквідації гетьманства та козацького устрою України. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду, що підштовхнуло І. Мазепу розпочати боротьбу за незалежність України.

Після того як у жовтні 1708 р. цар повідомив І.Мазепу, що не зможе йому допомогти, якщо поляки і шведи вирушать в Україну. Гетьман вирішив приєднатися до шведської армії Карла ХІІ, що наступала. У переговорах з Карлом ХІІ І.Мазепа поставив питання про створення Української держави.

Отже Мазепа, залишений без підтримки Росії, хотів знайти оптимальний варіант збереження Української автономії. Довідавшись про це Петро І наказав своїй армії зруйнувати Батурин. 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Шведські війська на чолі з Карлом ХІІ в союзі з козацькими військами потерпіли поразку в боротьбі з Росією. Карл ХІІ разом з Мазепою втекли до Бессарабії, де в 1709 р. Мазепа помирає.

Таким чином, союз Мазепи з Карлом ХІІ відіграв негативну роль для України: розпочалися репресії російського царського уряду, прискорився занепад Української автономії.

Походження слов'янських народів. Стародавні слов'яни в період великого переселення народів. Анти..

Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тисячоліття нашої ери. Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійського хроніста Йордана. Він сповіщає, що в 6 ст. вже існувало 3 гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавіни (Подунавя). Після 500 р. анти і склавіни масово переходять Дунай і вступають у володіння Візантії. Інша частина слов’ян розселилася у верхів’ях Дунаю та басейні Ельби і злилася зі слов’янами вісло-одерського межиріччя. У цей же час слов’яни Середнього Подніпров’я просувалися на північ по Дніпру і Десні. Отже у ІІ половині першого тисячоліття слов’яни зайняли половину Європейського континенту та поділилися на 3 вітки: східну, західну і південну. Східною гілкою слов’янства були Анти, які заселили територію від Дунаю до Дону та Азовського моря. Основою господарства антів було землеробство і скотарство. Розвивалися ремесла та торгівля. Суспільно-політичний устрій мав демократичний характер. На чолі племені стояли князь та старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах – вічах. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії. До нас дійшли імена антських князів – Божа, Ардагаста, Пирагоста … Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець 4 початок 7ст.) і у 602 р. загинула під натиском аварів. Отже, важливу роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси 2 – 7 ст. Під час Великого переселення народів було інтегровано багато етносів. Згодом у Східній Європі утворюються нові союзи племен. За свідченням арабських авторів уже в 8 -9 ст. існувало 3 осередки східнослов’янської державності:Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово – Суздальська земля). Найбільшим було державне об’єднання яке літописець називає Руською землею з центром у Києві. У 7 – 9 ст. у суспільному житті слов’ян відбулися великі зміни, які сприяли процесу державотворення. Так економічний прогрес привів до підвищення продуктивності праці, до виникнення додаткового продукту. Це спричинило значні зміни у соціальній сфері. Відбувається поділ на багатих та бідних, земля переходить у власність окремих сімей, землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники на залежне населення. Збільшення території та військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада. Князівська дружина стає привілейованою групою професійних військових, яка перетворюється в орган примусу. До утворення Давньоруської держави у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань ( дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі, древляни, білі хорвати та інші). У 6 – 8 ст. племінні союзи еволюціонують у протидержавні утворення – племінні князівства. Значною подією в процесі консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва.

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

. У середині ХІХ ст. в Києві виникла таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847 рр.), що боролося за національне відродження України. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак та В. Білозерський. У квітні 1846 р. до нього вступив Т. Шевченко.

Програму товариства було викладено у «Книзі буття українського народу», «Статуті слов’янського св. Кирила і Мефодія» Програма ця передбачала повалення царизму та визволення слов’янських народів, ліквідацію кріпосництва, станів, привілеїв. Вони бачили Україну незалежною (непідлеглою) державою в союзі з іншими слов’янськими народами, а перспективи визволення пов’язували з поваленням імперії. Члени товариства пропагували ідеї національного визволення, вели просвітницьку діяльність, а їхні наукові праці, поетичні й прозові твори Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова сприяли пробудженню й подальшому формуванню національної свідомості українського народу.

Утворення Київської Русі. Норманська теорія. Основні етапи: розвитку Київської держави

У 8 – 9 ст. у східних слов’ян складаються передумови утворення державності. По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набувають торгові шляхи, що проходили через Київ). По-друге, передумови соціально-політичні: розклад родоплемінних відносин у слов’ян, відокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів – вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Отже прогресивні зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту на якому в 9 ст. зросла могутня будова Давньоруської держави

Формування державності на території України тісно пов'язане з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр східнослов’янських племен. Саме навколо нього наприкінці 8 – на початку 9 ст. відбувається об’єднання територій між Чорним та Балтійським морями. Зростання впливу Київського князівства в середині 9 ст. пов’язане з іменем князя Аскольда. Він проводив далекоглядну і активну зовнішню політику, зміцнив князівство і прагнув поставити Русь на рівень з могутніми державами того часу – Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.) в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди. У 882 р. владу в Києві захопив новгородський князь Олег. Він об’єднав Київську та Новгородську землі, в результаті чого утворюється велика слов’янська держава Київська Русь

Історію Київської Русі можна розділити на такі основні періоди:

882 – 978 рр. – утворення та становлення східнослов’янської держави з центром у Києві;

978 – 1054 рр. – розквіт Київської Русі; зростання її політичної могутності; збільшення території; значні досягнення у сфері культури;

1054 – середина 13 ст. –поступовий занепад і розпад Київської Русі, утворення самостійних князівств.