Гайдамацькі рухи 1730-1760-х рр. Коліївщина, Рух опришків. О.Довбуш.

На території Правобережної України народним масам жилося не краще ніж на Лівобережжі. Польща посилювала свою колоніальну політику. У відповідь на жорстокий національний і соціальний гніт на Правобережжі га Західній Україні розгорнулася визвольна боротьба

Гайдамацький рух виник у першій половині 18 ст. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина).

Саме в 1768 р. польський сейм під тиском Росії прийняв постанову про зрівняння в правах православних і католиків. Це викликало негативну реакцію значної частини шляхти, яка утворила так звану Барську конфедерацію і виступила проти втручання Росії. Між конфедератами і російськими військами почалися військові дії, що було сприйнято українськими селянами як сигнал до повстання. Очолив повстання запорозький козак Максим Залізняк. Гайдамацький рух швидко охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля і Волині. Загони Залізняка зайняли Жаботин, Смілу, Черкаси, Фастів, Корсунь, Канів та інші міста.

На початку червня 1768 р. гайдамаки взяли в облогу місто Умань. На бік повсталих перейшов сотник козацької міліції Іван Гонта з цілим загоном уманського гарнізону. Місто було захоплене, після чого гайдамаки розправилися зі своїми визискувачами. З-під Умані гайдамацькі загони рушили на поділля, Волинь і Полісся. Близько 30 загонів повсталих діяли на території Правобережжя.

Катерина ІІ наказала командуючому російською армією генералові Кречетнікову придушити повстання. Російські війська підступно схопили М. Залізняка, І. Гонту та більше тисячі гайдамаків. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.

Кочові народи на території України.

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилась згадка у писемних джерелах були кіммерійці (9 - перша половина 7 ст.). Вони першими на території України осідлали коня та використали залізну зброю, що дало їм величезні переваги. Вони здійснювали успішні походи до Урарту, Ассирії, Лідії… Контакти з цими передовими для свого часу країнами сприяли державотворчим процесам. Проте створити повноцінну державу їм не вдалося. У 7 ст. до н.е. кіммерійців витіснили скіфи, які мали кращу військову організацію. Серед скіфів розрізнялися скіфи-кочівники та скіфи-землероби. Пануюче положення в країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. На рубежі 5 – 4 ст. до н. е. у скіфів виникає ранньокласова держава на чолі з царями. Найвищого розквіту Скіфія досягла в 4 ст. до н.е. за часів правління царя Атея, котрий значно розширив її територію. Держава стала централізованою, почалося карбування скіфської монети.

Починаючи із 3 ст. до н.е. на скіфське царство почався постійний натиск сарматів. Скіфи відступили в Крим де створили державу Мала Скіфія зі столицею в Неаполі Скіфському. Сарматське суспільство переживало перехідний етап від родоплемінних відносин до класових. Однак на відміну від скіфів сармати так і не змогли створити власної повноцінної держави. Особливістю суспільного ладу сарматів була наявність значних пережитків матріархату. Але сармати зуміли перевершити скіфів у військовій справі. Удар сарматської кінноти вдягнутої у залізні панцирі з довгими списами та мечами не могло витримати жодне військо. Але у 372 р. н.е. сармати були розгромлені гунами і втратили пануюче положення в Північному Причорномор’ї.