М.Драгоманов і зародження українського соціалізму.

Діяльність Михайла Петровича Драгоманова почалася в складних умовах розвитку національно-визвольного руху в Україні. Національно-демократичні революції в Європі сприяли розвитку національної свідомості народів. У Російській імперії розширилося коло осіб,що брали активну участь у суспільному житті. В той же час царизм боровся з національно-визвольним рухом (Валуєвський циркуляр та Емський указ), переслідувалися національно свідомі українці.

Формування ідей Драгоманова, щодо перетворення України в цивілізовану європейську країну почалося ще в студентські роки. Працюючи в недільній школі, Драгоманов прагне нести освіту в широкі маси, максимально підвищити її ефективність. У своїй першій історичній праці М. Драгоманов довів,що український народ почав своє формування з часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Він сформував ідею про федеративний соціалізм, яка була новою політичною ідеєю в національно - визвольному русі українців. Драгоманов вважав, що українці мають досягти політичних свобод введенням конституції. Ідеї Драгоманова вперше об’єднали в собі необхідність широких соціально- економічних змін, створення рівноправного суспільства з широкою участю народу,боротьби за свободу особистості та захист національних інтересів українців. Теорія Драгоманова отримала назву «громадівського соціалізму» погляди Драгоманова вплинули на політико- правову думку кінця ХІХ ст..завдяки виданню проекту Всеросійської конституції «Вільний союз». У цьому документі автор відстоює ідеї федеративного союзу України з Росією. Драгоманов розвивав ідею про створення політичних партій за національним принципом, які б відстоювали інтереси своїх народів.

У часописі «Громада», що видавався М. Драгомановим в Женеві, була викладена розгорнута політична програма українського руху – «жити згідно з нашими власними бажаннями на нашій власній землі».

Кревська та Городельська унії. Боротьба руських князів проти польсько-литовського зближення.

В 1385 р. між Польщею та Литвою було підписано Кревську унію, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі, шляхом укладення шлюбу між литовським князем Ягайлом та польською королевою Ядвігою. За те, що Ягайла проголошували королем двох держав, він зобов’язувався насадити католицизм в Литві, а українські землі приєднати до Польщі. Але значна частина литовської знаті не бажала Кревської унії і розпочала проти неї боротьбу. Цю боротьбу очолив князь Вітовт, який примусив Ягайла визнати його «великим князем Литви і Руси».

На початку 15 ст. знову посилюється наступ Тевтонського ордену на схід, і в цих умовах Литва і Польща виступають разом проти німецької загрози. В 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, під час якої Тевтонський орден був розгромлений. Але Грюнвальдська перемога призвела до посилення позицій Польщі в польсько-литовському союзі. Городельська унія запроваджена у 1413 р. призвела до посилення впливу в Литовському князівстві католицької віри. За Городельською угодою Польща визнавала автономію Литовського князівства на правах васальної залежності від польського короля. У той же час Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське) передавши владу на цих землях своїм намісникам. Невдоволення такою політикою серед православної знаті привело до виступу, на чолі якого став Свидригайло, молодший брат Ягайла. Він був активним супротивником унії з Польщею і орієнтувався на українських православних феодалів. Але його боротьба не увінчалася успіхом і він змушений був припинити боротьбу.

1481 р. українські й білоруські князі на чолі з Ф. Більським намагалися захопити владу в Литві. Однак заколот було придушено. Більський утік до Москви. У 1507 – 1509 рр. частина українських і білоруських князів на чолі з князем Глинським підтриманих Москвою, намагалися відірвати українські землі від Литви однак зазнали поразки.