Тимчасова політична стабілізація суспільства: Володимир Мономах,

Після смерті київського князя Святополка й повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах. Причому зробив він це на запрошення бояр. Його батько був переяславським князем. А мати дочкою візантійського імператора Мономаха, за що й самого Володимира почали звати Мономахом. За князювання в Чернігівському. А потім в Переяславському князівствах Володимир Мономах здобув собі гучну славу поборника єдності Київської Русі, переможця половців, талановитого й доброго правителя. Зайнявши великокнязівський стіл у 60 років, Мономах втілив свої задуми в життя всієї держави. Він зумів відновити політичну єдність більшості руських земель, не зупиняючись при цьому перед покаранням тих хто її порушував. Мономах продовжував справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові правової держави, знятті соціальних суперечностей у суспільстві. Його знаменитий «Устав» значно доповнював кодекс законів «Руської правди» й суттєво обмежував безконтрольну діяльність лихварів і феодалів. Він встановлював єдиний процент на взятті у позику гроші, обмежував використання рабської праці і джерела її поповнення. Повчаючи синів Мономах заповідав не забувати убогих і не давати «сильним» погубити людину, захищати і бідного смерда, і вбогу вдовицю. При цьому швидко забудовуються Київ, Чернігів, Переяслав та інші міста, розвивається господарство і торгівля, зміцнюються зв’язки Русі із зарубіжними країнами. Централістську політику батька продовжував продовжував також його син Мстислав (1125 – 1132). Але йому випало бути останнім з Київських князів періоду політичної єдності Київської Русі.

Православні братства в Україні. Брестська церковна унія: передумови та наслідки.

З другої чверті 16 ст. в більшості країн Західної та Центральної Європи набув поширення соціально - політичний та ідеологічний рух спрямований на реформування основних доктрин організації Римо-Католицької церкви, - так звана Реформація.

Ідеологи реформаційного руху вимагали оновлення релігійного життя через спрощення обрядовості,проведення церковних відправ рідною мовою тощо. реформаційний рух підірвав єдність католицької Європи та привів до утворення нової течії в християнстві відомої як протестантизм.

Проникнення і поширення ідей протестантизму на територію Речі Посполитої особливо активно проходить із середини століття. Не менше поширення реформаційні ідеї мали і на Українських землях.

Реформаційне вільнодумство справляло потужний вплив і на життя православних громад, які не мали намірів поривати з релігією своїх батьків. Зокрема виразний вплив протестантських ідей простежується в спробі перекладу Святого Письма на народну мову та організації протидії наступу католицизму.

Своєрідним уособленням реформаційних ідей у православ’ї стали православні братства. Одне з найвідоміших і найдавніших з них – Львівське братство. Наприкінці 16-на початку 17 ст. православні братства діяли в Луцьку, Острозі, Києві, Перемишлі, Тернополі та деяких інших містах.

Членами братств були переважно ремісники та купці, але інколи провідні ролі в них відігравали й представники шляхти, світської та духовної еліти. Наслідуючи приклад протестантських громад, православні братства засновують власні друкарні, відкривають братські школи. Львівська братська школа за своєю програмою відповідала рівню освіти, що на той час існував у передових єзуїтських і протестантських гімназіях.

Спочатку братчики переважно читали та тлумачили Святе Письмо. Згодом вони почали активно втручатися в справи церковної ієрархії. Претендували на роль своєрідного наглядового інституту за дотриманням церковниками норм моралі. Свої претензії на право контролю за діяльністю духовенства члени братств намагалися поширити й на єпископат. Такі претензії провокували спротив духовенства, а особливо його вищих ієрархів, породжували конфлікти і занепад авторитету православ’я.

Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві. Перед православ’ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву врятувати цю самобутність. Після тривалих дискусій та суперечок в 1596 р. в Бресті було проголошено союз з католицькою церквою. Але в результаті цієї унії релігійні протиріччя ще більш загострилися. Отже феодальний, національний та релігійний гніт посилюється. Це не могло не привести до великих кривавих повстань.

Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянський колегіум був заснований у 1632 р. Сталася ця подія внаслідок об’єднання двох шкіл – братської та школи Києво-Печерської лаври. Цей вищий учбовий заклад очолив Петро Могила, видатний церковний діяч.

Києво-Могилянська академія за своєю структурою та процесом навчання нагадувала західноєвропейські університети. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. В академії вивчали «сім вільних наук» - філософію, поетику, риторику, богослівя, латину, історію, математику. Навчатися в колегіумі могли діти всіх станів, але переважно діти старшини, духовенства, багатих козаків та міщан. Навчання тривало 12 років.

Викладачі колегіуму створювали та вдосконалювали підручники. «Синопсис» (1674 р.) написаний вихованцем та викладачем колегіуму І. Гізелем, став першим підручником з історії в Україні, Білорусі, Росії. У 1701 р. за внесок в розвиток освіти колегіум був перетворений в академію.

Києво-Могилянську академію закінчили такі відомі вчені, як Ф. Прокопович, С. Яворський, Г. Полетика, Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський та інші діячі науки й культури.