Заснування Києва. Передумови утворення держави у східних слов'ян.

До ІХ ст..у слов’ян завершився процес розкладу родоплемінного ладу. Племінні князівства виникали і розпадалися в залежності від конкретних умов. Одним із таких об’єднань був союз племен розташований в околицях нинішнього міста Києва. Відомий з 6-го століття. Східні джерела дозволяють припустити існування напередодні утворення давньоруської держави трьох великих слов’янських об’єднань: Куяви, Славії й Артанії. На думку більшості сучасних українських істориків Куява локалізувалась навколо Києва.

Величезну роль в об’єднанні східнослов’янських союзів відіграло місто Київ, яке завдяки вдалому географічному розташуванню набуло значення політичного центра східних слов’ян. Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об’єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в 8 – середині 9 ст. в середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля. Масштабність її зовнішньополітичної активності були вражаючими.

Відповідно до легенди, засновником Києва був князь Кий зі своїми братами Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю. На Старокиївській горі виявлені залишки т. зв. «граду Кия» - поселення 5 – 6 ст., укріпленого ровом і земляним валом з частоколом. Всередині укріплень розміщались храм і житла – напівземлянки, господарські будівлі.

У 8 – 9 ст. у східних слов’ян складаються передумови утворення державності. По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набувають торгові шляхи, що проходили через Київ). По-друге, передумови соціально-політичні: розклад родоплемінних відносин у слов’ян, відокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів – вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Отже прогресивні зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту на якому в 9 ст. зросла могутня будова Давньоруської держави

Становлення державності (князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава).

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом 9 – 13 ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади зосереджується в руках у князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя могли впливати лише бояри. Захопивши владу Олег проголосив Київ столицею об’єднаної держави. Формально Олег правив від імені Ігоря, але фактично він був повновладним князем. За часів його правління відбулося збирання руських земель та консолідація їх навколо Києва. Олег був талановитим державним діячем. Він здійснив успішні походи на Візантію. Русько–Візантійський торгово-політичний договір 911 р. був надзвичайно важливий і вигідний для Русі.

Наступником Олега на Київському престолі став Ігор (912 – 945 рр). Його походи на Візантію виявилися менш вдалими.. Загинув Ігор під час повстання древлян, незадоволених стягуванням позачергової данини. Влада перейшла до вдови Ігоря княгині Ольги.(945 – 964). Насамперед вона жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Ольга намагалася обмежити владу місцевої знаті, провела податкову реформу і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцніла економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964 – 972). Правління цього князя припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними життєвого простору. Тому войовничий характер Святослава цілком відповідав духу епохи. Він мечем перекроїв карту світу і вписав молоду давньоруську державу в геополітичний простір Євразії. Протягом 964 – 966 рр. Святослав у результаті численних походів приєднав землі в’ятичів, завдав поразки Волзькій Болгарії, підкорив мордовські племена, розгромив Хазарський каганат, успішно воював на Північному Кавказі й Азовському узбережжі, відбив натиск печенігів. Але успішні завойовницькі походи Святослава стривожили Константинополь, який побоювався посилення Русі. У 968 р візантійський імператор запросив Святослава для боротьби з болгарами, зіштовхнувши між собою дві небезпечні для імперії слов’янські держави – Русь і Дунайську Болгарію. Повертаючись з війни Святослав поблизу дніпрових порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув.

Повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка, Поразка повстань та тимчасовий занепад Запорізької Січі.

У відповідь на соціальні утиски і політичне безправ’я в Україні почали наростати обурення і протест народу, що вилились наприкінці 16 ст. у козацькі війни під керівництвом Криштофа Косинського та Северина наливайка.

Повстання 1591 р. було викликане Криштофом Косинським, якому в нагороду за службу в козацькому реєстровому війську польський король надав маєток. Білоцерківський староста князь Януш Острозький цей маєток самочинно відібрав. Тоді гетьман реєстрового козацтва К. Косинський підняв повстання козаків до якого приєдналося багато селян. Вони напали на Білу Церкву, на маєтки князів Острозьких. Постання охопило Київщину Волинь, Поділля. Лише в 1593 між польською владою і К. Косинським була укладена угода, за якою влада прощала повстанців. Згодом козацтво переключилось на боротьбу проти турків і татар. Події 1591 – 1593 рр. були лише першим етапом великого козацького руху 1591 – 1596 рр. цікаво, що на боці влади у боротьбі з повстанцями брав участь і Северин Наливайко.

Повернувшись з молдавського походу проти турків (1594 – 1595 рр.) вже досвідчений тоді командир загону С. Наливайко виступив в 1595 – 1596 рр. проти польської влади в Україні. До його козацьких загонів приєдналися селяни і міщани, а також реєстрові козаки на чолі з гетьманом Григорієм лободою і полковником Матвієм Шаулою. Повстання почалося на Поділлі. Повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, перйшли на Волинь і Галичину. Там вони захопили Луцьк, а згодом в Білорусії Слуцьк і Могилів.

Придушити повстання польський уряд доручив коронному гетьманові С. Жолкевському. Проте його війська зазнали відчутних втрат від повстанці біля Білої Церкви і в урочищі Гострий камінь. Повстанці відійшли на Лівобережжя, де. Потрапивши в оточення недалеко від Лубен на р. Солониці забили гетьмана Лободу звинувативши його в поразці. Однак це їм не допомогло. Залишки повстанців були нещадно винищені дводенним артилерійським обстрілом козацького табору. Ті ж з них, хто вцілів, повіривши обіцянкам С. Жолкевського видали Наливайка полякам. Вони були обдурені поляками і жорстоко катовані, а С. Наливайка поляки стратили у Варшаві.

Події 1591 – 1596 рр. стали першим потужним виступом народних мас, очолюваних козацтвом. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу оскільки суттєво гальмували процес ополячення та зменшували тиск феодального гніту, прискорювали формування національної свідомості.