Політико-адміністративний статус західноукраїнських земель. Народовська та москвофільська течії національно-визвольного руху.

Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу «королівства та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.

У Східній Галичині поляки не становили й третини населення але майнова перевага забезпечувала їм політичне та національно-культурне домінування. На Буковині й Закарпатті основну масу населення становили українці, але австрійський уряд зберігав їхню політико-адміністративну роздробленість, що склалася у попередній період історії. Тому їх називали русинами, гуцулами, лемками, бойками, буковинцями, русаками і т.д.

Ще в 1861 р. в Австрійській імперії було встановлено конституційно-парламентський устрій, тому тут склалися більш сприятливі умови для розвитку українського національного руху ніж в Росії.

В 1867 р Австрія була перетворена в дуалістичну Австро-Угорську монархію. Окрім того у Галичині переваги політичного характеру отримали не українці а польська еліта. Зміцнення польських позицій привело до розколу в українському таборі. Частина українських лідерів . відчуваючи себе зрадженими австрійським урядом звернула свої погляди на Росію.

У Галичині з кінця 60-хроків ХІХ ст. значний вплив серед української інтелігенції формується москвофільська течія. Вважаючи Російську імперію своїм рятівником від засилля поляків, москвофіли прагнули повного злиття українців Галичини з росіянами. Ідеологами цього напрямку були Б. Дідицький та І. Наумович, які в своїй газеті «Слово» проголосили українців частиною великого російського народу.

Москвофілам протистояла інша течія – народовці. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Першим головою товариства став Анатоль Вахнянин. «Просвіта займалася виданням творів українських письменників, підручників, газет, альманахів та ін..

У 1873 р. народовці засновують у Львові Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке згодом, у 1892 р., було перетворене в наукове товариство і стало провідним українським науковим центром.

У 1880 р. на противагу москвофільському «Слову» народовці засновують газету з промовистою назвою «Діло». Під впливом ідей М. Драгоманова його прихильники І. Франко, М. Павлик, К. Трильовський створюють першу політичну партію – Русько-Українську радикальну партію. В основу програми було покладено соціалістичні ідеї, соборність і незалежність України.

Таким чином, український національний рух в період репресій царизму в Наддніпрянській Україні продовжує розвиватись і досягає значних успіхів у Західній Україні, яка стала на той час своєрідним «українським П’ємонтом», базою для його дальшого поширення.

Якщо в Наддніпрянській Україні організації інтелігенції – громади твердо продовжували відстоювали необхідність лише культурно-освітньої діяльності, то в Західній Україні ліве крило інтелігенції схиляється до політичної боротьби і створює першу політичну партію.

Історичне значення Визвольної війни українського народу.Оцінка особи Богдана Хмельницького в науковій літературі

Національно- визвольна війна стала переломним етапом у житті України, який визначив напрямки її розвитку на багато десятиліть. У ході війни зміцнювалась ідея боротьби за державну самостійність України, були закладені основи української національної державності. Була створена сильна народна за своїм характером армія. У результаті війни на більшості територій України було ліквідовано шляхетське і магнатське землеволодіння, кріпосне право. Переважна більшість селян одержали особисту волю і право на володіння землею. Значно зміцнилося козацтво, яке стало привілейованим станом. Православна церква стала панівною в Україні.

Разом з тим, Б. Хмельницький, як і більшість козацької старшини не виходив за рамки феодального світогляду. Козацька верхівка прагнула не до встановлення демократичного республіканського устрою в новій державі, а до того, щоб зайняти місце магнатів і польської шляхти. Звідси – прагнення значної частини козацької старшини до встановлення феодальних повинностей на свою користь. Таке прагнення старшини зайняти місце правлячого класу привело до розколу серед козацтва, а після смерті Б. Хмельницького – до громадянської війни.

Лідером національно –визвольної боротьби середини 17 ст. був талановитий та воєнний діяч – чигиринський сотник, гетьман України Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький (1595 – 1657 рр.)

Хмельницький народився в сім’ї українського шляхтича, реєстрового козака, одержав освіту в єзуїтському колегіумі, дослужився до генерального писаря реєстрового козацтва

Приводом до його виступу проти польського панування стала особиста трагедія – шляхтич Чаплинський розорив хутір Хмельницького в Суботові та забив до смерті сина. На Січі він був обраний гетьманом і розпочав бойові дії проти поляків.

Б.Хмельницький був першим українським політиком, котрий зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й об’єднати для досягнення цієї мети всі соціальні групи українського суспільства.

За Б. Хмельницького був в основному завершений процес формування української держави – Війська Запорізького.

Державотворчим зусиллям Б. Хмельницького заважала вкрай несприятлива для України міжнародна ситуація.( Проти намірів гетьмана виступили сусідні монархи: польський король, турецький султан, кримський хан, московський цар.)

Завдяки винятковим дипломатичним здібностям Б. Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду спрямовані на створення антиукраїнської коаліції, утвердити престиж України на міжнародній арені – козацьку державу визнали 10 країн.

Події визвольної війни засвідчили блискучий полководницький талант Б. Хмельницького.

Викликають повагу висока освіченість гетьмана , його тонкий розум, уміння передбачати розвиток подій його сталева воля.

Б. Хмельницький назавжди увійшов в історію як творець нової держави, великий державний діяч, геніальний політик, полководець та дипломат.