1. Євразійська парадигма Стратегічне партнерство з Росією

Характеризуючи взаємовідносини України і Росії, слід виходити з того, що її успішний розвиток залежить від переводу цих. взаємовідносин в русло стабільної системи міжнародного співробітництва, міжнародно-правових актів. Останнім часом цей процес відбувається повільно, суперечливо.

Перш за все, в економічній сфері Росія — провідний торговий партнер, який споживає п'яту частину (20,7 %) українських товарів. Імпорт російських, товарів в Україну складає 47,2 %. Україна ще довгий час буде відчувати гостру нестачу енергоресурсів, потребу в ринках, збуту продукції - Загострення відбувається головним чином через проблему заборгованості Усе відвертіше звучить тема передачі (Росії за борги частини державної власності України. (Все ще не спрацьовує належним чином. Програма економічного співробітництва України і Російської федерації на 1998 — 2007рр. , численні угоди з економічних питань. Проте останнім часом намітились конструктивні підходи урядів двох країн до вирішення цих не простих питань.

Україна - найбільший споживач російського газу у Європі, якщо Європа споживає 110-120 млрд. кубометрів російського газу, то тільки одна Україна — 55-60 млрд. кубометрів. І які б проекти диверсифікації не пропонувались, (Росія залишається для України на тринадцятому році незалежності найбільш потужним постачальником енергії У політичній сфері взаємовідносин України і (Росії визначатимуться встановленням дружніх, партнерських стосунків двох рівноправних суверенних держав, дотриманням (Поговору про дружбу, співробітництво і партнерство України і Росії, який за словами міністра закордонних справ Росії І. Іванова, "не тільки віддзеркалює об'єктивні реалії, але й спрямований в майбутнє , націлений на розвиток, добросусідського, взаємного співробітництва в XXI столітті".

Отже Росія є нашим великим сусідом Україна покликана співробітничати з Росією. Українсько-російські відносини мають бути взаємовідносинами двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери співробітництва і звужувати сфери конфронтації "На початку 2001 року в дніпропетровську за участю президентів України і (Росії підписано ряд угод, спрямованих на розширення співробітництва в сфері ракетно-кремінної і авіаційної техніки та відновлення єдиної енергосистеми. У ближчі роки українсько-російські відносини стануть всидливішими в Європі і набудуть геополітичного значення, оскільки на ЇХ прикладі буде відпрацьовуватись нова модель взаємовідносин незалежних держав, їх входження у стабільну, цілісну Європу.

На півночі поліські землі України межують з Республікою Білорусь. Це справді кордон дружби і добросусідства двох братерським народів, яких єднає історія, близькість мови і менталітету. Як, і Україна, Республіка Білорусь, переборюючи економічні труднощі, поступово реформує свою економіку на шляхах ринкової трансформації. Проте на відміну від України Білорусь не має застарілих галузей важкої індустрії: після втни тут динамічно розвивалась радіоелектроніка, транспортне машинобудування, хімічна промисловість, нафтопереробка тощо. (Водночас, практично не маючи завершених виробництв, сусідня держава більше залежить від російського ринку, кооперативних зв'язків, що створює об’єктивні умови для інтеграційних процесів.

Українсько-білоруське співробітництво розвивається без особливих проблем в різних галузях. Підписано Договір про спільний державний кордон між обома країнами. (Поговір про дружбу, добросусідство і співробітництво, декілька десятків двосторонніх угод становлять нормативно-правову базу багатосторонніх українсько-білоруських відносин. Зрештою Україна прагне виробити у відношенні до (Білорусі збалансовану стратегію, яка, з одного боку, буде відповідати геополітичним інтересам України, а з іншого, сприяти розвитку і поглибленню демократії у сусідній державі.

Як відомо, Росія і (Білорусь найбільш тісно поєднані одна з одною в рамках СНФ, стали на шлях створення Союзної держави. Процес цей відбувається складно, суперечливо, вимагає продуманих дій. Становлення реального Союзу займе тривалий час, оскільки він не може відбутися без уніфікації законодавства і фінансово-економічної системи держав. Російська сторона відмічає, що будівництво нової держави - це справа грандіозних масштабів, яка не терпить суєти. Через те ми просуваємося обережно і без поспіху. До спільного об єднання Росія і Білорусь спонукають Україну. Україна ж виділяє як, пріоритетні, економічні зв'язки — основу поглиблення співдружності, союзу трьох братніх слов'янських народів. Конструювання відносин Росії з Україною і Білоруссю є одним з найбільш серйозних випробувань російського суспільства на демократизм і спроможність органічно увійти в світове співтовариство на основі дотримання загальноприйнятих норм міжнародних відносин.

Україна і Молдова багато в чому і близькі геополітичні інтереси, і спільні проблеми: Україна в Криму, а Молдова в Придністров'ї. Успішно розвивається на взаємовигідних умовах співробітництво з Україною. Керівники Молдови неодноразово підкреслювали, що тісні партнерські зв'язки з Україною мають для них стратегічне значення. Україна виявляє постійну зацікавленість у тому, щоб відносини із сусідньою державою розвивались комплексно, динамічно. Для нормалізації обстановки в регіоні виключно важливе значення має Меморандум про врегулювання конфлікту в Придністров'ї, який підписано при активній участі України. У зовнішній політиці парламент, Президент, уряд Молдови зосереджують зусилля на зміцненні зовнішньополітичних зв'язків, всебічному розвитку добросусідських відносин з найближчими сусідами - Росією, Румунією, Україною та іншими країнами. Нині Молдова є повноправним членом ООН і Ради Європи, плідно співробітничає з ОБСЄ і Європейськім Союзом, а також з НАТО в рамках програми "Партнерство за ради миру". Під час офіційного візиту Президента Республіки Молдови в Україну в травні 2001 року президенти двох держав підписали Спільну заяву, де визначено головні пріоритети і завдання українсько-молдовського співробітництва в соціально-політичній та торговельно-економічній сферах, взаємодії в рамках міжнародних організацій та форумів. Українсько-молдовські взаємовідносини залишаються стійкими, дружніми, зваженими.

При цьому слід виходити з того, що поєднання, гармонізація відносин як з Росією, іншими країнами СНД, такі Заходом є жорстким імперативом для України як сьогодні, такі на перспективу,

2.2. Україна, Європа, Євроатлантика

Європейський вибір України був визначений на етапі формування основ зовнішньої політики нашої держави. Ґрунтувався цей вибір на її миттєво важливих інтересах, історичному прагненні українського народу бути невід'ємною частиною єдиної Європи. Міністр закордонних справ України А.Зленко: "Доктринально Україна поділяє концепцію нової Європи, в основі якої стоять Європейський Союз, Рада Європи та Організація Північноатлантичного договору. Саме ці інституції є ключовими ставками європейського курсі України".

Україна намагається бути надійним партнером і пропонує свою допомогу у вирішенні європейських проблем. Це її право і обов'язок як невід'ємної частини Європи, адже безпека Європи — це безпека України.

Європейський Союз на час здобуття Україною незалежності став одним з потужних світових лідерів XXII ст., своєрідним дороговказом для інших країн, що складають людську цивілізацію. Його країни - члени здійснюють, долаючи наявні перешкоди, послідовний перехід до економічного і політичного об'єднання і створення унікального міждержавного співтовариства з єдиним громадянством, кордонами, грошовою одиницею, внутрішньою і зовнішньою політикою.

Після того, як на початку 90-х років Європейський Союз визначив 12 країн, які могли претендувати на повноправне членство в ньому, зона стабільності, економічного і соціального добробуту почала наближатися до Українських кордонів. Україна, усвідомлюючи себе невід'ємною частиною європейського простору, також, задекларувала намір стати повноправним членом ЄС 14 червня 1994 року в Люксембурзі була підписана Угода про партнерство і співробітництво між, ЄС і Україною. У грудні 1999 року Європейська Рада (найвищій орган ЄС) затвердила спільну стратегію Європейського Союзу щодо України. Стратегією, розрахованою на 4 роки, було закладено засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім претендентом на вступ до Союзу. "Цей програмний документ, хоча і не стверджував, що Україну в недалекому майбутньому запросять стати повноправним членом ЄС, водночас передбачав підтримку процесу демократичних і економічних перетворень в ній, її внутрішньої та зовнішньої політики, правових основ. Угода про партнерство та співробітництво, Спільна стратегія визначили критерії, що їх у ближчі 10 — 15 років повинна досягти Україна в своєму розвитку, щоб довести свою готовність стати членом ЄС. Йдеться про стабільність інститутів, які гарантують принципи демократії і законності в країні; наявність ефективно функціонуючої ринкової економіки, її конкурентоспроможності; прийняття законодавчого надбання Союзу, а це майже 80 тисяч сторінок, які містять норми європейського права; доступ кандидата тільки тоді, коли це не загрожує Союзу втратою вже досягнутого рівня інтеграції. Отже, взаємовідносини України з Європейським Союзом передбачають, з одного боку, всебічне входження України до європейського політичного, правового, економічного простору, а з іншого, - визначення політики ЄС щодо України, підтримку державами Європи стратегії інтеграції України до ЄС

Відносини України з НАТО визначені її участю в Програмі "Партнерство заради миру" і Хартією про особливе партнерство, підписаною 9 липня 1997 року в Мадриді, Державною програмою співробітництва України з НАТО до 2001 року, затвердженою Указом президента України від 4 листопада 1998 року. Для подальшого поглиблення такої співпраці Президентом України затверджено програмний документ на 2001 - 2004 роки. У міру врегулювання югославської кризи, зменшення її гостроти, відносини України з НАТО почали повертатися в колишнє русло, що засвідчив офіційний візит до Києва Генерального Секретаря НАТО Дж. Робертсона, в лютому 2000, під час якого він підтвердив сталення Альянсу до України як до одного з ключових, елементів системи безпеки в Європі.

Обмежувальним чинником у відносинах України з НАТО стало суперечливе ставлення до цього процесу з боку не лише політичних сил, різних владних структур, а й самого населення України.

Слід зазначити, що останнім часом співпраця між Україною і НАТО набуває все більше практичних і ефективних рис. діяльність спільних робочих груп України - НАТО, що функціонують під егідою Комісії Україна — НАТО, заснування в структурах міністрів і відомств підрозділів, які відповідають безпосередньо за євроатлантичну інтеграцію, свідчать про створення дієздатної системи практичних механізмів співробітництва з Альянсом, яка містить збалансований інструментарій напрацювання та реалізації програмних документів і заходів з наступними діями фахівців і експерті¹.