Структура політичної системи

Підсистема ПС	Сфера реалізації підсистеми ПС	Структурні компоненти підсистеми
Інституціональна підсистема	політична організація суспільства	держава; партії; суспільні організації та рухи; лобістські групи; виборча система; трудові колективи; ЗМІ
Світоглядна підсистема	політична свідомість	політична ідеологія; політична психологія
Нормативна підсистема	політичні принципи та норми	Конституція; закони; традиції; звичаї; мораль
Культурна підсистема	політична культура	міфи; цінності; стереотипи
Комунікативна підсистема	політичні відносини	Відносини між: соціальними групами; націями; політичними інститутами

Кожна з підсистем виконує низку функцій. Серед головних функцій ПС виділяють наступні. Телеологічна функція полягає у виробленні політичного курсу держави. Мобілізаційна функція полягає у мобілізації духовних та матеріальних ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Функція розподілу ресурсів полягає у сукупності взаємодій, завдяки яким відбувається владний розподіл цінностей у суспільстві. Функція інтегрування та об’єднання полягає у створення політичної нації та розробці національної ідеї. Функція законотворчості та контролю полягає у розробці правових засад політичних відносин та здійсненні контролю за виконанням рушень у сфері державних стосунків.

Політична система – це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнуто лише у ХХ ст.. після застосування американським теоретиком Д.Істоном методу системного аналізу у працях «Політична система» та «Системний аналіз політичного життя». Політична система, на думку Д.Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д.Істон, вважав, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система жива.

Особливості політичної системи полягають у тому, що:

по-перше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

по-друге, визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

по-третє, визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні;

по-четверте, забезпечує політичне та адміністративно-державне управління процесами;

по-п’яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;

по-шосте, формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв’язок групи елементів;

• утворення цими елементами певної цілісності;

• внутрішня взаємодія всіх елементів;

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи, ті інші об’єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Сьогодні у світі 192 держави є членами ООН і у кожній з них сформувалася власна унікальна ПС. Звідси ускладнюється завдання класифікації політичних систем. Однак в основі будь-якої класифікації покладено принцип взаємозв’язку елементів ПС.

Політичні системи, засновані на принципі моноцентризму, передбачають зосередження влади у єдиному центрі. Моноцентрична ПС (СРСР, КНР, Іран) функціонує у режимі односторонньої комунікації та передбачає авторитарний стиль управління. Її характеризують відсутність політичної конкуренції, закритість політичної еліти, залежність населення країни від компетенції, моральних та психологічних якостей лідерів держави.

На відміну від моноцентричної, плюралістична ПС (США, Німеччина, Франція) побудована на принципі розподілу влад. Специфікою такого типу систем є наявність у кожної соціальної групи власного представника у політиці, функціонування альтернативних політичних інститутів, постійна взаємодія між владою та суспільством.

Типологія політичних систем. Традиція класифікація різноманітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи. Розв’язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотеля, запропонувавши шестичлену систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія.

Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичну систему так: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичної системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму – зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу.

Німецький політолог та соціолог М.Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

Наприкінці 50-х рр. ХХ ст.. американський політолог Г.Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, до індустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англо-американській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з до індустріальної епохи. До індустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі типи політичної системи (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Типологія політичних систем

Типологія ПС	Формоутворюючі фактори	Типи політичних систем
Теорія історичних формацій (К. Маркс)	принцип розподілу власності та засобів виробництва	рабовласницькі; феодальні; капіталістичні; соціалістичні; перехідні; комуністичні
Культурологічна класифікація (С. Хантінгтон)	цивілізаційний підхід	західні; східно-православні; конфуціанські; японська; ісламські; буддійські; латиноамериканські; африканські
Класифікація згідно характеру політичного режиму (М. Дюверже)	тип політичного режиму	авторитарні; демократичні; тоталітарні
Класифікація згідно теорії трьох стадій розвитку суспільства (Д. Белл)	теорія модернізації	аграрні; індустріальні; постіндустріальні (інформаційні)
Класифікація Г. Алмонда	тип політичної культури	англо-американські; континентально-європейські; доіндустріальні; тоталітарні

Виділяють такі функції політичної системи:

1) вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2) організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

3) координація окремих елементів суспільства;

4) легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи);

5) політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

6) артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7) агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8) інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

9) політична комунікація складових політичної системи і цінностей.

Звертаючись до зазначених вище класифікацій, можна визначити, що сучасна політична система України є пострадянською, посткомуністичною, посттоталітарною; демократично орієнтованою; з ознаками авторитарного, анархістського та охлократичного режимів; поєднує риси індустріального та інформаційного типів суспільства; синтезує східно-православну та західноєвропейську політичні культури.

Висновки: полична система є інтегрованою сукупністю політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію. Прагнення політичної системи до стійкого стабільного стану зумовлює необхідність безперешкодної та безперебійної роботи як офіційних, так і неформальних каналів комунікації. За реалізацію функцій політичної системи відповідають її структурні компоненти – так звані підсистеми, а саме: інституційна, світоглядна, нормативна, культурна та комунікаційна. В основу будь-якої типології політичних систем покладено принцип організації влади, бо саме влада є стрижнем політичної системи.