4.2. Поняття і види джерел міжнародного права

Під джерелом міжнародного права мається на увазі форма вираження міжнародно-правових норм. При визначенні видів джерел міжнародного права в доктрині класичним є посилання на Статут Міжнародного Суду ООН. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду Суд застосовує: а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, беззаперечно В~1Знані державами, які є сторонами спору; б) міжнародниІ1.. звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців із міжнародного публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових норм.

Найбільш вагомим джерелом міжнародного права є міжнародний договір. До джерел міжнародного права належать постанови і рішення міжнародних організацій, комітетів, комісій, конференцій, які породжують конкретні права і зобов’язання для договірних сторін.

Значення міжнародному праві зберігає і міжнародно-правовий звичай. Він визначається як доказ загальної практики, визнаної як правова норма за ст. 38 Статуту Міжнародного Суду. Доказом існування міжнародно-правового звичаю можуть бути:

акти і ,дії держав,

рішення міжнародних, конференцій;

рішення міжнародних організацій і судів.

Слід вказати, що процес становлення звичаєвої норми міжнародного права, так само як і договірної норми, є процесом боротьби і співробітництва держав. Формування звичаєвої норми відбувається в результаті спілкування держав, в якому кожна держава намагається закріпити як норму поведінки такі правила, які відповідали би ,й інтересам.

Від міжнародного звичаю слід відрізняти міжнародну звичаєвість, тобто правило поведінки держав, якого вони дотримуються в своїх взаємовідносинах, не визнаючи його юридично обов’язковим. До міжнародних звичаєвостей відносяться, наприклад, правила міжнародної ввічливості, зокрема правила дипломатичного етикету і так званого дипломатичного протоколу, а також правила морського церемоніалу (вшанування прапору іноземної держави після прибуття в порт її військового корабля, салют військових кораблів при зустрічі у відкритому морі тощо3.

Джерелом міжнародного права щодо його індивідуальних норм (які стосуються якої-небудь конкретної справи}, є рішення міжнародних арбітражів і судів, юридично обов’язкові для сторін розглядаймої справи (міжнародного спору). Так, відповідно ст. 94 Статуту ООН, члени Організації зобов’язались виконувати рішення Міжнародного Суду у тій справі, у якій вони є сторонами. У випадку ж, якщо яка-не,будь сторона не виконає зобов’язання, покладеного на ю~ї рішенням Суду, інша сторона може звернутися в Раду Безпеки, яка правомочна, зокрема, на прийняття рішення про вжиття заходів з виконання зобов’язань.

Односторонні акти держав також можуть визнаватися джерелами міжнародного права, якщо вони породжують міжнародно-правові зобов’язання. Існують такі види односторонніх актів: визнання; обіцянка; відмова; протест.

Визнання – зобов’язання розглядати об’єкт, що визнається як такий, що відповідає міжнародному праву.

Обіцянка – зобов’язання чинити в подальшому інакше, ніж це мало місце раніше.

Відмова – акт, на підставі якого суб’єкт (зазвичай держава) відмовляється від своїх прав і претензій.

Протест – акт за допомогою якого суб’єкт констатує порушення права та вимагає виправлення ситуації, компенсації шкоди”.

Факультативним, допоміжним джерелом міжнародного права є доктрини провідних спеціалістів в галузі міжнародного права.