2. Маскулінність – фемінність та андрогінність як характеристики ґендерної поведінки

Зміст поняття «гендер» відображає складний соціокультурний про­цес становлення відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведін­ці, ментальних та емоційних параметрах та ознаках. Формування гендера здійснюється або шляхом соціалізації (розподіл праці, система тендерних ролей, сімейне довкілля, засоби масової інформації), або шляхом самотворення людини на рівні її настановлень і самореаліза-ції, через які опосередковується процес прийнятая заданих соціумом тендерних схем, стереотипів і моделей поведінки.

Значні індивідуальні відмінності мають місце у представників обох статей під час свідомого вибору дій: одні норми мислення, пове­дінки вони приймають, до інших - виявляють стійкість, не піддаючись тискові соціальних очікувань. При цьому некритична конформна орієнтація на норми та цінності соціального оточення (зокрема, на жорсткі тендерні схеми) гальмує розвиток особистості. Проте її само-реалізація завжди вимагає гармонійного поєднання аспектів фемінності та маскулінності. Останні як психологічні конструкти мають свою логіку розвитку в історії людства. У XIX ст. маскулінні і фемінні риси вважалися дихотомічними нормативами, відхилення від яких сприймалося як крок на шляху до патології. Із часом жорсткий нор­мативізм поступився місцем динамічній цілісності маскулінно-фемінних властивостей.

У XX ст. психологи сконструювали кілька спеціальних шкал мужності-жіночості (тести Термана-Майлз, Гілфорда, ММРІ та ін.). Шкали базувалися на уявленні про те, що в межах певної норми індивіди можуть розрізнятися за ступенем маскулінності-фемінності, але самі ці характеристики вважалися альтернативними: висока маскулінність повинна була корелюватися з низькою фемінністю і навпаки, причому для чоловіка була нормативною та бажаною висока маскулінність, для жінки - фемінність. У подальшому з'ясувалося, що не всі характерис­тики поляризуються на жіночі і чоловічі. Водночас різні шкали (емо­цій, інтересів, поведінки) не збігаються: той, хто високо маскулінний за одними шкалами, може бути фемінним за іншими. Отримані факти сприяли перегляду уявлень про ці інтегральні властивості особистості.

Далі виникла й утвердилася тенденція до розрізнення численних форм маскулінності та фемінності, що спричинило певною мірою втрату самостійного значення цих понять. Не останню роль тут відігра­ла феміністична реакція на поляризацію та ієрархічну підпорядкова­ність тендерних визначень, яка властива андроцентричному мисленню. Тому природно став формуватися погляд на маскулінність і фемінність як автономні, «рівноправні» психологічні характеристики. У 1975 р. С. Бем вводить поняття психологічної андрогінносші та формулює гіпотезу про її зв'язок з душевним благополуччям людини, яка емпірич­но не підтвердилася. Цьому є концептуальне пояснення: андрогінність визначалась як баланс рис маскулінних і фемінних у традиційному розумінні, тобто як активності і пасивності.

Нині наукове розуміння маскулінності і фемінності заперечує їх інтерпретацію як гендерних стереотипів (які мають змінний характер залежно від культури та часу, здебільшого хаотично поєднують конст­руктивні і деструктивні компоненти, що або сприяють особистісному розвитку, або призводять до деградації). Це - конструктивно-автоном­ні (неопозиційні) комплексні характеристики, які потенційно властиві кожній людині як обопільне становлення двох ліній у розвитку людини - індивідуалізації та децентрації. Існують певні біопсихічні чинники того, що в більшості культур прояви індивідуалізації переважно схвалювались у чоловіків, а децентрації - у жінок, хоча егоцентрована жінка і слабкий (залежний) чоловік засуджувалися суворіше, ніж будь-які протилежні варіанти.

Психологічна маскулінність безпосередньо пов'язана з індивідуа­лізацією особистості, тобто розвитком її від середовищної залежності до автономності, від конформності до вільного самовизначення. Це закономірно, адже свобода з більшою силою виявляється в окремій людині, а природна необхідність - у масах та людському роді, і для того, щоб визначити вплив першої, треба передусім розвити поняття індивідуальності (В. Гумбольдт). Водночас становлення індивідуаль­ності пов'язане з розвитком самосвідомості і волі за умов, що людина усвідомлює себе як представника конкретного історичного часу, спад­коємця певних культурних традицій, носія тих або інших здібностей. У цій універсумно зорієнтованій унікальності вона приймає своє життєве завдання, визначає покликання самореалізуватися. Тому індивідуалізація відображає психологічну реальність розвиткового перебігу людського духу як домінанти чоловічого зародку життя. Звідси важли­вість індивідуалізації у формуванні саме чоловіка, а не жінки. Так, ста­новлення дівчинки відбувається у ситуаціях тісного зв'язку з матір'ю. Ідентифікуючи себе як особу жіночої статі, дівчинка відчуває себе по­дібною до неї. У такий спосіб досвід первинного єднання пов'язується з формуванням жіночої ідентичності. Навпаки, становлення статевої ідентичності хлопчика - це усвідомлення себе як іншого, відмінного від матері, необхідність уособлення та утвердження меж свого «Я». Отож ранній досвід дівчаток дає підстави для переживання потреб та почуттів іншої людини як своїх, сприяє емпатійному розвиткові, подо­ланню егоцентричних тенденцій.

Психологічна фемінність взаємопов'язана з децентрацією особис­тості, тобто зміщенням мотиваційно-ціннісної домінанти з егоцент­ричних і групоцентричних прагнень на універсально-милосердні та альтруїстичні. Причому децентрація базується на неусвідомлюваних процесах, виявляється безпосередньо у почуттях та бажаннях і не під­лягає прямій вольовій регуляції, наприклад, не можна примусити себе співпереживати.

Її завдання - здолати егоцентризм як зосередження на своєму «Я», котре «не здатне вийти в іншого» (М. Бердяєв), а тому гальмує розвиток особистості, створюючи перепону на шляху її самореалізації. Егоцент­рична людина живе у світі «кривих дзеркал», тому замість інших людей бачить навколо себе лише свої проекції. Звідси сутність подолання его­центричної позиції, що зводиться до внутрішнього переходу від спри­ймання іншої людини як відчуженого «Я», або «Воно» до прийняття її як «Ти».

Загалом егоцентризм виявляється як фіксація на власних пере­живаннях, нерозумінні інших людей, байдужість до їхніх почуттів, а та­кож як відсутність орієнтацій на загальнолюдські цінності. Так, невро­тик, який занурений у себе внаслідок напруженості внутрішніх конфліктів, чіпляється за свої неконструктивні «особливі рішення», що тимчасово полегшують його страждання, але водночас блокують мож­ливість зцілення та розвитку. Навпаки, звертаючись до особистості, спрямованої на самоактуалізацію, А. Маслов вважає, що саме така лю­дина може забути про своє «Я» і зосередитися на вирішенні власної проблеми, вона найбільш спонтанна в будь-яких діях. Відтак децентра­ція відображає психологічну реальність в інтерпретації духовного розвитку людини як здатності до співстраждання і любові, що домі­нантно притаманна жіночому зародку життя.

На підтвердження сказаному вкажемо на окремі емпірично вста­новлені відмінності у поведінці людини залежно від статі. У ситуаціях спілкування з незнайомими однолітками дівчатка поводяться менш егоцентрично, ніж хлопчики; жінки, на відміну від чоловіків, виявляють більшу здатність до фасилітації соціальної взаємодії, більшу емпатію та схильність до демократичного стилю спілкування, альтруїстичне став­лення до дітей за сімейної нестачі коштів. Воднораз чоловікам при­таманна більша автономність і менша поступливість, вони не схильні жертвувати своїми інтересами та звичками заради інших членів сім'ї. Окреслені відмінності зумовлені багатьма чинниками, зокрема тендер­ною соціалізацією та тиском соціальних очікувань (турботливості, співчутливості - від жінок, наполегливості, цілеспрямованості - від чоловіків). Зокрема, в культурі білих американців тендерні стереотипи вимагають від чоловіка відповідати образу незалежної особи, здатної протистояти зовнішньому впливу. Проте є дані, що у груповій поведін­ці американців африканського походження чоловіки легше підкоря­ються впливам, ніж жінки, більш доброзичливо ставляться до світу.

Отже, фемінність - це психологічна характеристика людини, що, пов'язана із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в даному суспільстві (Ентоні Гідденс), або ж «соці­альний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо прита­манні жінці» (Ліза Таттл). У форматі андроцентричної культури вона визначається як маргінальна щодо існуючого символічного порядку, у якому маскулінність виступає як норма. Фемінність - не суто жіноча риса, як це закріпилося у свідомості, переобтяженій різними стерео­типами, а певній спосіб осмислення та сприйняття реальності, ціліс­ність характерних рис і якостей - емоційності, сенситивності, інтуїтивного пізнання.

Із психологічним конструктом фемінності пов'язане поняття ґендера як соціальної статі, оскільки жінка, котра входить у соціокультурне довкілля, змінює його, вносить інший спосіб мисчення та дій, новій зміст і нові форми виконання завдань. Жінка виходить із при­ватної сфери в соціальну, розширює простір своєї самореалізації, зба­гачує найближче оточення специфічним способом сприйняття реаль­ності.

Наукові дослідження фемінності не визнають зумовлення соціокультурних характеристик та процесів біологічними відмінностями: фемінність не стільки природна, скільки сконструйована з дитинства і є протилежністю маскулінності. Оскільки маскулінні риси (стійкість, сміливість, самодостатність) мають цінність для всіх людей, звідси походить радикальна позиція у витлумаченні сутності фемінності: вона полягає у встановленні для жінок обмежень, що корисні та приємні чоловічому загалу.

Психологічними дослідженнями встановлено, що такі риси фемін­ності, як емоційність, чутливість та інтуїція - це не слабкість, а особли­ва сила, яка може стати дієвою у побудові кращого суспільства, а сучасна криза маскулінності свідчить, що ці риси чоловіки могли б успішно розвивати в собі. У зв'язку з цим примітно, що так зване чоловіче пи­тання було виразно поставлене як проблема суспільного й особистісного рівнів в останній третині XX ст., тобто на сто років пізніше від актуалізації добре знаного жіночого питання. Традиційний чоловічий спосіб життя (орієнтований на незалежність, досягнення, домінуван­ня), суто чоловічі чесноти і цінності (мужність, сила, відвага, агресив­ність, незворушність) і навіть самі суспільні чоловічі ролі (годувальника, захисника, опікуна, керівника) вже не відповідали тим суспільно-полі­тичним змінам, що їх зазнало людство впродовж XX ст. Так окресли­лась і постала «криза маскулінності», що була спричинена не тільки технічним прогресом (праця більше не вимагала грубої фізичної си­ли), а й ідеологічно сформованим жіночим рухом, котрий чоловіки сприймали як загрозу, інтелектуальний виклик і водночас приклад для наслідування.

У наукових підходах до вивченя маскулінності також немає єдності. Так, прихильники біологічного детермінізму в поясненні поведінкових та психологічних відмінностей між чоловіками і жінками спираються на теорії біологічного диформізму, вказуючи на існування відповідних докорінних відмінностей між самцями і самками будь-якого виду (насамперед, приматів). Шанувальники психоаналітичного підходу вважають відмінності чоловічого і жіночого характерів неми­нучим наслідком особливостей становлення статевої ідентичності дитини у процесі взаємодії з батьками (передусім з матір'ю). Обидва згадані підходи є есенціалістськими та універсалістськими, оскільки обґрунтовують одвічність, об'єктивність, незмінність та абсолютність власне чоловічих рис вдачі, інтерпретуючи принцип природного відбору, а відтак переваги фізичної сили над слабкістю.

В аналітичній психології К.Г. Юнга жіночність і мужність розгля­даються як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жін­кам, причому і ті, й інші мають поєднання взаємних рис характеру та особистості. При цьому чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові -Анімою. Оскільки стрижневою в аналітич­ній психології є ідея індивідуації (розширення свідомої частини особистості й збільшення здатності до рефлексії своєї самості), то про­цес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіком зі своїм фемінним елементом, а жінки із маскулінним. Ці процеси не такі очевидні, адже чоловік, ідентифікуючись зі своєю маскулінністю, ховає свою фемін­ність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці не­легко прийняти свій Анімус, тому вона витісняє природну маскулін­ність і не завжди перебуває в гармонії з нею.