4. Завдання, принципи і методи бюджетного планування

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завдання бюджетного планування:

• забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

• виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

• ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

• сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

• забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

• утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

• передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

1. наукова обґрунтованість;

2. оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб’єктів – платників податків і рівнем соціальних виплат;

3. центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

4. органічний взаємозв’язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

5. директивний характер бюджетних виплат;

6. єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

7. наявність відповідних бюджетних резервів;

8. демократичність.

Методи планування – це система засобів розробки, обгрунтування, взаємоузгодження й оитимізації планових завдань і показників.

Методи бюджетного планування:

1. Аналітичний метод – здійснюється вивчення економічної кон’юнктури в минулому та сучасних періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування. Цей метод застосовується при моделюванні бюджетних показників і передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників.

2. Метод коефіцієнтів – базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період. Цей метод неефективний, тому що разом з коефіцієнтом переносяться негативні явища минулого періоду, він не сприяє економії бюджетних коштів і виявленню резервів.

3. Нормативний метод – за основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Норма – це міра, певна середня величина. Норматив – це показник норми, наприклад, технічний, економічний, за якими виконується певна програма.

При бюджетному плануванні за основу беруться взаємопов’язані норми та нормативи, які розробляються відповідно до наступних принципів:

• наукова обґрунтованість та єдиний методологічний підхід при їх формуванні;

• прогресивність їх, тобто відображення в них науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва та праці;

• систематичне оновлення відповідно до змін та умов виробництва;

• порівняність норм і нормативів, які застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення та деталізації.

Економічні норми та нормативи – це науково обґрунтовані величини, що характеризують кількісну і якісну міру витрат робочого часу, матеріальних та грошових ресурсів. Економічні нормативи повинні бути певний час незмінними і стабільними, що забезпечує впевненість у досягненні поставленої мети економічного й соціального розвитку країни. За допомогою нормативів держава регулює взаємовідносини підприємств із державним бюджетом, наприклад, нормативи розподілу прибутку, у т.ч. податок на прибуток, відрахування у державні фонди, розмір штрафів та інші нормативи повинні створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні своїх виробничих можливостей, що забезпечить узгодження інтересів держави та суб’єктів підприємницької діяльності. На базі встановлених норм і нормативів господарюючі суб’єкти розраховують свої потреби у фінансових ресурсах.

Норми і нормативи регламентують доходи і витрати бюджету з урахуванням галузевих особливостей. Нормативний метод сприяє економії коштів і виявленню бюджетних резервів.

4. Балансовий метод – за його допомогою вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв’язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені.

Цей метод застосовується для забезпечення погодження потреб з наявними ресурсами, визначення пропорцій розвитку економіки відповідно до вимог економічних законів. На практиці при плануванні за допомогою балансового методу використовуються матеріальні, трудові, міжгалузевий, платіжний, зведений фінансовий та інші баланси. Цей метод дає змогу забезпечити оптимальний та збалансований розвиток народного господарства.

5. Програмно-цільовий метод – використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується в Україні при формуванні Державного і місцевих бюджетів як основний.

Програмно-цільовий метод – це згрупування різних бюджетних витрат в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття витрат була закріплена за певним видом програми.

Як правило, кожна програма – це фіскальне зобов’язання одного головного розпорядника бюджетних коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду досягнення мети програми.

Програма – це комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, виконання якої пропонується і здійснюється розпорядником бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Основні характерні риси бюджетної програми:

1. не обмежується в часі;

2. одна бюджетна програма виконується одним розпорядником бюджетних коштів і не має аналогів;

3. назва бюджетної програми повинна відображати основну сутність програми, тобто відбивати напрямок використання коштів бюджету;

4. за своїм змістом бюджетна програма повинна відноситься до одного розділу функціональної класифікації.