Стиль, експертне знання, бачення: приземленість орієнталізму

таких як «Кім», у багатьох крилатих фразах іронічної прози, Кіплінґова Біла Людина як ідея, як персона, як стиль буття, певно, прислужилася багатьом британцям, коли їм траплялося виїздити за кордон. Реальний колір їхньої шкіри вже виокремлював їх драматично й переконливо в морі тубільців, але для британця, який обертався серед індійців, африканців або арабів, важливим було також певне знання, що він належить до тривалої традиції виконавчої відповідальності щодо кольорових рас і що він може черпати з її емпіричних та духовних запасів.

Бути Білою Людиною було, таким чином, ідеєю і реальністю. Це буття включало в себе зважену, обґрунтовану позицію як у ставленні до білого, так і до небілого світів.

«араб» або «араби» мають ауру відстороненості, визначеності та колективної самодостатності, внаслідок чого стираються будь-які сліди індивідуальних арабів з окремими історіями їхнього життя, про які можна було б розповісти.

істина про дистинктивні відмінності між расами, цивілізаціями й мовами була (або вдавала, ніби була) радикальною і невикорінною. Вона сягала дна речей, вона стверджувала, що неможливо вирватися з полону свого походження та типів, які це походження робило можливими; вона встановлювала реальні кордони між людськими створіннями, на яких будувалися раси, нації та цивілізації; вона відводила бачення від повсякденного, як і від множинних людських реальностей, таких, як радість, страждання, політична організація, спрямовуючи натомість увагу вниз і назад, у напрямку незрушних походжень. 

Моя {329} точка зору полягає в тому, що метаморфоза відносно безневинної філологічної субспеціальності в спроможність маніпулювати політичними рухами, управляти колоніями, робити майже апокаліптичні твердження про важку цивілізаційну місію Білої Людини, — все це відбулося в рамках культури, яка претендує називатися ліберальною, культури, схильної вихвалятися своїми високоморальними нормами католицизму, плюралізму та духовної відкритості. Насправді ж, те, що відбулося, було очевидною протилежністю принципам лібералізму: отвердіння доктрини та значення, створеного «наукою», в «істину». Бо якщо така істина залишає за собою право дивитися на Схід як на щось незмінно орієнтальне тими способами, про які я вже говорив, тоді лібералізм такого ґатунку є не чим іншим як формою гноблення та менталістського забобону.

III

Новітній англо-французький орієнталізм у своєму повному розквіті

В перших двох частинах цієї книжки я наводив подібні арґументи, розглядаючи давніші періоди в історії орієнталістської думки. Диференціація, яка відбулася в її пізнішій історії і торкається нас тут безпосередньо, пов’язана з двома періодами, а саме тими, один з яких передував першій світовій війні, а другий настав відразу по її завершенні. В обох цих випадках, як і в давніші періоди, Схід був орієнтальним, незалежно від специфічності того чи того випадку, тієї або тієї ситуації, а також незалежно від техніки або стилю

ісламський орієнталізм між двома війнами теж, у загальному розумінні, пережив культурну кризу, контурно окреслену Авербахом та іншими.

 я намагаюся описати певні характеристики ісламського орієнталізму, які були властиві йому аж до сьогодні: його ретроґресивну позицію в порівнянні з іншими гуманітарними науками (і навіть із іншими відгалуженнями орієнталізму), його загальну методологічну й ідеологічну відсталість і його відносну ізоляцію від розвитку, що відбувається як у інших галузях гуманітарного знання, так і в реальному світі історичних, економічних, суспільних та політичних обставин ⁷¹

Ґібб народився в Єгипті, Массіньйон — у Франції. Обидва стали глибоко релігійними людьми, дослідниками не так суспільства, як релігійного життя в суспільстві. Обидва вони були також глибоко світськими; одним із найбільших їхніх досягнень було пристосування традиційної схоластичної науки до вжитку в новітньому політичному світі. 

Європа (й конкретно Франція) розглядались як сучасні реальності. Почасти через своє початкове політичне зіткнення з британцями під час першої світової війни Массіньйон зберіг очевидну нелюбов до Англії та англійської політики; Лоуренс і люди його зразка репрезентували надто складну політику, якій він, Массіньйон, чинив опі

орієнталіст бачить своє завдання в тому, щоб виразити це зміщення, а отже, сказати правду про іслам, якої, — оскільки його суперечності блокують його спроможність самопізнання, — він сам нездатний про себе сказати. 

IV