19.Українські землі у складі Речі Посполитої в другій половині хvі – першій половині хvіі ст.

Річ Посполита в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. увійшла в епоху “золотої доби”. Об'єднання після Люблінської унії на федеративних началах Річ Посполита була державою, яка за розмірами території уступала в Європі тільки Росії і Османській імперії. Польське королівство і Велике князівство Литовське, включно васальні території - Прусське князівство і Курляндія, займали більш ніж 8000 тис. кв. км. Населення цих земель складало 8 млн. чоловік.

Зовнішня політика створеної за Люблінською унією Речі Посполитої була єдиною для Корони і Литви, її засади і напрями розроблялися в польській столиці, що водночас була й політичним центром двоєдиної держави. Її характер був успадкований від долюблінської доби, з тим, однак, що включивши до свого складу у 1569р. три українські воєводства, Корона повністю перейняла на себе їх захист і пов'язані з цим відносини з державами, з якими межували. Загальне керівництво зовнішньою політикою здійснював король, а безпосередньо відав нею великий коронний канцлер. За Генриховими артикулами 1573р. вона погоджувалась із сенатом. До компетенції сейму належало затвердження укладених договорів з іншими державами, а з 1613р. й оголошення війни. У XVI ст. склалася добре налагоджена й підконтрольна сенатові дипломатична служба.

Для досягнення цієї мети нами були поставлені наступні завдання:

· Дослідити основні напрямки зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI- п. пол. XVII ст.

· Проаналізувати стосунки Польщі з Московською державою під час Лівонської війни.

· Визначити характер носійко - польських відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

· Визначити причини перемоги Речі Посполитої у Смоленській війні (1632-1634рр.)

· Порівняти зовнішньополітичну діяльність Польщі щодо Швеції та імперії Габсбургів.

· Проаналізувати еволюцію польсько-турецьких відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVIIст.

· Оцінити геополітичну роль Речі Посполитої на Європейському континенті в зазначений період.

20.Берестейська церковна унія та її значення в історії України.

Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета – приєднання православної національної церкви до католицької з обов’язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об’єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної,

Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ’я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про непогрішимість і божественність папи римського.

Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського – Г.Балабана, холмського – Діонісія, пінського – Леонтія та луцького -К.Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою В 1594 р. до них пристали митрополит М. Рогоза та володимирський, берестейський і перемишльський єпископи І.Потій, К.Терлецький і Г.Балабан.

Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька повстань проти унії.