150 151 Психологія влади

є дності депутатів навколо головних інтересів, мети самої організації — ВР Разом із тим, усі депутати є представниками виборців, які обрали їх на певний термін. Україна представляє собою 7 економічно-територіальних регіонів, що складаються з 24 областей та АР Крим, різних національностей, чоловіків і жінок. Усі депутати мають різний рівень освіти, досвід практичної роботи, політичної, професійної праці, різний сімейний стан тощо. Зрештою, вони ще й зовсім різні психо­логічні типи. Тому виробити єдиний вектор їхньої настроє­ності, мікроклімату, як показав досвід, є досить важко, але можливо, про що свідчить хоча 6 такий досить рідкий для історії факт одностайності, коли приймалася Конституція України (1996 р.). Отже, характеризуючи психологічний клімат цієї групи, можна зробити висновок, що він може бути наступного типу: повної солідарності та одностайності, солідарності, розумного компромісу, вимушеного компромісу, незгоди з палкими суперечками, ворожості (що може спричи­нити прямі зіткнення в сесійному залі або поза ним). Тобто ми бачимо досить повну палітру взаємовідносин, яка висвітлює суперечливу картину клімату ВР.

Загалом же у ВР можуть панувати кілька психологічних станів. Перший із них, коли праця йде менш-більш успішно та встановлюється один із варіантів співпраці (повної солідар­ності, солідарності, розумного компромісу або вимушеного компромісу, чи навіть незгоди з палкими суперечками). Другий стан, коли співпраця припиняється, парламент йде на перерву або його розпускають. Якщо в першому стані всі форми організації групи функціонують достатньо успішно (пара, трикутник, квадрат), то другий стан означає нівелювання вищеназваних форм організації групи, формуються швидше за все групи зірки або групи ерозують і трансформуються в натовп.

Хоча чи можливо загалом ставити питання про правомір­ність перетворення формальних груп на натовп? Мені видаєть­ся, що можна. Пояснюю це тим, що в людських формальних групах формуються відносини культуризації, тобто приєд­нання людини до культури етносу, нації, та взаємини кон­формізму. В нашому випадку психологічний клімат парла­менту тримається на взаєминах пристосування, розумного компромісу та інколи консенсусу. Доки цей клімат існує, доти, видно, існує й організована група — ВР. Коли ж такі взаємини ерозують, більше того, руйнуються, тоді нищиться й сама

Психологія влади

організована межа групи, тобто розпадається Інститут органі­зації влади (у нашому випадку — Верховна Рада), він розпускається, а, отже, група за певних умов може трансфор­муватися в натовп. Іншими словами, не всяка елементарна група складається з пар, трикутників, квадр чи навіть ланцюгів, які існують і функціонують при виконанні групою свого призначення. У разі наступлення кризової ситуації, ці групи швидко трансформуються в групи-зірки, які ще швидше трансформуються вже в натовп, така формальна група перестає існувати. У першому випадку панують взаємини загально-групового конформізму, у другому — конфлікту, який завер­шується розпадом групи.

В одночас міні-суспільні групи є складовими частинами більших суспільних груп. Між цими групами (які врешті й складають людське суспільство) можуть встановлюватися наступні психологічні взаємини: конкуренції, суперництва; злиття й поглинання; доповнення. Отже, взаємини конкурен­ції означають, що ті проблеми, які можна було вирішити солідарно, вирішуються в дусі суперництва.

Водночас хочу навести точку зору класика психологічного напрямку в соціології Лє Бона, який визначив парламентські зібрання як «різновид натовпу, неанонімного». Він вважав, що в основі парламентського режиму покладена думка, що «багато людей, які зібралися разом, швидше здатні прийти до незалеж­ного та мудрого рішення, ніж їхня незначна кількість»²^. Парламентські зібрання, вважав Лє Бон, мають ті ж характерні риси, що й натовп: однобічність Ідей, дратливість, схильність до навіювання, перебільшення почуттів, переважаючий вплив ватажків. Разом із тим, парламентські зібрання мають свої особливості: панування в них самих крайніх думок (сприйнят­тя навіювання має тут свої межі). Щодо питань місцевого або обласного значення парламентарі мають стійкі стереотипи, щодо ж загальних питань таких стереотипів немає, й саме тому парламентарі піддаються навіюванням, як звичайний натовп. Що ж до впливу ватажків на парламентські зібрання, то Лє Бон навів думку одного парламентаря, що «політичні зібрання представляють собою власне таке місце на землі, де блиск генія менш за все відчувається. Там мають значення красномовство, пристосування до часу й місця та послуги, які надаються не Батьківщині, а партіям»²⁶. Лє Бон писав, що, коли парламент­ське зібрання осягає певного рівня збудження, воно «стає схожим на звичайний різноманітний натовп, і почуття його

Психологія влади

152

153

Психологія «лади

завжди бувають крайніми... Індивід у такому зібранні перестає бути самим собою настільки, що він стане готувати заходи, які роблять пряму шкоду його особистим інтересам»²⁷. Єдине, що може нас сьогодні примирити з Лє Боном, це його думка, що «ці зібрання стають натовпом лише в певні моменти. У більшості випадків люди, які складають їх, зберігають свою індивідуальність, і ось чому зібрання можуть видавати прекрасні технічні закони»²⁸.

Меншою мірою щось подібне можна спостерігати й в інших формальних групах, які в сукупності творять суспільство. Такі групи виникають на різних щаблях виконавчої, законодавчої влади, вони творяться під час виборів, референдумів та інших масових політичних заходів усюди, де індивіди постійно чи тимчасово об'єднуються а різного роду формальні групи з політичною метою, причому між групами можуть встанов­люватися наступні психологічні відносини: конкуренції, злиття та поглинання, доповнення. Варто мати на увазі, що західно­європейській демократії загалом віддавна притаманний дух конкуренції, змагальності, здорова боротьба за першість, що, до речі, є природним для політики. Суперництво між групами породжує психологічний клімат боротьби, індивідуалізму та домшації принципу лідерства. Наїадаємо, що він притаманний усім вільним, відкритим суспільствам, саме ця атмосфера викликає до життя нових людей, нові ідеї, тобто конкуренція може стати джерелом поступу в суспільстві. Тому саме в Західній Європі народився та розвинувся дух лібералізму, його доктрини, характерною рисою яких був саме індивідуалізм.

Якщо ж групи значно відрізняються одна від одної (організованістю, силою, впливами та багатствами), то такі групи часто об'єднуються, щоб стати ще сильнішими, створюю­чи різні формальні об'єднання. Велика ж різниця між групами може призвести до поглинання слабкішої. Дух експансії панує серед впливових, сильних груп, вони прагнуть підкорити себі менших, слабкіших, оскільки в світі політики найчастіше рахуються з власними інтересами та прагненнями. Нарешті відносини доповнення виникають тимчасово, як правило, між групами, які прагнуть споріднених або спільних цілей, єдиної мети, залишаючися автономними. Вони спираються на компроміс між групами, яким вигідно добитися певного нейтралітету щодо оточуючих груп, а навіть спробувати знайти

союзників. Тоді переважає психологія толерантності, взаємо­розуміння.