Ідеологія революційна

Якщо ідеологія реформізму передбачала еволюційний шлях суспільних змін, то поряд із нею існувала ідеологія, яка закликала людей до швидких, кардинальних змін у суспільстві. У політичній теорії за нею закріпилася назва революційно;

Важливіші політичні ідеології

94

95

Важливіші політичні ідеопогї

ідеології. Історичний досвід показав, що революційний підхід передбачав кілька підходів: перший зводився до кардинальних змін, але в межах права та «крок за кроком»-, другий передбачав швидкі радикальні зміни в суспільстві, які, за певних умов, не виключали застосування сили; і третій передбачав шляхом насильницьких дій зруйнування старого ладу та побудову на його місці іншого. Прикладом першого підходу є аналізований вище лібералізм в його різних формах. Прикладом другого є Ідеологія європейської соціал-демократії до Другої світової війни, третього — комуністична, більшовицька ідеологія.

Теоретичним підґрунтям соціал-демократичноїта комуніс­тичної ідеологій стали погляди утопічних мислителів Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, Габріеля Маблі, Мореллі і, головне, мислителів XIX ст. Анрі Сен~Сімона, Шарля Фур'є та Робєрта Оуена. Окрім того, теоретики соціал-демократич­ної та комуністичної ідеологій спиралися на теоретичну спадщину англійських політекономістів і класичну німецьку філософію.

Незважаючи на спільний родовід, ще в XIX ст. наступило розмежування на тих, хто бажав революційного перетворення старого суспільства шляхом кардинальних реформ, і на тих, хто, майже відкидаючи реформи, покладав надії на насильне повалення капіталізму. Біля початків ідеології революційного реформізму стояв Фердінанд Лассаль, англійське Фабіанське Товариство, біля початків комуністичної ідеології стояли Франсуа Бабеф. Маркс та Енгельс.

Спочатку ці два напрямки революційної ідеології одно­стайно проголошували нове суспільство, де б не було буржуаз­ної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, де 6 панувала демократія, свобода, рівність і соціальна справедливість. Однак одразу проявилися різні підходи щодо реалізації цих ідеалів, які незабаром переросли в зовсім різні підходи щодо осягнення кінцевої мети. Ідеологія революційного реформізму передбачала, що легітимна влада шляхом відповідних рішень за рахунок бюджету докорінно змінить харакгер народного господарства, соціальну та духовну сферу. Це значно покращить становище трудящих, буде поступово змінено за допомогою демократичних засобів І соціально-політичний лад у державі, що закріпить реформи. Пройде загальна демократизація всього суспільства, реформи будуть впроваджуватися шляхом рішення більшості в парла-

менті. Приватна власність, переважно велика, мала б бути націоналізована за певну компенсацію, мав би зберігатися ідеологічний і політичний плюралізм, повільний перехід суспільства до соціалістичних принципів, перевиховання на основі колективізму, шанування праці тощо.

Соціал-демократи в своїй доктрині ві/іводили ключову роль демократичній державі, яка через свої інститути мала форму­вати загальний колективізм, солідарність, утверджувати в свідомості та суспільних відносинах принципи свободи та соціальної справедливості. Вони розуміли справедливість як запереченая всякого тиску, відмову від привілеїв, а тому й як рівність перед правом, рівність у можливостях досягнути успіхів у практичній діяльності, незалежністьяк від політичної, так й економічної влади. Ідеологія соціал-демократії пройшла етапи етичного соціалізму, потім демократичного тощо. Теоретиками цієї ідеології були Едуард Бернштайн, Карл Каутський, Іарольд Лаосі, (устав де Ман. Провідною ідеєю, яка відображала нові підходи щодо ідеології, стала думка про те, що, у зв'язку з поступовим розвитком суспільства, замість революційних змін у державних, економічних структурах потрібно поступово реалізувати певний етичний ідеал нової людини, який реформуватиме саму державу та суспільство. Еволюція до майбутнього соціалістичного суспільства прохо­дитиме шляхом розважливих реформ, які врешті дадуть можливість осягнути соціалістичні ідеали та мету соціал-демократії як суспільного руху. Замість революції та диктатури пролетаріату необхідно будувати систему інтегральної демократії, яка може бути осягненна за допомогою демо-ліберальних інститутів, зокрема парламенту, територіального самоврядування, яке дасть можливість враховувати й думку меншості.

Як економічна модель утвердилася концепція змішаної економіки, яка спиралася б частково на планову економіку, частково на елементи конкуренції, на зростаючу роль держави в соціальному забезпеченні трудящих. Два постулати харак­теризують цю модель: контроль держави над економікою, перш за все нагляд за ринком праці (боротьба з безробіттям), та прогресивна система податків, особливо щодо великого капіталу. Розподіляти потрібно національний прибуток, а не приватну власність — такий провідний мотив ідеології соціал-демократії. Головним є не збільшення державної власності, а керівництво господарськими процесами в суспільстві за

Важтеїші паліти ч« ідеології"

96

Важливіші політичні ідеології

допомогою регулювання податків, митатадержавнихкредигів (ця стратегія ще називається інтервенціоналізмом). Важливім є розуміння того, що ефективна господарська політ икадержши не є метою сама для себе, а засобом для вирівнювання диспропорції між різними суспільними групами. Самадержша стоїть над суспільними групами (поняття «клас» в етху НГР трансформувалося в напрямку формування десятка бмьшихчи менших суспільних груп), тому мета держави - служкги інтересам усіх суспільних груп, головним методом реалізації політики стає не примус, а переконання, компроміс. Керівшц-тво та управління повинні поволі роззосереджуватисяз ден-ру до локальних, місцевих рівнів влади. У зв'язку з цим, зиінюегь-ся й характер політичної діяльності партій, із кла;овихза характером партії стають народними, які є органзаціями широких верств суспільства, насамперед людей пзаці. За відміну від уявлень Маркса про світ праці, сучасш соцііл-демократія розширила межі цього поняття, до нього вкло-чаються не лише робітники, селянство, але й дрібні ті середні підприємці, які особисто працюють на своїх підприємствах, інтелігенція тощо.

У зв'язку зі змінами, яких зазнав капіталізм в елеху Н"Р, починаючи від 70-х р. XX ст., серед соціал-демократичіих партій виділяють ті, які після того, як стали правлячияи, займаються ретельною та прагматичною керівнок, упрів-лінською працею для модернізації капіталістичної системи (Німеччина, Австрія), а також ті, що не відмовлякться ид революційного реформізму в ім'я соціалістичних принципе (Греція; протягом незначного часу — Іспанія та ГІорт/галія), і ті, що прагнуть грунтовно змінити капіталізм, цукакли оригінальних інституційних і функціональних рішеїь у сюїх державах (Швеція, Голландія)■*.

На закінчення ще одне спостереження. Як показує нші анагіз, в ідеологіях католицизму та соціал-демократизму акцент ставиться на етиці та ідеалі людини. Однак ми маємз зна^іну відмінність у підходах щодо права на самогубство (авгоназіо), сексуальну етику, питання шлюбу тощо. Загалом уже в ХХст. ідеологія соціал-демократизму втратила свою револкційкість, вона стала реформістською, але, оскільки надалі стави-ь соб за мету зміну капіталізму на соціалізм, то, фактично, системи) залишається в таборі революційних ідеологій.

Водночас із соціал-демократією Західної Європи вцарсьай Росії на початку XX ст. сформувалася ще одна ревслюцііна

ідеологій комуністична, яка отримала назву більшовицької. Спираючися на ідейну спадщину Маркса та Енгельса, Ленін створии в основних рисах більшовицьку ідеологію. її основ­ними структурними елементами стали політична доктрина (акцент па класовій боротьбі, зв'язок доктрини з ідеологією, концепції соціалістичної революції, держави диктатури пролетаріату, пролетарської демократії, соціально-класової структури суспільства, національного питання, ідеї про відношення більшовицької партії до інших партій, основні політичні принципи закордонної політики пролетарської держави), соціально-економічна концепція прискореного розвитку народного господарства, ідеї про формування матеріалістичного, атеїстичного світогляду, пролетарського мистецтва, моралі, певні положення щодо перспектив розвитку соціалістичного суспільства в Радянській Росії.

Пізніше Микола Бухарін, Сталін конкретизували поло­ження більшовицької ідеології щодо темпів радянського будівництва, особливостей класової боротьби, змісту головних напрямків державної політики. У повоєнний час ідеологія марксизму ленінізму (так ЇЇ стали називати офіційно) збага­тилася на деякі теоретичні знахідки — поняття -«загально­народна держава», « розвинутий соціалізм», -«соціалістичний інтернаціоналізм», «радянська людина», «радянський спосіб життя» тощо. Останні здобутки цієї ідеології — це «нове політичне мислення», концепція «перестройки». Ці ідеологічні поняття були детально опрацьовані масою радянських ідеологів, які захистили чисельні докторські дисертації, вони увійшли, здавалося 6, навічно в політичну свідомість суспіль­ства «перемігшого соціалізму». В авторитарному режимі політична пропаганда — річ суворо централізована, тому на чолі ідеологічного апарату партії (а значить і держави) по черзі стояли -«визначні, крупні теоретики», ідеологи Сергій Трапез-ніков, Єегеп Тяжельніков, Михайло Суслов, Юрій Андропов, Вадим Медведев і Олександр Яковлєв. Кузнею ідеологічних кадрів була Академія суспільних наук при ЦК КПРС, напере­додні «нерес тройки» в державі «творили*- близько 40 тисяч лише докторів наук з історії партії, наукового комунізму, філософії, політекономії тощо. Правда, незрозуміло було, як, очолюючи ідеологічну працю, більшість з названих ідеологів зробила чомусь такі досить непомітні внески в цю саму ідеологію. Виявилося, що «крупний теоретик* Суслов насправ­ді «...за свою 35-літню діяльність на відповідальних посадах у

Важливіші політиці Ідеолог»'

98

99

Важливіші

політичні ідеології'

ЦК партії ...не написав жодної книжки,., не сказав ні одного оригінального слова»³¹. Збірник у трьох томах, що вийшов наприкінці життя Суслова, вмішував промови, офіційні виступи з нагоди урочистих дат тощо.

Під час епопеї ♦перестройки_/», особливо ближче до її кінця, стало очевидним, що марксистсько-ленінська ідеологія не виконує важливішої функції, притаманної для будь-якої ідеології, вона виявилася нездатною ефективно захистити ту політичну систему, режим влади, заради якого вона сформу­валася та розвивалася. Ми не ставимо собі за мету в цій праці аналізувати причини фіаско, хоча, як на мене, це певною мірою здійснив партійний ідеолог «кінця епохи* Яковлєв³³. Загалом же зауважу, що конкретно-більшовицька ідеологія, яка панувала в СРСР понад 70 років, не витримала іспиту практикою. Трохи краще склалися справи з концепцією «перестройки», яку як не як захищали її «хресні батьки» Михайло Горбачов, Микола Рижков, Олександр Яковлєв і непогано виправдовував її ідеолог Медведєв³³. Водночас робилися спроби очистити більшовицьку ідеологію, повернути її до «ленінської чистоти», первісного стану, переконуючи, що більшовицька модель так ніколи й не була реалізована, її спотворили, не завершили будівництво тощо (Ніна Андреєва).

Не можна не сказати про спробу, зроблену в 70-ті р, ідеологами ряду західноєвропейських комуністичних партій, які прагнули пристосувати марксистсько-ленінську ідеологію до реалій епохи НТР і постіндустріального суспільства. У цій модернізації (яка дістала назву єврокомунізм), пристосування пішло в напрямку відмови від деяких положень ленінської політичної доктрини. Суть нововведень полягала в заміні ідеї пролетарської революції еволюційною парламентською боротьбою, замість диктатури пролетаріату пропонувався демократичний уряд, що мав прийти до влади внаслідок виборів, допускався політичний плюралізм, держава мала зайняти нейтральну позицію щодо різних світоглядних позицій громадян. Соціальна справедливість мала б реалізуватися в системі демократичних свобод людини та громадянина. Соціально-економічна модель єврокомунізму передбачала націоналізацію великого капіталу, пропонувалася змішана економіка, захист дрібного виробника, усіх працюючих. Що ж до Ідеологічної боротьби, то єврокомунізм не виключав її, однак вона не могла вестися репресивними, адміністративними методами.

Окрім цього, через конкретні об'єктивні та суб'єктивні причини в Югославії була здійснена спроба видозмінити революційну ідеологію (концепція самоврядування), в Угорщині — лібералізації політичного режиму. Подібні спроби мали місце й в Польщі. Однак ідеологічні догматики ЦК КЛРС пішли на інспірацію прямого втручання в угорські та чехо­словацькі справи, добилися різними методами жорсткої стабілізації в Польщі. Загальною рисою комуністичної ідеології, як з'ясувалося, був стійкий догматизм, слабка здатність до адаптації щодо реалій світу другої половини XX ст., нездатність мислити по-новому.

Сучасні прибічники цієї ідеології стверджують: перше, що єврокомунізм і концепція «нового мислення» (Горбачов) «представляють два напрями звільнення суспільно-політичної /гумки від догматизованого партійно-державного марксизму-ленінізму». Друге, тепер немає однієї марксистської ідеології, скоріше можна говорити про різні варіанти інтерпретації марксизму. Більшовизм — основний із них, крім нього, можна назвати сталінізм і неосталінізм, маоїзм, єврокомунізм, різні концепції соціалізму. Третє, ідеологія марксизму-ленінізму за структурою складається з вчення Маркса та Енгельса й доктрини Леніна. Тому вважається, що «прагнення критиків ленінізму поставити знак рівності між ленінізмом І його сталінською ревізією не мають наукових підстав...»³⁴. Четвер-ї_£, виявляється, соціалістична система в СРСР теоретично мала за мету служити «вільним індивідам», а в тому, що не вийшла така служба, винен сам Ленін, який висунув тезу про «відносно швидкоплинний процес будівництва соціалізму в нашій країні за допомогою завоювання державної влади». Це виправдало на практиці лише перехід функції опікуна суспільства від капіталу до державно-партійної бюрократії, лише заміну капіталістичної експлуатації народних мас державно-бюрократичною, що й призвело в наслідку до того, що «людина стала додатком, «гвинтиком» пануючої політичної системи». Причина висунення цієї тези Леніним — «обме­женість будь-якої ідеології, оскільки вона відстоює світо­розуміння позицій одного класу, які обумовлені соціальним антагонізмом,., адже ...марксизм І ленінізм поєднують у собі прагнення до об'єктивності соціальних теорій і партійну суб'єктивність класових ідеологій»¹⁵. Тобто більшовицький експеримент, на думку комуністичних теоретиків, це результат закономірності, ірраціональної за суттю, тому претензій до