Ідеологія католицизму

Не можна оминути хоча б короткої характеристики панівної в більшості держав Європи ідеології християнської

церкви, зокрема римсько-католицької (самі представники Церкви вважають, що правильно називати цю концепцію не ідеологією, а католицькою суспільною наукою). її основу складають три постулати:

— Існування всемогутнього Бога — Творця людини та Всесвіту, який вирішус, що є добром, а що злом;

• кожна людина, що живе, існує в двох вимірах: часовому та позачасовому;

• метою існування людини є вимір позачасовий, вічний, проте шлях до вічності проходить через часовий вимір, тобто існування в реальному світі (тимчасовому), в якому людина живе разом з іншими людьми.

Як ми знаємо, протягом усього Середньовіччя та перших століть Нового часу ідеологія католицизму спиралася на вчення Тома Акеінського та його конкретизацію у вигляді папської політичної доктрини²⁶. їхніми головними парамет­рами були першість духовної влади над світською, монархізм, становість, ієрархічність структури суспільства, послушенство щодо духовної та світської влади, схвалення середньої та дрібної приватної власності, християнські цінності та мораль, розуміння справедливості як «кожному своє», служіння Богові, милосердя до грішників, які покаялися, монотеїзм. Однак реалії політичного, соціально-економічного життя змусили Церкву до зміни своїх ідеології та доктрини, про що було проголошено в енцикліці Лева ХНІ *Кегит поінігит» (1891 р.), де були сформульовані засади тоеІиз гіьепві між Церквою та капіталіз­мом. Процес модернізації ідеології Церкви продовжився в міжвоєнні роки, суть змін полягала в пропозиції введення станового та корпоративного самоврядування, які діяли б у межах права, але користувалися б значною автономією, зокрема н управлінні економікою. У зв'язку з цим, діяльність політич­них партій і профспілок стала б непотрібною, запанував би дух солідаризму. компромісу капіталу з працею, конфлікти між ними вирішувалися б за допомогою арбітражу Церкви, отже, непотрібною була 6 і боротьба класів²⁷.

Наступні зміни католицької ідеології та доктрин відбулися на початку 60-х р., коли, по-перше, під час понтифікату Іоанна XXIII Церква відмовилася від характеристики всіх не католиків як схизматиків, які погрязли в гріхах, окреслюючи їх просто як «людей, які мають іншу концепцію життя». Усіх закликалося до спільного життя, терпимості. Таке життя ставало моральним обов'язком усюди, де цього вимагало добро суспільства, якщо ж воно загрожувало вірі, лише тоді можна було від нього ухилитися. Реальна нерівність між людьми є доведеним фактом, який потрібно визнавати, але варто постійно її зменшувати, а це означало б значний відхід від вікового постулату Церкви, що суспільна нерівність є природ­ною. Церква вважала, що необхідно змінювати суспільну

аажімвкиі $ політичні ІА*ологіГ

92

93

Важливіші ПОЛтмчні ідеології

структуру шляхом реформ. Була також визнана можливість націоналізації приватної власності, якщо цього вимагали інтереси суспільства, та втручання держави в господарську діяльність у випадках, коли її суб'єкти не в змозі вирішити свої проблеми та це загрожує великими негативними наслідками.

По-друге. Церква проголосила вищим добром мир на Землі, був зроблений акцент на правах людини, проголошений примат прав над усіма політичними інститутами: від держави до політичних партій. Окрім цього, було підтверджено тезу, що всяка влада походить від Бога, однак вибір форми влади та її реалізації є справою самих людей. Церква визнала право людини на свободу думки, сумління та віри, тобто визнала плюралізм світоглядів. Держава повинна бути нейтральною щодо релігії, сповідання тієї чи іншої віри стало приватною справою кожної людини.

По-третє, важливою ідеологічною проблемою стало ставлення Церкви до поширення атеїзму. Папа Павло VI в енцикліці <Ессіе5Іат зиат* ствердив, що варто розрізняти три прояви атеїзму: 1) як особисті погляди конкретної людини, тоді з такою людиною можна вести діалог; 2} як світогляд, котрий заперечує існування Бога взагалі, такий атеїзм потрібно відкидати та боротися з ним; 3) атеїзм як принцип пануючої в державі ідеології, якщо ж у такій державі систематичного атеїзму практика дозволяє відправляти культові служби, тоді віруючі можуть почати діалог із владою для визначення умов співіснування. Далі було вказано, що Церква є інститутом, який стоїть над соціально-економічним ладом, вона виконує свою релігійну місію без огляду на режим влади та ідеологію, які панують у тій чи іншій державі. Як оптимальний варіант суспільства визначалося таке, де утвердилася політична демократія та змішана система економіки. Приватна власність за природним законом призначена для кожної людини та повинна служити всім. Націоналізація може бути проведена лише за відповідну компенсацію, у суспільстві повинна панувати солідарність між капіталом і працею при приматі праці. Була наново сформульована папська політична док­трина, знову підкреслено, що головним принципом і шляхом розвитку суспільства та держави є еволюція й реформи²⁸.

По-четверте, в ідеології католицизму були сформульовані стосунки Церкви з соціалізмом і марксизмом. Було зазначено, що поняття «соціалізм» включає прагнення до рівності, солідарності та суспільної справедливості. Таке розуміння соціалізму збі-

гається з ідеологією католицизму. Інше розуміння соціалізму передбачає, перш за все, прагнення до влади та Гі реалізацію. У такому випадку все залежить від відношення соціалізму до релігії, якщо це відносини толеранції, то між Церквою та соціалізмом можуть встановитися діалог і взаєморозуміння. Ще одне розуміння соціалізму як ідеології, то базується на матеріалізмі, атеїзмі та діалектиці, виключає можливість співпраці.

По-п'яте, новим важливим елементом ідеології стало ставлення Церкви до людської праці як основної форми існування людини на Землі. В енцикліці +ЬаЬогет ехегсепз» папи Іоанна Павла II вказувалося, що праця існує для людини, а не людина для праці. Важливим є те, що робить людина, але не менш важливо й те, що ця активність являє собою діяльність людини. Із праці виростає багатство суспільства, яке вимагає справедливого розподілу. На жаль, жоден режим влади не вирішив проблеми справедливого розлоділу, тому пошуки формули справедливості залишаються надалі актуальними. Першим шляхом до цього є пошук конкретних реформ, які могли 6 вирішити проблему, другим — перебудова структури взагалі цілого суспільства, починаючи від етичної основи групового життя людини.

Церква в останні роки досить критично переглянула ще одну головну ідеологічну проблему — природу людини. Земля стала фронтом постійної ідеологічної боротьби, однією з причин якої стала моральна поразка людини. Виявилося, що людина замість дбати про перемогу добра, милосердя до ближнього, постійно вибирає прагнення до збагачення та прагнення до влади. Так діють люди та суспільства. Це породжує культ грошей, культ ідеологи групового егоїзму та культ техніки, яка перетворюється на річ *у собі». Вирішити проблему можна лише шляхом моральної перебудови кожної людини, що дасть можливість навчити людей солідарній праці для блага суспільства та, зокрема, тих, хто знедолений і хво­рий²⁹. Близькою за суттю є ідеологія православ'я, яка буде роз­глянута в розділі «Віра в політичній культурі» нашого Курсу.