Ідеологія лібералізму

В останні три століття найбільш поширеною в Європі та Північній Америці є ідеологія лібералізму в формі аристо­кратичного, демократичного та соціального. Теоретиками лібералізму були Локк, Шарль Монтеск'е. Кант, Алексис де Токвіль, Руссо, Й о гани Фіхте, Бентам, Мілль, Еміль Дюрк-гейм, Леон Дюгг та Інші. Якщо аристократичний лібералізм виробив більш-менш чітку політичну доктрину, то демо­кратичний звести до певної спільності було важче. Головною характеристикою ідеології лібералізму вважається ідея прогресивного розвитку шляхом реформ (цим вона вигідно відрізнялася від ідеології консерватизму). Л + іберали розглядали розвиток як поступову еволюцію різних форм людської спільноти (Герберт Спенсер), починаючи від вільної особистості до ідеї громадянського суспільства. Людина за своєю природою є егоїстичною істотою, однак вона бачить користь для себе в мирному співжитті в соціальній групі. Саме звідси походять кілька постулатів лібералізму:

89 Важливіші політичні ідеолог*

— право на здобування собі власності та її недоторканість,

зв'язок зі свободою;

• першість прав людини, а потім її обов'язків, Індивідуа­ лізм;

• тісний зв'язок теорії природного права та суспільного договору з радикальною протестантською Інтерпретацією

Святого Письма.

Протестантський теоретик То мас Едвардс писав: «Усі люди € за природою синами Адама, і від нього походять природна власність, право та свобода... Завдяки природному народженню, усі люди є рівні та подібні один до одного в прагненні до власності, свободи та незалежності...»²³. Тому для англійського лібералізму притаманний тісний зв'язок Із протестантською релігією, для континентальної ідеології лібералізму більш притаманний антиклерикалізм, вільно­думство. Загалом, для ідеології лібералізму характерні раціоналізм, свобода слова та думки, друку, зібрань тощо. Оминаючи параметри політичних доктрин лібералізму, оскільки це вже було зроблено в першій частині нашого Курсу²¹, зазначимо лише таку важливу рису цієї ідеології та її доктрини, як ідею одержавленого етносу. Лібералізм використовує поняття «нація-держава», тобто національна держава, де атрибутом громадянства є насамперед правова рівність. Внаслідок цього, для аристократичного лібералізму було притаманним виправдання інтеграційних процесів, за якими крилися асиміляційні дії щодо етнічних меншин. Із розвитком лібералізму та з консолідацією деяких провідних націй-держав, загостренням боротьби за ринки збуту з'явилася тенденція підтримки національно-визвольної боротьби у великих колоніальних імперіях, це внесло в демократичний і соціальний лібералізм ідеї незалежності та самовизначення. Окрім цього, важливі загальні риси ліберальної ідеології — це опрацювання концепції демократії (від ідей конституційної держави до ідеї народовладдя); поняття ліберальної держави (від акценту на правах людини, свободи — до громадянських прав та обов'яз­ків); ідеї рівності. Етика лібералізму сформувалася як система демократичних цінностей, утилітаризм, а пізніше як амери­канський прагматизм. Епіграфом для неї можуть бути такі правила: «Роби щодо інших так, як би ти хотів, щоб робили щодо тебе», «Живи сам і давай жити іншим». Кредо ідеології лібералізму стало положення — «Усе, що не заборонено законом, — можна», а також розумний копроміс і толерантність.

політичні ідеології'

Щ о ж до економічної моделі лібералізму, то вона пов'язана з концепцією Адама Сміта. її суть полягає в домінуванні ринку, свободі дій, торгівлі, мінімальному втручанні держави в економіку. Ідеологія лібералізму сформулювала й своє розуміння справедливості як поміркованості в суспільстві, де кожен повинен бути оцінений за своєю працею та заслугами і іеред суспільством.

Соціальний лібералізм, або неолібералізм, розвинувся від початку XX ст. і змінив деякі положення ліберальної ідеології. Насамперед це стосується більшого наголосу поряд із правами людини на її обов'язках, відповідальності. Суспільство тепер розглядається як система, де можна виділити певні законо­мірності та значну кількість суспільних труп. Це призвело до утвердження в ідеології принципу плюралізму, появи елемента конкуренції. Водночас панують ідеї корпоративності та кооперації, певних домовленостей між державою та суспіль­ством як між автономними складовими. Визнаються поліетніч-ність націй, права меншин на свою культурну відмінність. Економічна модель неолібералізму (Дж&на Кейнса, Фрідріха фон Хайека, Роберта Нозіка) повернулася до початків, держава знову стала політичним добром, її роль у соціальній сфері збільшується, зростає значення економічної політики держави. Дехто з економістів стверджує, що держава повинна займатися вирішенням тих проблем, які не в стані розв'язати ринок. Останній існує здебільшого як регульований державою. У сучасних концепціях демократії більший акцент робиться на відмінності, на правах меншості, на «свободі для...», тобто на тому, що особистість повинна сама раціонально спрямовувати свою діяльність на досягнення власних і суспільних резуль­татів. Тому справедливим с не лише рівність перед законами, рівність можливостей, але й рівність певних однакових результатів- При зміненні ролі держави акцент робиться й на переході до розподільної справедливості. Мораль неолібера­лізму більш релятивна, разом із тим вона з політичною доктриною виступає за універсальні цінності.

Останні двадцять років принесли новий розподіл неолібе­ральної ідеології на неолібералізм технократичний і футуро­логічний, теоретиками яких є американські мислителі Уолт Ростоу та Данієл Белл і французький соціолог Раймон Ароп. (Віднедавна існує ще й екологічний неолібералізм). Для цих мислителів спільною є думка перебудови людської моралі та формування нової, часів сучасних технологій, ЕОМ і чистої

політичні ідеологи

90

91

важливіші політичні ідеології

екології. Варто відмовитися від етики середнього споживача та почати формувати екологічну етику, яка б включала в себе свідому своїх прав людину та розуміння того факту, що людина є інтегральною частиною природи, а не її безтурботним споживачем і винищувачем.

Загалом ідеологія лібералізму (у різних її формах) — це ідеологія виправдання й захисту європейського та пів­нічноамериканського капіталізму, це обґрунтування цінностей світової капіталістичної системи. Сильною рисою лібералізму € велика здатність до модернізації, пристосування до реалій, вимог науково-технічного прогресу, суспільства. Це, зрештою, успішні спроби дати відповіді на запитання, які турбують людей від початку Нового часу. Що ж таке свобода? Як захистити особу від насильства? Звідси зростання приваб­ливості лібералізму.

Цей процес став помітним і на Сході Європи, де в останні десятиріччя мали місце вдалі пошуки ліберальної традиції³⁴, на основі якої можна було 6 відродити та сформулювати модер­нізовані форми такого собі слов'янського демократичного лібералізму (не варто, на мою думку, намагатися перестри­бувати через етапи, адже суспільство, хоча б його одне покоління, повинно навчитися жити при ліберальній демо­кратії). Із часом у невеликих і середніх за територією державах можна буде очікувати появи неоліберальних ідеологічних концепцій, які будуть спиратися на певні ліберальні традиції, а головне — розглядатимуть суспільство як суму індивідів, з яких кожен є важливішим, ніж саме суспільство. Видається, що через колективістську спадщину нашого минулого, це завдання виглядає чи не найважчим, але колись врешті потрібно починати, якщо ми хочемо вважати себе європей­цями...