Функції політичної культури

Політична культура існує як важлива підсистема культури суспільства та як структурний елемент політичної системи. У зв'язку з цим, вона виконує важливішу функцію ідентифікації — розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї належ­ності до певної суспільної групи та притаманних для неї способів вияву та захисту групових інтересів.

Наступна функція — орієнтаційна, яка характеризує прагнення людини зрозуміти власні можливості щодо прав і свобод у певній політичній системі. Ще одна функція — регулятивно-нормативна, яка дозволяє людині визначати межі своєї політичної діяльності, вказує на її місце в системі та права й обов'язки. Загалом кожна політична культура — це певний кодекс правил поведінки в межах системи.

Функція соціалізації передбачає набування громадянами певних властивостей та якостей, які дозволяють їм реалізувати в межах держави свої громадянські права, політичні інтереси. У залежності від типу політичного режиму, можна виділити різні типи громадянства, що вирізняються відповідним рівнем соціалізації. Так тоталітарно-авторитарні режими декларують

Суп, форми та фумщі? поліпнмої культури

224

225

Суть, форми т» функцї лопітич ної культури

максимальну соціалізацію громадянства, ліберально-демокра­тичні — мінімальну. Разом із тим, будь-яка політична система, її структурні елементи прагнуть до ефективного функціо­нування, а значить — до захисту. Тому важливою функцією політичної культури є апологетична (соціальна), суть якої полягає в захисті, обґрунтуванні правильності політичних рішень системних суб'єктів влади зі сторони, так би мовити, культурних цінностей, формування відповідних системних традицій, навичок, ритуалів, цінностей, норм поведінки тощо. Наступна функція — інтеграційна, яка спрямована на об'єднання суспільних груп із різними інтересами в межах однієї системи, збереження суверенітету держави, забезпечення її стратегічних інтересів, взаємозв'язків із суспільством загалом. Політична культура (певною мірою) виконує замовлення системи, вона обґрунтовує її цілісність, підставові цілі, державні інтереси, робить їх, використовуючи свої засоби, зрозумілими та доступними для мас і громадянства. Звичайно, у кризових ситуаціях окремі дисидентські сили можуть виконувати саме через політичну культуру (література, образотворче мистецтво) роль дезінтегратора системи (нага­даймо лише роль Олександра Солженгцина, Івана Драча). У зв'язку з цим, існує адаптаційно-виховна функція політичної культури. її суть полягає в потребі громадянства присто­совуватись до умов, які швидко змінюються в межах системи або під тиском зовнішніх систем. Громадянство за допомогою культури, яка формується за ініціативою системи, звикає до реалізації своїх прав та обов'язків. Як зазначав Теодор Моммзен, якщо римський громадянин бувзаконопослушним, то він мав реальні шанси прожити відносно спокійно своє життя, а феномен Римської імперії базувався, крім іншого, на правилі добровільної згоди та доброї волі, а не так силі та примусі, оскільки принципом було — «Закон суворий, але це закон» {Вита Іех, хееі Іех). Нарешті, ще одна функція — комунікативна (інформаційна), яка, ґрунтуючися на викорис­танні політичних символів, понять і стереотипів та головного засобу реалізації політики — мови, забезпечує взаємодію всіх суб'єктів та інститутів влади¹⁰.

Завершуючи розкриття суті поняття «політична культура», вкажемо ще на такий важливий елемент, як її реалізацію в формах правових установок і державного ладу. Щодо реалізації політичної культури в формах правових установок, то доцільно вказати на головні принципи римського права, які були

сформульовані спочатку в Законах XII таблиць, працях римських юристів, пізніше в Кодексі Юсхініана, які разом склали фундамент права, що втілився в різних національних модифікаціях в європейських та американських державах у вигляді цивільного, державного, адміністративного, карного та міжнародного права. Характерним для римлян було обережне ставлення до юридичних визначень, оскільки «всяке визна­чення є небезпечним», включення в людське право природного права, позитивного права (звичаєвого, законів, постанов законодавчих інститутів, прав юристів, конституцій імпера­торів, монархів тощо). Римська експансія викликала потребу опрацювання права народів і права міжнародного спілкування. Загалом же неперевершене методологічне значення мало й має римське визначення права як моральності, що було свідченням найвищого рівня їхньої політичної культури.

Щодо реалізації політичної культури в формах державного ладу, то тут маються на увазі ті форми державного ладу, які перейшли нам у спадок від далекого минулого — монархій і республік. Так Швеція, Бельгія, Великобританія вважаються прикладами культури підданства з її культами династичного панування монархів і членів їхніх сімей. Досить лише нагадати масову жалобу в зв'язку з загибеллю принцеси Діани (вересень 1997 р.), що переконливо засвідчило пошану та любов до «принцеси Ді», яку англійський прем'єр-міністр ТЬні Блер назвав «народною принцесою». Ніде правди діти, а потрібно засвідчити, що в цих державах правлячі монархи користуються великою повагою, довірою та любов'ю більшості населення, незалежно від партійних, політичних уподобань, що все разом становить важливіший структурний елемент політичної культури. І, навпаки, у сучасній Франції, Німеччині панують сильні та глибокі почуття щодо республіканського ладу, ідеалів громадянської рівності, порядку та справедливості. Традиції французького республіканізму спираються на славні сторінки Великої французької революції з її гаслами — «Свобода, Рівність, Братерство», які виховали покоління європейців.

Поряд із цими елементами імституційного характеру Існують Інші форми закріплення політичної культури, насам­перед політична символіка, функціональні архітектурні споруди, образотворче, монументальне мистецтво, публіцис­тика, література тощо, які аналізуватимуться нижче. Окрім цього, як вказувалося вище, політична культура реалізується у вигляді світоглядних установок, стереотипів, традицій і

226

227

Цимлізаційн ф лоЛтичної культури

навичок, я:і виразно проявляються в юлітичній психолопі, менталітет. Цікавим прикладом манушшя в масовій свідо­мості спроденого уявлення про політичу культуру є резуль­тати спиту ання на початку 90-х р., які иказали, що тільки 53,9 відсо-ків рспондентів під політичною ;ультурою розуміють знання по.ітичних інститутів суспільтва, програм і цілей громадськс-політичних об'єднань і групїхніх лідерів".

Цивілізаційні цикли поліичної культури (Б.К.)