Політична радіопропаганда

Головна роль у пропагандистській діяльності в міжвоєнний період належала радіомовленню, яке стало засобом прямого контакту промовців із слухачами. Так в СРСР ще у 1922 р. було сформульовано положення програми суцільної радіофікації держави, у 1925 р. — створено радіокомісію ЦК РКП(б) для загального керівництва радіомовленням і радіорада при Головпросвіті Народного комісаріату просвіти РРФСР. У 1931 р. було створено Всесоюзний комітет з радіомовлення при Народному комісаріаті пошти та телеграфу, а через два роки було затверджено урядом Радянського Союзу положення про Всесоюзний комітет Із радіофікації та радіомовлення при Раднаркомі СРСР. У 1936 р. Радіокомітет впровадив в дію 5 програм радіомовлення у відповідності до часових поясів і національних особливостей, насамперед мовних. Ще до того почалися систематичні випуски «Останніх новин»- Від 1929 р. почалося пропагандистське радіомовлення Московського радіо на закордон спочатку німецькою, потім французькою, англійсь­кою та іншими мовами (це була відома радіостанція Комінтер­ну), однак специфікою радіомовлення в СРСР було те, що воно розвивалося не стільки за рахунок індивідуальних приймачів, скільки за рахунок постійної радіомережі, яка централізовано встановлювалася в більшості житлових приміщень, на ви­робництві, що сприяло імперативності радіопередач. Жителям

СРСР діватись було нікуди: і на роботі, і вдома радіоточки були здебільшого постійно включені, а оскільки зміст програм суворо контролювався й уніфікувався, це призводить до формування одноманітної політичної думки в радіослухачів. Після Леніна серед вождів-лідерів Радянського Союзу загалом не було видатного промовця, який би чи то перед аудиторією, чи перед мікрофоном міг запалити слухачів пристрасним пропагандистським виступом (Троцький, як знаємо, від кінця 20-х р. перебував у еміграції). Правда, радянська система в роки війни мала визначного диктора — Юрія Лє вітана, який своїм урочисто-піднесеним голосом читав важливіші повідомлення про перемоги, перебіг подій на фронтах, офіційні документи.

Новий напрям у радіомовленні започаткував Президент США Рузвельт (який мав «сильний і приємний голос»), коли почав реалізовувати свою програму реформ («Новий курс»). Із метою популяризації її основних положень, Рузвельт впровадив новий стиль спілкування Президента держави зі своїми громадянами, т. зв. вечори при каміні⁵⁵. Вдома біля палаючого каміна, який відтворював атмосферу сімейного затишку, Президент протягом декількох передач розказував, роз'яснював головні положення своєї програми реформ, переконував радіослухачів у слушності прийнятих рішень, пропагував свою концепцію виходу американського суспіль­ства з великої кризи. Пропаганда самим Президентом «Нового курсу» була успішною, державна політика отримала схвалення більшості американських громадян. Окрім цього, Рузвельт запровадив практику систематичних прес-конференцій, відмовився від заздалегідь складених запитань і перейшов до прямих контактів із пресою. Як відомо, «Новий курс» приніс СІІІА успіхи, а самого Рузвельта чотири рази поспіль обирали Президентом СІНА.

Однак найбільш ефективно було використано радіо-пропаганду в фашистській Італії та в нацистській Німеччині. В Італії після приходу фашистів до влади МуссолінІ почав регулярно виступати з емоційними радіопромовами, прагнучи відродити в італійців дух Римської імперії, величі Риму. Як зазначав Деж'сСліт, ті, хто добре знав МуссолінІ, вважали, що *його емоційна мова та жагуче прагнення панувати були спробами подолати внутрішню сором'язливість»¹⁶. Його виступи були повними таких слів, як «битва», «зіткнення», «боротьба» тощог/' -

Політична пропаганда ■ епоху радіо, німо т* ТБ

195

Політична пропаганда ■ епоху радіо, кіно та ТБ

У Німеччині Геббсльс, який очолював Міністерство пропаганди, від імені держави поставив під контроль Націо­нальне товариство радіомовлення та підпорядкував його міністерству. Сам Геббельс надавав особливого значення радіомовленню, ще в 1933 р. він писав; «Те, чим стала преса для дев'ятнадцятого століття, радіо стало для двадцятого...» Тому було форсовано виробництво дешевих радіоприймачів. Якщо в момент приходу нацистів до влади в країні нарахо­вувалося майже 5 млн. радіоприймачів, то на початок війни їхня кількість подвоїлася. Для транслювання виступів фюрера приймачі почали встановлювати в школах, на фабриках, в установах, тому близькі до правди твердження, що вже в 1935 р., коли Гітлер виступав з промовами, його радіо­слухачами були не менше, ніж 56 млн. німців¹⁷. Як заявив тоді один із близьких співпрацівників Геббельса: «Власне радіо­мовлення є справжньою пропагандою. Пропаганда означає боротьбу на всіх фронтах духу — творення, множення, нищення, засудження, будування, анулювання. Наша пропа­ганда визначає те, що називаємо німецькою расою, кров'ю та нацією»¹⁸. Був ще один важливий момент у діяльності німецького радіомовлення, воно фактично фінансувало Міністерство пропаганди Геббельса, адже останнє отримувало 55 відсотків від усіх коштів, які збиралися радіокомпанією у вигляді податкових надходжень від слухачів, під час війни доля міністерства навіть зросла до 75 відсотків (штати міністерства пропаганди в 1942 р. складали 3441 чоловік)¹*. Водночас Міністерство пропаганди від 1938 р. стало головним нагляда­чем над утвореною ще в 1933 р. Імперською палатою культури, яка мала підпалати музики, мистецтва, театру, літератури, преси, радіо, кіно. Очолив Імперську палату культури Геббельс, який добився того, що всі 65 тис. її членів (1939 р.) змушені були служити своїм мистецтвом інтересам рейху²⁰.

Щодо змісту радіопропаганди, то очевидною заслугою Геббельса було опрацювання стратегії та тактики передач. Так у 1934 р. він спеціальним указом постановив, що після сильної емоційної обробки, яку зазнавали радіослухачі під час трансляції партійного з'їзду в Нюрнберзі, радіо протягом кількох тижнів повинно було передавати лише легку музику для розрядки. Із початком війни було опрацьовано програму спеціальних повідомлень. Згідно з нею перед початком повідомлення переривалися всі програми, звучали фанфари, після них — «Прелюдія» Ліста. Потім диктор зачитував.

військове комюніке про перемоги німецької армії, завер­шувалося повідомлення бравурною маршовою піснею на зразок «Ми маршируємо на Англію». Усе це створювало урочисто-містичну атмосферу, яка супроводжувала великі національні події. Хоча від початку 1943 р. ця помпезність почала набирати дещо іронічного забарвлення.

Велику роль у радіо пропаганді відвів Геббельс музичному супроводженню, зокрема німецьким маршам. Займаючи значний час радіопередач, марші витіснили серйозну музику, сам Геббельс зняв із передач «Реквієм» Моцарта за те, що він «здійснював гнітючий вплив і оспівував відречення від світу», те саме стосувалося окремих творів Бетховена. Коли ж почалися систематичні поразки на фронтах, керівник відділу радіо талановитий промовець Фріче в своїх радіопередачах почав поєднувати сумну реальність із певним оптимізмом, який будувався на надіях на нову «диво-зброю», на тезі, що «у війні вирішальну роль відіграє мораль»²¹.