Психологія політичних лідерів

Заключним об'єктом нашого короткого аналізу є психо­логічний образ політичних суб'єктів — лідерів. Оскільки цю тему ми вже розглядали⁴*, то лише нагадаємо важливіші положення. Отже, вивчення психіки політичного лідера

Психологів яладм

164

_І

Ів5

Гістологія владі*

_І

здійснюється за трьома напрямами: диференціально-психо­логічним, онтогенетичним та загально-нсихологічним. Перший напрям - диференціально-психологічний - перед­бачає вивчення лідерів за індивідуальними особливостями та типами їхньої вищої нервової діяльності. Аналізуючи індивідів за темпераментами (це питання досліджували Ппократ, Кант, Павлов, Кречмер, Юнґ), скористаймося поділом Карла ИУнґа, який розділив людей на екстравертів та інтровертів. Перші — це відкриті, щирі люди, які легко адаптуються до оточення, вони комунікабельні, звернені до зовнішнього світу, який відіграє для них вирішальну роль. Вони орієнтуються на світ речей, грошей, людей. Політики-екстраверти зорієнтовані на використання чужого досвіду, вони менше прислуховуються до несвідомого.

Інтроверти — це люди більш нерішучі, закриті, заглиблені в собі, недовірливі. Вони звернені насамперед до внутрішнього світу свого «Я», заради головного не пожертвують друго­рядним, прагнуть нав'язати власний досвід, своє бачення світу, вони пристосовуються до колективного несвідомого, яке можуть почути. Використовуючи різну методику, можна отримати 16 різних психологічних портретів. Серед них такі, як Тамада, Майстер, Опікун, Педагог, Віщун, Фельдмаршал, Дослідник та інші (за методикою американського психолога Девіда Кейрсі). Своїми рисами вони надаються, щоб зайняти позиції лідерів у політичному житті. Якщо лідером стає особа, в якої домінує інтуїція, то в процесі прийняття рішень вона буде спиратися на свій внутрішній голос, незважаючи на те, що навколишнє оточення може мати зовсім іншу точку зору. І навпаки, лідер, у якого домінує здоровий глузд, буде врахо­вувати думки оточуючих. Лідери-логіки перед прийняттям рішення прагнуть нагромадити якнайбільше різної інформації, діючи в межах означених правил і норм. Чуттєві ж лідери в своїй діяльності будуть користуватися швидше етичними нормами, ніж логічними конструкціями. Розважливі лідери прагнуть якнайшвидше прийняти рішення, щоб потім діяти на основі детально складеного плану. Імпульсивні лідери праг­нуть мати запасний варіант, але діють достатньо спонтанно.

Підхід до особистості, з точки зору соціоніки, да«г нам дещо іншу типологію, але й вона виділяє 16 психологічних типів, серед яких є яскраво виражені політичні лідери — Дюма, Гамлет, Горький, Македонський, Цезар, Лондон, Холмс. Психіка кожного з типів укладається в 8 комбінацій психічних

функцій (інтуїція, потенційні можливості, час. вольова сенсорика, естетична сенсорика. етика внутрішніх емоцій, етика відносин, ділова етика, об'єктивна логіка). Це дало можливість сформулювати певні загальні закономірності людських відносин: доповнення, активації, дзеркальні, тотожні, напівдоповнення, повної протилежності, квазітотожності, відносини Супер Его, ділові, міражні, конфліктні, соціального замовлення, соціального контролю та відносини родичів. Соціоніки вважають, що четвірка найбільш сумісних між собою типів із відносинами доповнення (дуальними), дзеркальними та активаційними створюють квадру⁴".

Таким чином, при необхідності аналізу політичної діяль­ності лідерів головним є їхнє відтипування, яке дає можливість передбачити ті чи інші дії відповідного психологічного типу. Воно проходить шляхом тестування, визначення коефіцієнту інтелекту (КІ). Однак перед нами в зв'язку з цим виникає ще одне завдання. Суть його в тому, що молодий читач, учорашній школяр, беручи наш курс в руки, можливо захоче теж визна­чити свій психологічний тип.

Із чого почати? Видається, іцо найбільш простий шлях — це пройти тестування. Для цього можна скористатися книгою санкт-петербурзьких психологів Бориса Овчиннікова, Кос­тянтина Павлова та Ірини ВлаВимірової, де міститься тест Кейрсі⁵⁰; відому працю Г.Дж.Айзенка. «Коефіцієнт інтелекту», а також збірник «Психологічні тести», підготовлений ЕЛхмеЬ-жановим⁵¹. Безперечно, теоретичною основою повинна стати хрестоматія, упорядкована Д.Рашородським⁵². Сам процес психологічного самопізнання (хай вибачать нам терміно­логічну неточність спеціалісти) може проходити три стадії: здивування, сумніви та запитальність (за Кордом Ясперсом).

Здивування допомагає усвідомити незнання та будить надію на отримання прихованої істини. Сумніви раптом дають можливість людині усвідомити всю відносність людських знань, які вона отримала в школі. Молода людина бачить, що знання та норми не є повністю достовірними, щоб переконати розум. Запитальність (усвідомлення) народжується з цієї ситуації та викликає пошук ідеї, яка допомогла б знайти вихід. У момент зустрічі з теорією особистості, із текстами класиків уперше виникає психологічна комунікація, де філософська тріада отримує суб'єктивно-особисті сну, психологічну інтер­ претацію. *

Психологія влади

166

167

Психологія

Що «Я» вбираю в себе зі світу? До чого «Я» маю нахил і чого шукаю в ході процесу власного досліду? Що «Я» проектую в світ? Необумовлені значення, які «Я» включаю в свій дослід? Іншими словами, процес зводиться до наступного. Яку особистість я хочу побачити в собі? Яку особистість я бачу в іншому? Що я є в цьому світі? Цілком очевидно, що на ці запитання кожен відповідає самостійно та відверто сам собі.

Другим напрямом аналізу влади лідера є онтогенетичний, який вивчає формування особистості від дитячого до зрілого віку. XX ст. дало нам важливий інструмент для цього напряму — психоаналіз. Його творець Фройд звернув увагу на домінуючу роль у житті людини несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру, що трансформуються в «інстинкти життя» (Ерос) та інстинкти смерті (Танатос), між якими точиться безупинна боротьба. Вивчення особистості треба починати від аналізу П дитинства, зазначав Фройд, оскільки будь-які відхилення дають психічні зриви в зрілому віці. Водночас, виходячи з природної агресивності людини, він стверджував, що людській групі необхідний лідер, який діє на масу як «Я» — ідеал й заглиблює її в гіпнотичний стан. Маси пов'язані з лідером лібідонозними зв'язками, однак сам лідер любить лише себе. Певну завершеність цього напряму аналізу було осягнуто з появою праці Лассуелла «Психопатологія та політика*, в якій зазначалося, що лідер думає, що він діє в інтересах суспільства, а насправді він робить усе на основі особистих мотивів, насамперед тих, які сформувалися в дитинстві на базі ставлення до членів власної сім'ї. Цю думку добре проілюстрував Даніель Ранкур-Лаферріер у книжці про психіку Сталіна". Нещодавно з'явилася праця Антона Ноймапра, в якій описаний один маловідомий факт із біографії Гітлера. Виявляється, коли батько малого Адольфа хотів покарати його, то він «свистів у два пальці». Що б не робив малий Адольф, вплинути на зменшення щоденного покарання він не міг. Тому на його долю залишалася лише покора, самозречення та ідентифікація з суворим батьком. У зв'язку з цим, вьажае Ноймайр, поступово Гітлер «несвідомо перейняв батьківську манеру поведінки, у межах держави він діяв із твердістю та неймовірною жорстокістю»^.

Третім напрямом аналізу влади лідера є загально-психо­логічний, який розглядає процес її становлення в зв'язку з суспільно-історичним розвитком, формуванням самосвідомості та переживань «Я»— особистості. Процес вивчається на тлі

конкретної історичної дійсності, у часі та в конкретному просторі, у взаємозвязку з особистими переживаннями самого лідера. Джерелами для цього аналізу є насамперед різні спогади, особисті зізнання лідера тощо, окрім цього, документи з рішеннями за певний період, спогади його оточення. Водночас багато залежить від самої особистості лідера, висунутих ним ідей, його організації зі своїм психічним мікрокліматом. В очах мікрогрупи лідер втілює якусь ідею, реалізуючи владу він поєднує як примус, так і віру в себе. Його психічні якості, амбіція, воля, дух, спрага до влади конституюються в місію даної особи. Лідер бере на себе тягар місії, а суспільні групи мов під масовим гіпнозом починають йти за ним, при правиль­ній організації рух мас робить із лідера вождя.

Далеко не кожен лідер стає вождем, для цього він повинен стати фанатиком своєї ідеї, у вождя сміливість повинна бути більшою, ніж його інтелект, він повинен мати величезну мужність і дух, щоб, незважаючи ні на що, прямувати до втілення своєї ідеї. Як зазначав Московічі, «ідеальний для психології натовпів вождь йде в своєму «шаленстві» до кінця»⁵¹. Оскільки без мужності ніколи нічого не відбувалося, доля вождя «полягає в тому, щоб володіти радше мужністю, яка мобілізує людей, ніж інтелектом, який обеззброює їхню волю»⁵⁶. Окрім цього, вождь повинен мати беззаперечний авторитет, який визнається всіма, це свого роду магічна сила, що є ірраціональною, як зазначав Генріх Гепне. Ознакою богів є погляд, він твердий, впевнений. До цього додається ще й авторитет посади, усіх її атрибутів, сила та впевненість організації, яку представляє вождь. Його зовнішній вигляд теж є втіленням влади — постава, жести, точний та імперативний стиль мови, простота й зрозумілість суджень, швидкість рішень. І ще одне — чим величніший вождь, тим стрімкіша його піраміда влади, оскільки на вершині піраміди втриматися може лише один. Вождь не має, як правило, друзів, у нього є лише суперники та соратники. Вождь викликає любов і страх, тому навіть його злочини можуть бути йому на користь. Зінов'єв писав, що йому видається, що сталінські «чистки»- більше зробили для його обожнювання, ніж його стійка політика, з метою знизити на пару копійок ціни на продукти.

Чим пояснити цей феномен? На мою думку, варто вихо­дити з положення, що влада є певним психічним феноменом, це психічний стан, який безпосередньо відображає нерівність людей, їхню неоднаковість. Цей стан виникає там, де є група

169

Примітки

людей, в якій неминуче виділяються той, хто наказує, та ті, хто виконують. Окрім цього, влада - це рішення, які складаються з синтезу раціональності та ірраціональності. Причому за певних обставин у окремих осіб ірраціональне виступає яскравіше, ніж в інших, часто у вигляді різних ідей, фантазій, які вони відчувають у собі, виступаючи як ретранслятори певних ідей.

Юнг висунув думку про те, що певні форми несвідомого можуть становити суму психічного досвіду попередніх поколінь. Більше того, сенс самого життя полягає в тому, щоб віднайти втрачену єдність свідомого та несвідомого. Юнґ вважав, що існує колективне несвідоме, яке передається у вигляді архетипів (сновидінь, галюцинацій, потім міфів, байок, далі у вигляді символів і нарешті у вигляді ідеї Бога). Окремі лідери, а скоріше — вожді, в силу особливої чутливості, відчували ці архетипи та прогнозували можливі шляхи розвитку, такі лідери мали дар віщуна (пригадаймо дослівний переклад веберівської харизми — «це влада віщуна»). Звичай­но, що такі особистості з'являються не часто, для цього потрібні особливі умови, перехідні епохи, загальні кризи, коли маси вже знесилені та готові віддатися хвилі ентузіазму, гніву, шукають рішучу людину, що обіцяє одним ударом вирішити всі проблеми. Скоріше за все, це категорія узурпаторів із відхи­леннями в поведінці, часом Іноземці або провінціали, що приїхали десь там із глушини, часто все це супроводжується вбивством легітимного владаря або його вигнанням. Отже, поява вождя супроводжується суспільними аномаліями, та й саме панування вождя — це чи не патологія даного суспільства. І ще одне, найповнішу владу отримують, як правило, мертві вожді. Живим вождь був тираном, мертвий вождь стає символом суспільства, гарантом моралі та закону.

ВИСНОВКИ:

1. Політична психологія як сукупність духовних утворень різного характеру в специфічний спосіб відображає політичну реальність. За змістом розрізняють стійку та рухому частини, до першої належать політична установка, стереотип, тип політичного мислення, психологічний тип особистості. До другої — емоційні компоненти, масові настрої, власне на якісних характеристиках рухомих компонентів політичної психології ґрунтуються стратегії впливу, з метою інтеграції та мобілізації суб'єктів політики. ^ * >*&*;

2. Політична поведінка становить універсальну характерис­ тику політичного життя, вона є різновидом соціальної активності суб'єктів, дії яких носять мотивований характер і висловлюють реалізацію ними своїх політичних статусів. Форми політичної поведінки є відкритого та закритого характеру: перша — це політична бездіяльність, друга — участь у політичному житті, яка має різні типи. Характерними для ірупових суб'єктів політики є специфічний духовний склад, спосіб бачення світу, що спирається на емоційні стереотипи та називається менталітетом.

3. Психологія влади аналізує явища, механізми психо­ логічного життя людей-суб'єктів політичної влади на різних владних рівнях. Об'єктом аналізу є психологія мікрогруп за допомогою інституційного підходу, соціоаналізу. Наступним об'єктом вивчення є психологія макрогруп — націй, класів. У першому випадку аналізується національна психологія (національна самосвідомість, характер, почуття, темперамент, гордість), у другому — класова психологія. Важливим об'єктом вивчення є психологія неформальних груп — маси, натовпу; окремим напрямом аналізу є вивчення психології політичних лідерів.

Примітки:

1. Роіісісаі РхусЬоіо^у. Сіа&$іс але! Сопіетрогагу КеасІш££. — N.7., 1993. *- Р. 78.

2. ЕхріогаСіоп іп Роїііісаі РзусЬоіо^у. - Оике ІТітгегзігу Ргезз, 1993. - Р. 6.

3. Еиіагі Н. є. а. КезеагсЬ іп РоіШсаі ВеЬауіоиг. — Вокілп, 1982. — Р. 98-102.

4. Див.: Андреева Г.М. Социальная психология. — М., 1980. — С. 35.

5. МііЬигп М.А. Регзиазіоп апсі РоіШсз. ТЬе Зосіаі РзусЬоіо^у ог РиЬііс Оріпіоп. - СаііЬгпіа, 1991. - Р. 8.

6. ГозманЛ.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. — Ростов-на-Дону, 1996. - С. 139-140.

7. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современннй Левиафан. Очерки политической социологии капитализма. — М., 1985. - С. 259.

8. КозепЬегй З.^У. ТЬе Зігиссиге оі Роіііісаі ТЬіпкіпй // Атегісап ,|оигііа1 оІ Роііїісаі Зсіепсе. 1988. — Уо!. 32(3). — Р. 543-547. ■-''

Примітки

170

І7І

Примітки

9.

Див.: Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. — Львів, 1996. -С. 122-144.

10. Див.: Зиновьев Александр. Гомо советикус. Мой дом — моя чужбина. — М., 1991.

11. МсРаіІ С. Сіуіі Бізогсіег Рагіісіраііоп // Ашегісап Зосіоіо- #саІ Кєуіє*. 1971. - № 36. - Р. 105.

12. Ьаз^еіі Н.И. РхусЬораїоіо^у ап<і Роіііїсз. — СЬіса$*о, 1977.

13. Бодио Т. Сознание и политическое поведение: ограничения рациональности политических действий // Злементьі теории политики. Под ред. К. Опалка. 1991. — С. 177.

14. Тацит Корнелий. Соч.: В 2-х т. - М., 1993. - Т. 2. - С. 34.

15. Цит. за: Злементн теории политики. Под. ред. К.Опалка. — С. 319.

16. Див.: Фест Иоахим. Гитлер. — Пермь, 1993. — Т. 1. — Кн. 2. - Гл. 2; Т. 2. - Кн. 4. - Гл. 3.

17. Кизима В.. * Незалежність від» чи «незалежність для»? Маргінальна сутність ментальності України / ВІче, 1993. — №9.-С. 114-127.

18. Див.: Бебик В. Психологія демократизму (українська ментальність) // Політологічні читання. — 1992. — № 3. — С 107-113.

19. Цит. за: Онацький Є. Українська ментальність // Україн­ ська душа. - К., 1992. - С. 36, 37.

20. Див.: Основи політичної науки. Курс лекцій. За ред. Б.Кухти. - Львів, 1997. - Ч. 2. - С. 167-171.

21. Антонов-Овсеенко А. Театр Иосифа Сталина. — М., 1995. —

с. зо.

22. Робер М.-А., Тильмаи Ф. Пснхология индивида и группм. —

М., 1988.-С. 38-39.

23. Браун Джеймс. Психология Фрейда и постфрейдистьі. — М, 1997.-С. 141-166.

24. Див.: Букалов А.В., Бойко А.Г. Соционика: тайна чело- веческих отношений и биознергетика. - К.,1992. — С. 43— 44.

25. Лебон Гюстав. Психология народов и масс. — СПб., 1995. — С. 291.

26. Там само. - С. 294.

27. Там само. - С. 299-300.

28. Там само. - С. 302.

29. Чижєвський Дмитро. Нариси з історії філософії на Україні. — Мюнхен, 1983. - С. 17.

30. Так само. - С. 18.

31. Там само. — С. 18.

32. Лебон Гюстав. Психология социализма. — СПб., 1995.— С. 520.

33. Там само. — С. 522.

34. Райх Вильгельм. Психология масс и фашизм. — СПб., 1997. — С.65.

35. Там само. — С. 67.

36. Там само. — С. 70.

37. Так само. — С. 76.

38. Там само. — С. 77.

39. Там само. - С. 79.

40. Феномен Жириновского / Куликова И.С. Феномен Жириновского; Плеханов С.Н. Я — один из вас. — М., 1992. — С.32.

41. Цит. за: Тьерри Огюстен. Избранньїе сочинения. — М., 1937.-С. 63.

42. Цит. за: Раушнинг Герман. Говорит Гитлер. Зверь из бездньї. - М„ 1993. - С. 331.

43. Лебон Гюстав. Психология народов и масс. — С. 151.

44. Див.: Бзлфор Себастьян. Фидель Кастро. — М. — Ростов- на-Дону. 1997. - С. 169-171.

45. Лебон Гюстав. Психология народов и масс. — С. 157.

46. Так само. — С.163.

47. Московичи Серж. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. — М., 1996. — С. 129.

48. Див.: Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. — С. 122-144.

49. Див.: Аугустинавичюте Аушра. Соционика. Психотипм. Тести. -СП6.-М., - 1998. - С. 226-238.

50. Овчинников Б.В., Павлов К.В., Владимирова И.И. Ваш психологический тип. — СПб., 1994.

51. Психологическиетестм. Сост. Ахмеджанов З.Р. — М, 1997.

52. Теория личности в западно-европейской и американскои психологии. Хрестоматия по психологии личности. Редак- тор-составитель Райгородский Д.Я. — Самара, 1996. — С. 5-6.

53. Ранкур-Лаферриер Даниель. Психика Сталина. — М., 1996. - Гл. 4.

172

ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА

Примітки

54. Н оймайр Антон. Диктатори в зеркале медицини. — Ростов- на-Дону, 1997. --С. 174,176.

54. Московичи Серж. Век толп. — С. 169.

55. Там само. — С. 169.

суть, Історичні форми

та засоби політичної пропаганди

політична пропаганда

в епоху радіо, кіно та ТБ

особистість пропагандиста

Оскільки політична пропаганда ставить собі за мету психо­логічний вплив на маси, сфера її діяльності охоплює психологічні структури особис­тості, а не економічні процеси.

Вільгельм Райх

175

Суть, історичні форми та засоби політичної пропаганди

Суть, історичні форми та засоби політичної пропаганди (Б.К.)