5. Загальна схема процесу наукового пізнання і його характеристика.

Процес наукового пізнання — це певна схема дій суб'єкта стосовно об'єкта, в якому вирізняють окремі методологічні процедури та етапи (пункти): постановка завдання, вирішення завдання, перевірка його правильності, постановка нового завдання або ж зміна попереднього.

У тому разі, якщо регулярно спостерігається відхилення результатів експериментальних даних від рішень у рамках теорії, необхідно: переформулювати завдання; дослідити коректність математичного апарату; виявити зовнішні (сторонні) фактори втручання в хід експерименту; насамкінець, переглянути теорію, на базі якої було отримане принципове рішення. Дослідження цих механізмів пізнавального процесу в його істотних моментах і становить конкретне завдання методології, а саме формулювання схеми цього процесу є початком методологічного дослідження.

Специфіка науково-пізнавального процесу не заперечує виявлення загального, закономірного, а навпаки, з необхідністю передбачає його. Знаряддя спостереження соціолога й генного інженера різні, як і різні об'єкти їхнього дослідження. Одначе чіткість, уважність, охайність, уміння узагальнювати, абстрагувати та інші процедури багато в чому є подібними, якщо не однаковими, а відтак — необхідними і тому й іншому. Беззаперечно, поняття котрі використовує математика, Істотно відрізняються від понять політології, соціології тощо, але способи формування понять є загальними (спільними), подібними. Проте навіть для того, щоб виявити істотне, загальне в науковому розумінні, його необхідно вміти помітити у неподібному зовнішньому. А це потребує створення розвинутої концепції, котра б на теоретичному рівні розкривала закономірності певного класу явищ, предметів, речей, процесів навколишньої дійсності. Відповідно ця діалектичність виводить на органічну єдність філософські, загальнотеоретичні міждисциплінарні та конкретно-наукові (спеціальні, часткові) методи в процесі наукового пізнання, а в остаточному підсумку — на зв'язок науково-дослідної діяльності (наукового пізнання) з методологічною.

6. Розвиток економічної наук та їх класифікація.

Економічна наука зародилася в стародавній Греції як наука про закони домашнього господарства, а свою назву вона дістала від слів "Оікоз" - дім і "N011103" – закон. Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія - це наука, яка вивчає те, як окремі суб´єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів. Економічні науки - це сукупність наук, які вивчають об´єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об´єднані загальною метою - допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток. Усі економічні науки поділяють на шість груп: теоретичні(макроек, мікроек, основи ек.теорії); історичні (історія ек.думки, історія ек.вчень, ек.історія народного господарства); науки світової економіки (світове господарство і міжнпродні ек.відносини, міжнародні валютно-кредитні операції, ек.зарубіжних країн); науки регіонів країни (економіка окремих регіонів, регіональна ек., ек.природокористування, розміщення продуктивних сил); економічні науки народного господарства(ек. і організація народного господарства, ек.промисловості і її галузей ек.торгівлі, ек.транспорту); науки функціональних економік(статистика, бухгалтерський облік, фінанси, ціноутворення, кредит,ек.праці).