Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу

1. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому.

2. Суть, форми та принципи розвитку міжнародних економічних відносин.

3. Особливості розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.

1. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому.

Міжнародні економічні відносини охоплюють сукупність відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання країн світової співдружності. Вони функціонують і розвиваються у певних формах і за певними принципами, на які роблять вплив такі фактори, як економічна криза, загострення екологічних проблем, посилення взаємозалежності національних країн тощо.

Категорії "міжнародна економіка” та "міжнародні економічні відносини" вживаються у двох значеннях: як синоніми категорії "світове господарство", тобто як сукупність національних господарств країн світу, зв'язаних між собою складними взаємозв'язками та мобільними факторами виробництва, і як наука про виникнення. функціонування та розвиток світового господарства.

Міжнародна економіка як сукупність національних господарств і як невід'ємна складова економіки в цілому, як правило, ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній.

Реальний (приватний нефінансовий) сектор включає в себе домогосподарства. і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішнім та зовнішній ринок. Цей сектор пред'являє попит па товари і мокне особистого та виробничого споживання.

Бюджетний (урядовий, фіскальний) сектор представлений державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілі доходів, а витратна частина держбюджету виступає складеною частиною сукупного попиту.

Грошовий (банківський) сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний та комерційні банки.

Зовнішній сектор включає операції із зарубіжними країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці.

Якщо доходи сектора більші його витрат, то позитивний баланс виступає як заощадження. Якщо ж доходи сектора менші його витрат, то одержаний негативний баланс виступає як втрата заощаджень. І це означає, що витрати даного сектора повинні фінансуватися за рахунок заощаджень, одержаних іншими секторами. В разі, коли витрати всіх секторів національної економіки більші, ніж одержані ними доходи, то підтримання рівноваги між доходами і видатками можливе лише за умови притоку капіталу з інших країн.

Причинно-наслідкові зв'язки між секторами економічної діяльності виражаються через розроблену міжнародними організаціями систему національних рахунків (СНР). Система національних рахунків становить собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку, економічної діяльності, які відображають всі основні макроекономічні зв'язки, в тому числі і взаємодію національної та міжнародної економіки. СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації га розробленні прогнозів економічного розвитку. Основою об піку н СИР є інституційна одиниця, яка виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій. Інакше кажучи, це економічний агент, що володіє товарами і активами, має економічні зобов'язання і від свого імені здійснює операції з іншими агентами.

В рамках СНР розрізняють два основних типи інституційних одиниць: фізичні особи (домашнє господарство) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи в свою чергу поділяються на ті, що займаються виробництвом, та урядові установи. Всі інституційні одиниці в рамках СНР об'єднані в п'ять груп, які представляють основні сектори економічної діяльності. Серед них такі:

- нефінансові корпорації, тобто підприємства;

- домогосподарства;

- неприбуткові інститути – юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домогосподарствам і базуються на добровільній участі фізичних осіб;

- урядові установи;

- фінансові корпорації – банки, фінансові компанії.

Для зручності інституційні одиниці поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти - це всі інституційні одиниці що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно прожинають в даній країні; робітники-мігранти , якщо вони проживають в країні понад один рік. урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном; підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу. Нерезиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, навіть якщо вони є філіалами інституційних одиниць даної країни.