ідпзк +вопроси до США

- Причини та наслідки громадянськоі війни США. Другий цикл поправок до Конституціі США.

Громадянська війна в США (1861-1865 рр.) між північними штатами і штатами півдня розпочалася внаслідок протистояння двох систем - системи вільної праці та системи рабства. Використання рабської праці сприяло отриманню високих прибутків у вирощуванні тютюну та бавовни. Проте воно гальмувало розвиток про­дуктивних сил: працюючи примусово, раби не були заінтересовані в на­слідках, а їхні господарі, маючи дешеву робочу силу, — у вдосконаленні сільськогосподарських знарядь. Тому збереження рабства перешкоджало розширенню внутрішнього ринку й зростанню фабричного виробництва. Робітники і фермери виступали проти рабовласництва тому, що через існування рабської праці оплата вільних робітників у країні була низькою. Між Північчю і Півднем розгорталася боротьба за західні землі та політичну владу. Плантатори неодноразово ставили питання про відокрем­лення Півдня від Півночі. Федеральний уряд не хотів розколу країни. Ліквідація рабства стала найважливішим завданням подальшого бур­жуазно-демократичного розвитку країни, основою збереження її територі­альної єдності.

Вибори в Канзасі, на які прибули тисячі озброєних міссурійців, стали справжнім прологом до громадянської війни. У свою чергу, Північ організувала усю можливу підтримку канзаським противникам рабовласництва. Питання про прийняття Канзасу до складу Союзу було заблоковано - Північ не бажала збільшення рабовласницьких штатів. Проте в січні 1861 p., коли після виходу із Союзу південних штатів, більшістю в сенаті заволоділи республіканці, Канзас було прийнято на правах вільного штату. Аж до 1856 р. з 16 американських президентів 11 були південцями, та й більшість решти 5-ти також цілком контролювалися ними. На виборах 1860 р. республіканці Півночі висунули кандидатуру Авраама Лінкольна (1809-1865), вихідця з фермерської сім'ї у рабовласницькому Кентуккі. Лінкольн вважав, що питання про рабство перебуває у повній компетенції Південних штатів, але розширення рабства на Захід шляхом утворення усе нових рабовласницьких штатів повинно бути назавжди припинено.

Лінкольн був обраний президентом у листопаді 1860 р., а у грудні того ж року Південна Кароліна оголосила про свій вихід із Союзу. До неї приєдналися ще 10 рабовласницьких штатів. На виборах 1860 р. Лінкольн зумів зібрати голоси 180 виборців проти 123 голосів трьох його суперників. Але в цілому за нього голосувало 1856452 чол., а за його суперників сумарно 2815617 чол., тобто майже на 1 млн. більше. Отже, влада нового президента була доволі хиткою, і цим спробували скористатися плантатори-рабовласники. Територія 11 штатів, що вийшли з Союзу (Південна Кароліна, Алабама, Джорджія, Луїзіана, Техас, Міссісіпі, Теннессі, Флорида, Арканзас, Віргінія, Північна Кароліна) становила близько 40% території США. 18 лютого 1861 р. тимчасовим президентом Конфедерації південних штатів став Джефферсон Девіс, плантатор. В конституції Конфедерації відкрито проголошувалося, що рабство виступає основою політичного й економічного устрою нової держави. В цьому документі багато говорилося про права штатів, але вони були позбавлені головного - права виходу з Конфедерації. Утворення нового державного об'єднання супроводжувалося відвертим саботажем прихильників рабства на федеральному рівні. Так, військовий департамент передав південним штатам 500 тис. гвинтівок, а міністр фінансів, рабовласник Кобб, перевів великі суми в банки Півдня. Тим самим, на момент приходу Лінкольна до влади (інавгурація відбулася в березні 1861 р.) федеральна казна була спустошена, а федеральна армія - обеззброєна.

12 квітня 1861 р. війська рабовласників розпочали артилерійський обстріл форту Самтер, семитисячна армія заколотників швидко зломила опір 74 солдат та 9 офіцерів федеральної армії. У відповідь 15 квітня Лінкольн оголосив штати, що вийшли з Союзу, у стані заколоту, призвав до армії 75 тис. волонтерів терміном на три місяці і звернувся за підтримкою до усіх «лояльних громадян». Завдання Півночі у цій війні були сформульовані в резолюції Конгресу, прийнятій 22 липня 1861 р. Вказувалося, що «війна ведеться не з метою знищення встановлених інститутів (тобто рабства.- Авт.), а для того, щоб захистити й відстояти верховну владу конституції та зберегти Союз (...). Як тільки ці цілі будуть досягнуті, війна повинна припинитися». 11-ти штатам-заколотникам протистояло 23 тих, що зосталися в Союзі. Населення їх становило 22 млн. чол. В Конфедерації проживали 9 мільйонів, з них майже 4 млн були рабами. Північ зуміла на час війни мобілізувати до армії 2,9 млн. чол., Південь -1,9 млн. На Півночі була зосереджена практично уся промисловість, 4/5 усього банківського капіталу, 2/3 залізниць тощо. Гостро стояла проблема прикордонних рабовласницьких штатів (Міссурі, Кентуккі, Меріленд та Делавер), що залишалися в Союзі. Спроби Півдня шляхом збройних переворотів залучити ці штати до Конфедерації зустріли рішучий опір Лінкольна, бунти в цих штатах були придушені силою зброї.

21 липня 1861 р. недалеко від Вашингтона 30-тисячна армія Конфедерації легко розбила більшу, 35-тисячну, але погано навчену армію Союзу. 21 жовтня того ж року армія Півночі під командуванням бездарного генерала Макклелана знову зазнала нищівної поразки. Війська Конфедерації підійшли на відстань 10 км до столиці. Із загальної кількості 110 генералів Півночі 80 були демократами, тобто членами партії, чия політична база складалася, в основному, з південців і мала свою опору саме на бунтівному Півдні. Підтримували заколот конфедератів і деякі видавці, власники газет і політичні діячі Півночі.

Отож, Лінкольну доводилося неодноразово вдаватися до скасування закону про недоторканність особи (з 25.04. по 2.12.1861 p.- 7 разів). Перший військовий успіх Півночі прийшов 1 травня 1862 p., коли 2,5-тисячний загін генерала Батлера захопив Новий Орлеан. Тоді ж, навесні 1862 p., була зайнята столиця штату Теннессі м. Нашвілл, повністю захоплено штат Міссурі. Однак третя спроба Макклелана взяти Річмонд закінчилася катастрофою. 30 серпня 1862 р. знову виникла загроза захоплення федеральної столиці Вашингтона військами Конфедерації.

За роки війни 500 тис. негрів, подолавши величезні труднощі, утекли з плантацій на Північ; на Півдні відбулося не менше 25 повстань. 22 вересня 1862 р. Лінкольн видав попередню декларацію, в якій проголошувалося, що з 1 січня 1863 р. рабство негрів в США буде знищене.

Ще один удар по рабовласництву було попередньо завдано 20 травня 1862 р., коли Конгрес прийняв закон про гомстеди. Відтепер будь-хто, сплативши невеликий реєстраційний збір, міг стати власником земельного наділу в 160 акрів (65 га) за рахунок вільних земель Заходу. Проведення в життя цього закону розпочалося ще в роки громадянської війни. Попри численні зловживання при його здійсненні, роздача земель майбутнім фермерам, по суті, перекривала на майбутнє саму можливість появи нових рабовласницьких штатів на Заході.

Прокламація 22 вересня 1862 p., хоча й проголошувала знищення рабства, але обіцяла компенсацію тим рабовласникам, які не приєдналися до заколоту. Негри не урівнювалися в правах з білими, передбачалася їх ... репатріація до Африки. Сам Лінкольн ще влітку 1862 р. заявив: «Я б звільнив рабів, якби не боявся, що половина моїх офіцерів порозбіжиться, а ще чотири штати повстануть». Навіть на Півночі було чимало противників скасування рабства. Зокрема, як не дивно, проти неї були промислові робітники - вони серйозно побоювалися, що поява на ринку праці дешевих чорних рук призведе до безробіття білих, загального зниження заробітної плати, придушення робітничого руху. Вибори до Конгресу в листопаді 1862 р. принесли успіх республіканцям в більшості штатів Півночі, але порівняно з попередніми виборами вони втратили значне число голосів. Незважаючи на в цілому несприятливий підсумок цих виборів, Лінкольн продовжував розставляти на ключові управлінські посади радикальних республіканців, прихильників безпощадної війни проти Півдня. Тим самим президент демонстрував своєму супротивнику, що не дає жодних шансів на компроміс.

Звільнення рабів не поширювалося на рабство в тих прикордонних штатах, які залишилися вірними Союзу, а в них проживало близько 1 млн. чорношкірих. На негрів-військовослужбовців не поширювалися пільги, які мали сім'ї білих військових. Обходили негрів і при присвоєнні офіцерських та унтер-офіцерських звань. Однак це не завадило чорношкірим американцям узяти найактивнішу участь у війні на боці Півночі. На кінець громадянської війни у федеральній армії служили 186 тис. негрів (12 відсотків особового складу), окрім того ще 250 тис. у тилових частинах. В армії Півночі було 166 негритянських полків, з них 145 піхотних, 7 кавалерійських, 12 полків важкої артилерії тощо. На фронтах війни загинули майже 40 тис. негрів. Влітку 1863 р. війська Півдня зазнали поразки у Пенсільванії та під Віксбергом на р. Міссісіпі. їхня територія була розчленована на дві частини. В кінці 1863 р. війська Півночі зломили опір ворога в триденній битві при Чаттанугі, влітку 1864 р. було досягнуто вирішальних успіхів на Центральному фронті.

На президентських виборах 8 листопада 1864 р. Лінкольн отримав 2,2 млн. голосів (55,09%), його суперник Макклелан - решту. Переобрання Лінкольна означало для Конфедерації втрату останніх надій на компроміс. З весни 1865 р. армія Конфедерації починає масово здаватися в полон. До 8 травня капітулювало близько 175 тис. військових. Але ще 14 квітня 1865 р. в театрі «Форд» у Вашингтоні був смертельно поранений Лінкольн. Його убивця актор Бутс був фанатичним прихильником рабства. З місця убивства злочинець зумів утекти, але згодом загинув у перестрілці з поліцією.

Наслідки Громадянської війни:  скасування рабства і рівноправність вільних громадян (процес реалізації йшов повільно);    посилення президентської влади, що зробило істотний вплив на розвиток цього інституту протягом усієї подальшої історії США і закінчилося встановлен-ням "імперської президентської влади"; економічний і політичний хаос і криза Півдня (знадобилося 12 років реконструкції з 1865 по 1877, щоб повністю інтегрувати південні штати в союз, що призвело до бурхливого розвитку капіталізму на Півдні;  соціальне та економічне зближення, єднання обох регіонів США, хоча багато розходжень зберігаються до сих пор; з аграрної республіки (в кінці XIX - початку XX ст.) США перетворилася в індустріальную державу;  зростання добробуту і відповідно чисельності населення (за 40 років к. XIX - поч. XX ст. населення США зросла з 31 до 76 млн. чоловік);   збільшення потоку емігрантів (15 млн. чол. в т.ч. значна частина з Вистачає-ної і Південної Європи);   зростання великих промислових міст (Нью-Йорк, Чикаго, Пітсбурга, Клівленда, Детройта).   до складу союзу прийнято 12 нових штатів;  індіанські племена були вигнані зі своїх споконвічних земель і насильно переселені в резервації;   бурхливий розвиток капіталізму (виникають трести, акціонерні товариства, банки, які займають командні пости в економіці).    поглибилася класова поляризації суспільства (наслідок - зростання і організований-ний характер страйкової боротьби, виникнення масових робітничих організацій. У 1876 році була утворена Соціалістична робітнича партія. У 1886 р створена Американська федерація праці "опора профспілкового руху, в 1905 р створена профспілкова організація соціалістичної орієнтації «Індустріальні робітники світу».

Другий цикл поправок: У 1865 р приймається 13-а поправка до Конституції про скасування рабства на всій території США. У 1866 р приймається 14-а поправка, за якою негри наділялися громадянськими правами. Всякий, хто народився в США або був натуралізований, визнавався громадянином США і того штату, де він проживав. Вона не поширювалася тільки на індіанців, звільнених від сплати податків. Поправка забороняла штатам обмежувати, обмежувати права громадян, позбавляти їх життя, свободи, власності без належного судочинства. Підставою притягнення до кримінальної відповідальності могло бути тільки участь в заколоті або злочин. В принципі заборонялося обмежувати виборчі права громадян-чоловіків у віці 21 року і більше. За відмову виконувати положення поправки число депутатів від штату в палаті представників могло бути зменшено. Однак і після капітуляції уряду південних штатів відмовлялися виконувати рішення федеральних властей ратифікувати 14-ту поправку. Багато заколотники незабаром потрапили під амністію, політичні права негрів залишилися на папері. У деяких південних штатах були закони про учнівство, так звані "чорні кодекси", згідно з якими негри, мулати, діти незаможних залишалися в повній владі свого колишнього господаря до досягнення 18-річного віку. Негри обмежувалися у виборі професії, до них дозволялося застосовувати покарання прочуханкою. Все це робилося нібито для боротьби з бродяжництвом. У 1870 р Конгрес ухвалив 15-ую поправку, в якій говорилося про те, що право громадян не буде заперечуватися чи обмежуватися під приводом раси, кольору шкіри, колишнього рабського стану. Ці 13, 14, 15 поправки складають 2-ий цикл поправок до Конституції 1787 р

-Реконструкція Півдня. Загальна характеристика «Чорних кодексів».

Перехід економіки на мирні рейки породив небачене безробіття. До листопада 1865 р. зі збройних сил було демобілізовано 1 млн чол., більшість з яких поповнили ряди безробітних. Плантаційне господарство – основа економіки Півдня – переживало глибоку кризу. За роки війни збір бавовни скоротився втричі, оброблювана площа – вдвічі. Звільнення негрів позбавило плантації робочих рук.

За переписом 1860 р., штатах Півдня налічувалося 3 521 110 рабів та 132 760 вільних негрів. Серед останніх були багаті і освічені люди, особливо в Луїзіані та в окрузі Колумбія. З їхнього числа готувалися кадри для адміністрації повоєнного Півдня. Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. 29 травня 1865 р. він оголосив амністію учасникам заколоту в південних штатах, допоміг уникнути відповідальності і президенту Конфедерації Девісу, винному у навмисному убивстві 50 тис. офіцерів та солдатів федеральної армії, що перебували у полоні заколотників. До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни. Сили реакції вважали, що на цьому справа має бути закінчена: бунтівні штати повернуться у Союз, а їхні представники – до Конгресу. Плантатори на Півдні утримували колишніх рабів на плантаціях з допомогою терору; невиплата грошей за пророблену працю стала поширеним явищем. Негрів не лише катували, але й далі продавали у рабство. В 1865 р. на Півдні виникли незліченні "Вогненні хрести", "Білі ліги" та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. В першу чергу колишні рабовласники полювали на негрів, які під час війни служили у федеральній армії. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. їм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення цієї вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі. Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації свого колишнього рабовласника за встановлену ним плату. При не змозі сплатити призначений за "бродяжництво" штраф, негр присуджувався до примусової роботи на плантаціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних "плантаціях" помирало до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату. Негри у віці до 18 років під виглядом "учнівства" віддавалися у слугування до білих господарів. Таким чином, Чорні кодекси позбавляли афро-американців права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на власних дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольорову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо. В деяких місцевостях озброєні негри, особливо з числа демобілізованих з армії, самовільно захоплювали землю, чинили збройний опір плантаторам тощо. Південь знову опинився на грані громадянської війни, цього разу між білим і чорношкірим населенням. У Південній Кароліні негритянська міліція налічувала 96 тис. чоловік, 20 тис. з яких були озброєні. Радикальне крило республіканської партії зуміло, всупереч позиції президента Джонсона, в червні 1866 р. провести в Конгресі XIV поправку. Після її ратифікації необхідним числом штатів 28 липня 1868 р. вона стала частиною конституції країни. "Особи, народжені чи натуралізовані в США, вважаються громадянами США і тих штатів, в яких вони проживають". Заборонено видання законів, що ущемляють права і привілеї громадян. Жодний штат не може позбавляти будь-кого життя, свободи і власності. XIV поправка не поширювалася на індіанців, звільнених від сплати податків, але означала конституційне зрівняння в правах білого і чорношкірого населення. Щоправда, права афро-американців цією поправкою проголошувалися, але не гарантувалися. Після того, як за порадою президента Джонсона південні штати відкинули XIV поправку, 2 березня 1867р. Конгрес прийняв перший закон про Реконструкцію. Для відновлення миру і спокою усі південні штати розбивалися на 5 військових округів. Округ очолював генерал, який мав у своєму розпорядженні не лише збройні сили, а й усю повноту влади. Лідери заколотників позбавлялися права голосу, що надавалося усім лояльним громадянам чоловічої статі, які досягли віку 21 року, незалежно від раси, кольору шкіри і попереднього становища. Закон вводився в дію тимчасово, до того часу, коли законодавчі збори південних штатів приймуть нові демократичні конституції, які визнають XIV поправку і право голосу за неграми. Згодом, додатково до закону 2 березня 1867 р. було видано ще три закони, які деталізували процедуру здійснення радикальної Реконструкції у південних штатах. Через два роки після закінчення громадянської війни буржуазія країни стала на шлях збройної диктатури стосовно реакції, позбавила політичних прав лідерів контрреволюції та надала ці права негритянським масам. У 1870 р. необхідною кількістю штатів була ратифікована XV поправка – здобуті права громадян не можуть у майбутньому заперечуватися або обмежуватися.

Рішенням Верховного Суду США у 1868 р. федерація була оголошена нерозривним союзом, право виходу (сецесії) з якого було відкинуте. У виборчій кампанії 1867 р. у південних штатах у якості виборців зареєструвалося 700 тис. негрів та 600 тис. білих, ще 200 тис. колишніх білих-заколотників були позбавлені права голосу. При тому, що негри становили лише 43% населення південних штатів, серед виборців вони становили більшість! І хоча серед обраних до Конгресу 12 сенаторів та 32 членів палати представників від південних штатів не було жодного негра, 42 з 44 депутатів були республіканцями. До громадянської війни Південь, як відомо, був базою демократичної партії. Процедуру Реконструкції важко назвати зразком чистої демократії, це швидше один з тих нечисленних випадків в історії людства, коли мета виправдовує засоби. білі ветерани громадянської війни на Півдні не бажали миритися з позбавленням виборчих прав. До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд намагався долати ці тенденції силою: безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподілялася між афро-американцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювали невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукскланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян – жертв терору. Зрештою Конгрес був змушений піти на поступки. У травні 1872 р. був прийнятий закон про амністію, за яким число колишніх ветеранів-південців, позбавлених виборчих прав, скоротилося з 150-200 тис. до якихось 300-500 чоловік. 17 січня 1874 р. в ході вільних виборів впав уряд Реконструкції в Техасі і до влади прийшли демократи, підтримувані переважно білим населенням. Того ж року демократи перемогли в Арканзасі. В 1875 р. уряд Реконструкції впав у штаті Міссісіпі. В Луїзіані та у Новому Орлеані білі терористи робили спроби насильного захоплення влади, але втручання федеральних військ стримувало ці потуги. Після виведення федеральних військ з Півдня озброєні загони білого населення скинули останніх два уряди Реконструкції – у Луїзіані та у Південній Кароліні (весна 1877 р.). Під час виборчої кампанії 1876 р. демократична партія висунула гасло очищення Півдня від тиранії Півночі та боротьби з корупцією. Вже на початку голосування кандидат демократів отримав голоси 184 виборців і до загальної перемоги йому не вистачало лише 1 голосу. В Луїзіані, Південній Кароліні та Флориді мало бути обрано ще 19 виборців, але вибори так і не відбулися під приводом того, що ситуація в цих штатах перебувала на грані громадянської війни. Після 3-х місяців кризи лідери республіканської і демократичної партій уклали своєрідну джентльменську угоду. Визнавалася більш ніж спірна перемога республіканського кандидата Хейса (166 виборців). Південь як своєрідну компенсацію отримав зобов'язання вивести федеральні війська з Південної Кароліни та Луїзіани, влада в цих штатах була передана демократам.

Нові уряди південних штатів спробували перекреслити недавні поправки до конституції введенням освітніх цензів для виборців. Оскільки неписьменними були аж 75 відсотків чорного населення і лише 30 відсотків білого, цей захід практично забезпечував перемогу білих кандидатів на наступних виборах до конгресів штатів та федерального Конгресу. Поступово були прийняті закони, які зобов'язували негрів південних штатів селитися в певних кварталах, їздити в особливих вагонах, навчатися у школах "для чорних". Шлюби між темношкірими і білими переслідувалися у судовому порядку. У 1896 р. суд штату Луїзіана засудив негра Гомера Плессі за проїзд у вагоні "для білих". Верховний Суд США у відповідь на скаргу чорношкірого відмовився скасувати закони Луїзіани. Така дискримінація була характерною для Півдня США аж до 60-х років XX ст.

4