11. Запорізька Січ - "Християнська козацька республіка".

Протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Запоріжжі утворився самобутній військовий та соціальний устрій, який відзначався передусім демократичністю. М. Костомаров назвав Січ «Християнською козацькою республікою». Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). Усі козаки брали участь у загальній козацькій раді, яка вирішувала усі важливі питання. Рада збиралась часто і являла собою орган січового народовладдя. Всі справи вирішувались більшістю без формального голосування. Рада обирала гетьмана і військову старшину, що мали обов'язки регулярно звітуватись перед військом.

Глибока релігійність, ревний захист православної віри — характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Доступ на Січ мав кожний православної віри. Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху.

Саме тому можна констатувати, що між православ'ямі козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «Християнською козацькою республікою».

12. Запорізька Січ, її соціально-економічний та політичний устрій.

Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. її рішення були обов'язковими до виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін.

Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — військової старшини, а також органів місцевої влади — паланкової або полкової старшини. До цієї групи козацтва входили:

військова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани;

військові служителі — хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.;

похідні та паланкові начальники — полковник, писар, осавул та ін.

Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені. Усі інші службові особи лише допомагали головним і виконували їх волю і накази.

Основою господарства Запорожжя було землеробство. На Запорожжі відбувалося становлення господарства якісно нового типу, яке виходило за межі середньовічної цивілізації, — фермерського. Окрім землеробства, козаки займались розведенням худоби, полюванням, рибальством, виробленням горілки і пива, видобутком солі та меду. Господарство велося спільними зусиллями, але в господарських справах все більшу роль почали відігравати заможні козаки, що вклали в степові промисли і торгівлю свої капітали.

Жили козаки здебільшого бідно. Козацькі звичаї дозволяли їм мати небагату одежину і зброю. Прості козаки легко переносили життєві незгоди, мали простий побут, нехтували грішми та багатством, харчувались разом у курінях.

Щоправда, з появою реєстрового козацтва і подальшим розвитком січового господарства та торгівлі становище козацтва дещо змінилося. Більшість і далі залишалася голотою, що пишалася своєю бідністю, але поруч з нею з'явились заможні верстви козацької старшини. Вони відрізнялись одягом, зброєю, намагались жити і харчуватись окремо від товариства, чим викликали обурення простого козацтва. Але майнове розшарування, що почалося серед козаків вже наприкінці XVI ст., неможливо було зупини-ти. Прірва між різними верствами козацтва дедалі поглиблювалася, що призвело до гострих соціальних конфліктів у козацькому таборі.