- •Грошова та кредитна системи сша
- •1. Грошова система сша
- •4. Дванадцять федеральних резервних банків.
- •2.2. Комерційні банки.
- •2.3.Спеціальні банки та небанківські установи.
- •Грошова та кредитна системи Японії
- •1. Грошова система Японії
- •2. Кредитна система Японії
- •Цб Японії
- •55% Капіталу належить державі, 45% — приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим інституціям, страховим компаніям тощо).
- •Грошова та кредитна системи великобританії
- •1. Грошова система Великобританії
- •2. Кредитна система Великобританії
- •Другий рівень банківської системи
- •Банк Англії
- •Грошова та кредитна системи Німеччини
- •Грошова система Німеччини
- •2. Кредитна система Німеччини.
- •Німецький федеральний банк – Бундесбанк;
- •Федеральна служба кредитного контролю ();
- •3.Німецький федеральний банк та грошово-кредитна політика
- •Грошова та кредитна системи Франції
- •1. Грошова система Франції
- •2. Кредитна система Франції
- •Банки другого рівня.
- •3. Банк Франції
- •Структура Банку Франції:
- •1) Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого.
- •2) 2 Заступники керуючого.
- •Грошова та кредитна система Канади
- •Формування та розвиток грошової системи Канади
- •2. Кредитна система Канади
- •1. Банк Канади.
- •2. Асоціація канадських банкірів,
- •3. Комітет клірингових і інформаційних центрів
- •4. Приватні комерційні, або так звані чартерні банки
- •5. «Торговельні банки»
- •6. Ощадні банки
Банк Англії
Банк Англії – найперший центральний банк, створений у 1694 році на акціонерних засадах.
Нині Банк Англії має 8 відділень.
Кредитні установи мають свої рахунки в Банку Англії. Проте Банк Англії кредити раніше надавав лише обліковим домам, в яких у свою чергу можуть отримувати кредити інші кредитні установи. Крім того, в Банку Англії має свої рахунки більшість центральних банків інших країн.
У 1972 році скасована облікова ставка Банку Англії. Замість неї була впроваджена мінімальна позичкова ставка, яка встановлюється на 0,5 відсотка вищою від ставки, яку виплачує Казначейство за своїми векселями.
У своїй діяльності Банк Англії більше спирається на традиції, а не на правові норми.
Проте в останні десятиліття здійснено поворот в бік посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності:
За законом 1979 року було запроваджене обов'язкове ліцензування комерційних банків та заснований загальнонаціональний фонд страхування депозитів.
Банківський закон 1987 року визначив правила видачі великих кредитів, порядок банківських зливань, аудиторських перевірок тощо.
Але й сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та суворим, ніж в інших країнах.
Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних вкладників банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі згаданим вище актом 1987 р., ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.
Банк Англії є одним з найменш незалежних банків. На його діяльність суттєвий вплив має Казначейство. Так, щодо грошово-кредитної політики він наділений лише консультаційною функцією. (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 р. Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку, і хоча Казначейство ніколи це право не використало, відносини між ними такі, що остаточне рішення щодо процентних ставок приймає міністр фінансів. І все ж Банк Англії відіграє дуже важливу роль у прийнятті рішення.
Закон 1998 р. «Про Банк Англії» надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати процентну політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику. Законодавчо закріпивши незалежність Банку Англії, уряд усе ж залишив за собою право пильно контролювати його діяльність.
Грошова та кредитна системи Німеччини
Грошова система Німеччини
Грошовою одиницею Німеччини до недавнього часу була марка. Більш давня назва – пфеніг. В різні періоди також в Німеччині випускалися «грошей», геллер талер, гульден (нині – грошова одиниця Голландії), золота марка.
До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. До 70-х років XIX ст. на території сучасної Німеччини розміщувалася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами.
У 1871—1873 р. під керівництвом Отто Бісмарка було здійснено політичне об'єднання німецьких земель та створено єдину німецьку державу, а на її основі — шляхом проведення грошової реформи 1875 р. — єдину грошову систему. Карбування срібних монет заборонялося. На всій території держави вводилася єдина валюта — рейхсмарка із золотим вмістом.
З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в це період активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію.
За таких умов США та Великобританія згідно з «планом Дауеса» надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол. «План Дауеса» забезпечив різке збільшення іноземних позик Німеччині, сприяв відродженню Німеччини.
У 1924 р. у Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до долотодевізного стандарту.
Золотодевізний стандарт у Німеччині було скасовано у 1931р. зв'язку зі світовою економічною кризою, установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.
У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, почалася інфляція. Крім того, в обіг були випущені так звані «окупаційні марки» на суму 84 млрд марок, які були законним платіжним засобом на окупаційних територіях. На думку військової адміністрації, вивести країну з катастрофічного стану можна було лише одним шляхом: управління економікою повинна взяти в свої руки сильна держава. Рейхсмарка врешті-решт знецінилась, німці перейшли до натурального обміну.
З метою перетворення Старого Світу в потенційного торговельного партнера з ініціативи Д. К. Маршалла була розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була включена і Західна Німеччина.
Водночас американська та британська військові адміністрації вирішили поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону, передавши управління економічними процесами «економічній раді». Одним з директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького «економічного чуда» 50-х років. У 1948 р. саме під його керівництвом було здійснено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини, реформа стала частиною загальної господарської реформи.
Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю німецьку марку. Реформа мала конфіскаційний характер. Всі громадяни дістали можливість обміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші, пізніше готівку та половину приватних збережень обмінювали за співвідношенням 1:10, другу половину було «заморожено», а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Отже, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. Реформа дала швидкі позитивні результати для економіки.
У 50-ті та у першій половині 60-х років марка ФРН була найстабільнішою валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золотовалютні резерви. ФРН першою із західноєвропейських країн запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.
Першого липня 1990 р. відбулося валютне об'єднання двох німецьких держав — ФРН та НДР. Але на відміну від 1948 р. реформу цю не можна назвати успішною.
У 90-х рр. німецька марка посідала друге місце після американського долара, у міжнародних валютних резервах її частка складала 25%.
З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту – «євро». з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинила своє існування, поступившись «євро».