Банк Англії

• Банк Англії – найперший центральний банк, створений у 1694 році на акціонерних засадах.

• Нині Банк Англії має 8 відділень.

• Кредитні установи мають свої рахунки в Банку Англії. Проте Банк Англії кредити раніше надавав лише обліковим домам, в яких у свою чергу можуть отримувати кредити інші кредитні установи. Крім того, в Банку Англії має свої рахунки більшість центральних банків інших країн.

• У 1972 році скасована облікова ставка Банку Англії. Замість неї була впроваджена мінімальна позичкова ставка, яка встановлюється на 0,5 відсотка вищою від ставки, яку виплачує Казначейство за своїми векселями.

• У своїй діяльності Банк Англії більше спирається на традиції, а не на правові норми.

• Проте в останні десятиліття здійснено поворот в бік посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності:

• За законом 1979 року було запроваджене обов'язкове ліцен­зування комерційних банків та заснований загально­національний фонд страхування депозитів.

• Банківський закон 1987 року визначив правила видачі великих кредитів, порядок банківських зливань, аудиторських перевірок тощо.

• Але й сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та суворим, ніж в інших країнах.

• Першочерговою метою банківського нагляду є захист вклад­ників і потенційних вкладників банків, що оперують на англійсь­кому ринку. Згідно зі згаданим вище актом 1987 р., ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозво­лу Банку Англії. Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.

• Банк Англії є одним з найменш незалежних банків. На його діяльність суттєвий вплив має Казначейство. Так, щодо грошово-кредитної політики він наділений лише консультаційною функцією. (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 р. Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку, і хоча Казначейство ніколи це право не використало, відносини між ними такі, що остаточне рішення щодо процентних ставок приймає міністр фінансів. І все ж Банк Англії відіграє дуже важливу роль у прийнятті рішення.

• Закон 1998 р. «Про Банк Англії» надав Банку Англії операційну незалежність, тобто пра­во самостійно визначати процентну політику (раніше встанов­лення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику. Законодавчо закріпивши незалежність Банку Англії, уряд усе ж залишив за собою право пильно контролювати його діяльність.

Грошова та кредитна системи Німеччини

1. Грошова система Німеччини

• Грошовою одиницею Німеччини до недавнього часу була марка. Більш давня назва – пфеніг. В різні періоди також в Німеччині випускалися «грошей», геллер талер, гульден (нині – грошова одиниця Голландії), золота марка.

• До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. До 70-х років XIX ст. на території сучасної Німеччини розмі­щувалася 21 держава, які користувалися різними грошовими сис­темами.

• У 1871—1873 р. під керівництвом Отто Бісмарка було здійс­нено політичне об'єднання німецьких земель та створено єдину німецьку державу, а на її основі — шляхом проведення грошової реформи 1875 р. — єдину грошову систему. Карбування срібних монет заборонялося. На всій території держави вводилася єдина валюта — рейхсмарка із золотим вмістом.

• З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в це період активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію.

• За таких умов США та Великобританія згідно з «планом Дауеса» надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол. «План Дауеса» забезпечив різке збільшення іноземних позик Німеччині, сприяв відродженню Німеччини.

• У 1924 р. у Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до долотодевізного стандарту.

• Золотодевізний стандарт у Німеччині було скасовано у 1931р. зв'язку зі світовою економічною кризою, установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.

• У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, почалася інфляція. Крім того, в обіг були випущені так звані «окупаційні марки» на суму 84 млрд марок, які були законним платіжним засобом на окупаційних територіях. На думку військової адміністрації, вивести країну з катастро­фічного стану можна було лише одним шляхом: управління еко­номікою повинна взяти в свої руки сильна держава. Рейхсмарка врешті-решт зне­цінилась, німці перейшли до натурального обміну.

• З метою перетворення Старого Світу в потенційного торго­вельного партнера з ініціативи Д. К. Маршалла була розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була включена і Західна Німеччина.

• Водночас американська та британська військові адміністрації вирішили поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону, передавши управління економічними про­цесами «економічній раді». Одним з директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького «економічного чуда» 50-х років. У 1948 р. саме під його керівництвом було здійснено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини, реформа стала частиною загальної господарської реформи.

• Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю німецьку марку. Реформа мала конфіскаційний характер. Всі громадяни дістали можливість обміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші, пізніше готівку та половину приватних збережень обмінювали за співвідношенням 1:10, другу половину було «заморожено», а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Отже, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. Реформа дала швидкі позитивні результати для економіки.

• У 50-ті та у першій половині 60-х років марка ФРН була найстабільнішою валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали золотовалютні резерви. ФРН першою із захід­ноєвропейських країн запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.

• Першого липня 1990 р. відбулося валютне об'єднання двох німецьких держав — ФРН та НДР. Але на відміну від 1948 р. реформу цю не можна назвати успішною.

• У 90-х рр. німецька марка посідала друге місце після американського долара, у міжнародних валютних резервах її частка складала 25%.

• З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту – «євро». з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинила своє існування, поступившись «євро».