14. Модель простого мультиплікатора. Мультиплікатор видатків та його гранична інтерпретація.

ПРОСТИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР - мультиплікатор в економічній моделі, очищений від чистих податкових надходжень, що визначається з припущення про незалежність інвестицій від рівня доходу. Є величиною, оберненою граничній (найбільшій) схильності до ощадливості. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю.В економічну теорію поняття «мультиплікатор витрат» було введено англійським економістом Каном. Кан помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».Отже, по-перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з формули (9.11), це можна записати так: (9.12) Позначимо мультиплікатор витрат символом m_e і запишемо його формулу: (9.13) Звідси приріст рівноважного ВВП можна визначити за спрощеною формулою: (9.14)

Із формули (9.13) видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання (с) і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 – с). Мультиплікатор витрат, як правило, більший за одиницю. Ще раз звернемо увагу на те, що пряма залежність мультиплікатора витрат від граничної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощаджень. Тому, враховуючи, що 1 – c = s, трансформуємо формулу (9.13) таким чином: .(9.19) Формула (9.19) дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами (9.13) і (9.19), називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо, до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним. У подальшому в міру розширення об’єкта макроекономіки від приватної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат.

15. Графічна та математична інтерпретація рецесійного та інфляційного розривів.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y0 нижчий потенційного Y* (див. рис.), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно дію на економіку.Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу Y складає: Y = (Величина рецесійного розриву) х (Величина мультиплікатора автономних витрат) і Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості. Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y0 (рис.3.25.2) більший потенціального Y*, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті. Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу Y складає: Y = –(Величина інфляційного розриву) х (Величина мультиплікатора автономних витрат).