10. Виробнича функція та її вплив на формування сукупної пропозиції.

Макроекономічну виробничу функцію можна записати в загальному вигляді так: Y_r= F(K,L,l),де К-капітал, Л-праця, л-земля. Неокласичні макроекономічні виробничі функції мають кілька властивостей: взаємозамінюваність факторів виробництва, яка означає, що можна так замінювати різні фактори виробництва, що створений продукт буде незмінним. Умовами часткової взаємозамінюваності різних факторів виробництва для неокласичної виробничої функції є:∂Y_r/∂K, ∂Y_r/∂L,∂Y_r/∂l>0.На відміну від класичної виробничої функції, у неокласичній моделі діє закон спадної граничної корисності, який свідчить про те, що з кожної наступної додаткової одиниці спожитого блага гранична корисність зменшується. Для виробничої функції використовується також умова існування від'ємних других похідних за замінними факторами виробництва: ∂²Y_r/∂K², ∂²Y_r/∂L²,∂²Y_r/∂l²<0. У короткому періоді працю у виробничій функції можна розглядати як змінну величину. Таку функцію можна розглядати як окрему функцію доходу від кількості застосованої праці, або виробничу функцію за працею у короткому періоді:Y=f(L). У довгому періоді основним змінним чинником вважається капітал, бо зміни його величини пов'язані з введенням в дію нових виробничих потужностей, для чого інколи потрібно кілька років. Під час довгого періоду виробництво як функція за капіталом має вигляд: Y=f(K), причому вважається що всі інші фактори виробництва є постійними. Виробнича функція у довгому періоді наведена на рисунку 1. У неокласичній теорії величина сукупної пропозиції AS визначається величиною випуску, тобто макроекономічною виробничою функцією. У короткому періоді єдиним змінюваним виробничим ресурсом можна вважати робочу силу і тому виробнича функція набуває вигляду:Y=f(L). Крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді являє собою вертикальну лінію. Довгострокова крива сукупної пропозиції відображає природний рівень реального випуску, який може бути забезпечений при нормальному використанні наявних технологічних можливостей і виробничих ресурсів та природному рівні безробіття. Випуск у довгому періоді визначається величиною застосованого капіталу і праці, а величина пропозиції товарів і послуг, визначається випуском У: Y^AS=f(K,L). Тобто крива сукупної пропозиції є абсолютно нееластичною стосовно загального рівня ціни:форм с.51.

11. Кейнсіанська модель сукупних видатків.

12. Кейнсіанська модель рівноваги товарного ринку.

13. Кейнсіанська модель рівноваги грошового ринку.

Кейнсіанська модель грошового ринку розглядається в рамках моделі IS- LМ або моделі Хікса-Хансена, яка розкриває умови рівноваги товарного і грошового ринків. Пропозиція грошей, за кейнсіанською теорією, залежить від маси грошей М та загального рівня цін Р, які є екзогенними величинами. Величина М визначається урядом, а Р є відносно незмінним у межах короткотермінового періоду, тобто Попит на гроші згідно з теорією переваг ліквідності, залежить від ставки процента i. Тут ставка процента розглядається як альтернативні витрати володіння готівкою. Зберігаючи готівку замість того, щоб віддати гроші до банку або витратити їх на придбання облігацій, власник втрачає той дохід, який міг би отримати як процент за банківськими депозитами або як власник облігацій. Ціна володіння готівкою впливає на величину попиту на запаси грошей: при зростанні процента попит на готівку зменшується, і навпаки. Формула попиту на гроші має такий вигляд: . Коливання процента спричиняє зміни структури розподілу грошей на готівку з одного боку, облігації та банківські депозити - з іншого. Виходячи з цього, виділяються попит на гроші для угод і попит на гроші як на активи. Основним визначником кількості грошей для угод є рівень номінального ВНП, а тому попит на гроші для угод прямо пропорційний І номінальному ВНП. Для спрощення ситуації припустимо, що кількість грошей, погрібних для угод, не пов^'язана із змінами процентної ставки, тому пряма попиту на гроші для угод є вертикальною (рис.).

а) Попит на гроші б) Попит на гроші с) Сумарний попит

для угод як на активи на гроші

Попит на активи змінюється обернено пропорційно до % ставки, оскільки альтернативна вартість пов'язана з володінням готівкою та чековими депозитами, які не приносять процента. Сумарний попит на гроші визначається додаванням по горизонталі попиту на активи і попиту на гроші для угод На графіку пропозиція грошей зображена як величина, незалежна від ставки процента і. Якщо і зростає, то домогосподарства намагаються перетворити гроші на депозити та облігації, коли ж і падає, то вони збільшують попит на готівку.

Теорія надання переваг ліквідності виходить з того, що зменшення пропозиції грошей збільшує ставку процента і, та навпаки. Ставка відсотка являє собою винагороду за втрату грошей і ліквідності на певний період, є мірою небажання з боку тих, хто має гроші, втратити контроль над ними. Ставка відсотка врівноважує бажання утримати багатство у формі готівки з грошима, які знаходяться в обігу. Це означає, що при зменшенні норми відсотка, тобто коли винагорода за втрату готівки зменшилася, сукупна кількість готівки, яку люди хотіли б мати на руках, перевищила б їхню пропозицію. Навпаки, якщо норма відсотка підвищується, утворюється надлишок готівки, яку ніхто не бажає тримати. Таким чином, кількість грошей - це ще один чинник, який у поєднанні з перевагою ліквідності визначає дійсну ставку відсотка за певних обставин. Перевага ліквідності виступає як тенденція, що визначає кількість готівки, яку люди бажають тримати за даної ставки.