4. Показники продукту та доходу в снр. Чисті показники.

Показники доходу: ВНД, НД, ЧНД, ВНД_Н. Показники продукту: ВВП, ВНП, ЧНП, ЧВП. Показники чисті: ЧНП, ЧНД, ЧВП, ЧЕ.

ВНД (валовий національний дохід) /GNI=GDP + Y_n./ це валова додана вартість товарі і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду за відрахуванням їх проміжного споживання та з урахуванням чистого факторного доходу. Чистий факторний дохід У_n – різниця між доходам від використання факторів виробництва, які знаходяться за кордоном і є власністю резидентів, та виплат нерезидентам за використання факторів виробництва, які знаходяться у даній країні і є їхньою власністю. ВНД/валовий наявний дохід,GDI/ - валовий національний дохід, який використовується на споживання та нагромадження і включає чисті трансферти із-за кордону: GDI=GNI + T_{n .} НД/NI/ – національний дохід – сукупний дохід в економіці, отриманий резидентами від використання факторів виробництва = ЧВП - величина непрямих податків + субсидії. ЧНД – дохід, що розраховується як різниця між валовим національним доходом та величиною споживання основного капіталу.

ВВП – валова вартість товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду за відрахуванням проміжного споживання. ВВП розраховують 3 способами: 1) за джерелами виробництва: ВВП складається з доданої вартості + непрямі податки - субсидії. 2) за витратами виробництва:ВВП складається з з/п найманих працівників + споживання основного капіталу + підприємницький прибуток + сальдо податків і субсидій виробникам. 3) за напрямками використання: ВВП= державне споживання + приріст запасу обігових коштів, капіталовкладень + сальдо експорту та імпорту: GDP=Y=C+I+G+(X-IM). ВНП – відображає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених не тільки в середині країни, але й за її межами. ВНП=ВВП+ різниця між тим,що поступило від первинних доходів із-за кордону і первинними доходами, отриманими закордонними інвесторами в даній країні. ВНП = Y = C + I + G + NX,/шляхом розрахунку за видатками/. ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за кордону. /по доходам/. ВНП = Σ додана вартість + Косвенные податки – державні субсидії /виробничим шляхом/. ЧВП /чистий внутрішній продукт/ - показник рахунка виробництва зведених національних рахунків України. Розраховується як різниця між ВВП і величиною споживання основного капіталу /або = ВВП - амортизація основного капіталу NDP=Y-A/. ЧНП /чистий національний продукт/ - загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, які країна виробила і споживала у всіх секторах свого національного господарства. ЧНП=ВНП-А. ЧЕ /чистий експорт/ - різниця між експортом та імпортом /NX=EX-IM/.

5. Інфляція. Механізм антиінфляційної політики.

Інфляція – стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами. В теоретичному плані виділяють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції. Неокласики розглядають інфляцію попиту як наслідок грошово-кредитної експансії з метою підвищення сукупного попиту. Відповідно вона розглядається як цілком контрольована та прогнозована. Більш того вони вважають, що подібна інфляція є ознакою економічного зростання. Інфляція пропозиції викликається екзогенними чинниками, тому є несподіваною, неконтрольованою і призводить до формування інфляційних очікувань усіма суб'єктами економіки. Таку ситуацію важко подолати і вона характеризується як стагфляція /одночасне зростання цін і безробіття/. Основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін. Антиінфляційна політика - система цілей і засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ. Антиінфляційні заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно надати відкритої форми. Є 2 стратегії протистояння інфляції. Прихильники однієї вважають, що до інфляції треба пристосуватися, навчитися жити в умовах інфляції обмежуючи її пагубний вплив на економіку шляхом індексації податків контрактів за з/п, позиками. Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції чисте зло економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів не гребуючи навіть падінням обсягу виробництва. Адаптивна політика можлива за умов, що темп інфляції не перевищує 20-30% за рік. Активна політика передбачає шокове скорочення пропозиції грошей. Найчастіше застосовується в умовах гіперінфляції. Згідно з неокласичною теорією економічна система здатна до саморозвитку та саморегулювання. Повна зайнятість та потенційний обсяг виробництва встановлюються природним шляхом без втручання держави. Прихильники кейнсіанської теорії вважають, що економіка не здатна забезпечити через коливання рівня цін, процента і з/п природний рівень виробництва інфляції зайнятості. Держава мусить визначити оптимальне співвідношення між запланованим зменшенням рівня безробіття і темпом зростання інфляції. Як правило антиінфляційний захист бажаний та результативний у тих випадках коли інфляційні процеси спричинені шоками, які не піддаються впливу з боку уряду. За цих умов індексація з урахуванням інфляції зменшує пагубний вплив шоків на ефективність функціонування економіки. Якщо інфляція спричинена свідомою політикою уряду в грошовій та фіскальній сферах, то антиінфляційні заходи можуть тільки посилювати інфляційні процеси. В дійсності неможна знизити темпи інфляції не спричиняючи падіння ВВП. Ціна дезінфляції кількісно визначається коефіцієнтом витрат, який показує співвідношення між кумулятивною втратою ВВП у процентах, спричиненою здійсненням політики дезінфляції, та фактично досягнутим темпом інфляції. М. Фрідмен доводить, що оптимальний темп інфляції має = взятому зі знаком мінус значенню реальної процентної ставки. Для того, щоб ці умови були реалізовані, уряд мусить спрямувати свої зусилля на встановлення нульової номінальної процентної ставки, щоб не було альтернативних витрат зберігання грошей. Оскільки номінальна процентна ставка дорівнює реальній процентній ставці + темп інфляції, то Фрідмен рекомендує уряду спрямувати зусилля на встановлення темпу інфляції, рівного реальній і процентній ставці, взятій зі знаком мінус. Тоді і номінальна процентна ставка буд дорівнювати 0. Е. Фелпс зазначив: з погляду суспільного добробуту і податки, і інфляція спотворюють поведінкові функції суб’єктів економіки. І тому оптимальним можна вважати такий темп інфляції, який мінімалізує спотворення, зумовлені податковою системою в цілому, включаючи інфляційний податок, який виникає тоді, коли уряд повинен забезпечити певний рівень фіскального податку.