Официальная миссия на территории государства, не являющегося членом организации

Если предполагается послать миссию в государ­ство, не являющееся членом направляющей миссию орга­низации, иммунитеты, на которые миссия может претендо­вать, следует обговорить заранее. Если до приезда миссии, которая в большинстве случаев носит технический харак­тер, будут решены все вопросы, с тем чтобы она могла не­замедлительно начать свою работу, это значительно облег­чит дело.

Фактически миссия может претендовать на защиту властей и их особое содействие, которые ей могут понадо­биться только в том случае, если о ее прибытии объявлено заблаговременно и если принимающее государство дало свое согласие.

Примечательно, что Международный Суд постановил, что миссии ООН, находясь на территории того или иного государства, даже если это государство не является членом организации, имеют право на его защиту и что принимаю­щее государство несет ответственность в случае, если по его вине или халатности возникает инцидент, который приво­дит к нанесению ущерба.

Должностные лица, осуществляющие транзит

через территорию государства, на территории

которого не осуществляется какой-либо

официальной миссии

При транзите международным миссиям не пре­доставляются особые льготы в отношении неограничен­ного передвижения, а также их багажа и имущества.

Если миссиям требуются специальные условия для хра­нения или транспортировки багажа и имущества, просьба об этом должна подаваться заранее. Наличие специального проездного документа, если организация имеет право на его выдачу, также упростит такие процедуры.

Одним із засобів забезпечення нормальної діяльності посольств та місти є також свобода зносин дипломатичних представництв з акредитуючою державою, її органами як у Центрі, так і за кордоном. Це право передбачене п. 1 ст. 27 Віденської конвенції: «...При зносинах з урядом та пішими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися Всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних і кур'єрів і закодовані або шифровані депеші. Проте представництво може встановлювати і експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування». В Україні всі ці питання регламентуються указом Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські Установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. В силу норм та традицій міжнародного права, що склалися, дипломатичні представництва при використанні засобів поштово- телеграфного, телексного та інших видів сучасного зв’язку мають в країні перебування певні пільги — право безперешкодного та позачергового прийому та передання повідомлень тощо.

За всіх переваг найсучасніших видів та систем зв'язку важливим засобом спілкування між дипломатичним представництвом та Центром залишається відправлення та отри­мання документів дипломатичною подітою.

У сучасному міжнародному праві та повсякденній дипло­матичній практиці утвердився інститут абсолютної недотор­канності дипломатичної пошти. Вона, згідно з п. З ст. 27 Віденської конвенції, «не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню».

Вирішення питання щодо пропуску дипломатичної пошти через державні кордони покладено на митні служби, які керуються в таких випадках діючим у кожній країні митним законодавством. Вони, як правило, безперешкодно пропус­кають диппошту, піддаючи її лише зовнішньому оглядові та перевіряючи дотримання деяких незаперечних умов (на­явність кур'єрського листа з переліком місць диппошти та підтвердженням їх належності тій чи іншій країні, наявність печаток, пломб, підписів на самих місцях із диппоштою тощо). В разі відсутності видимих зовнішніх ознак і не­дотримання відправником вищевказаних вимог, митні служ­бовці мають право відкласти вирішення питання про пропуск такого багажу до узгодження проблеми з МЗС своєї країни, яке, в свою чергу, має вступити в контакт з відповідним дипломатичним представництвом. Саме такого роду гарантії необхідні, щоб забезпечити дійсну, абсолютну недоторкан­ність дипломатичної пошти згідно з ст. 27 Віденської кон­венції. При цьому враховується, що міжнародне право перед­бачає відповідальність і відправників диппошти за перевезен­ня в ній не належних диппошті речей.

Згідно з практикою, що склалася, перевезення диппошти за призначенням покладається у більшості випадків на спеціальну службу дипкур'єрів, яка входить у багатьох країнах у структуру МЗС чи інших відповідних державних органів. У п. 5 ст. 27 Віденської конвенції зазначається, що «дипло­матичний кур'єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що складають дипломатичну пошту, користується при вико­нанні своїх обов'язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає ареш­ту або затриманню в будь-якій формі».

Порівняно новим засобом доставки диппошти є переве­зення останньої не штатними, професійними дипкур'єрами, а особами, що тимчасово виконують цю місію (дипломатичні кур'єри асі пос). Статус таких кур'єрів регулюється п. 6 ст. 27 Віденської концепції. Принципово важливим моментом у діяльності таких дипкур'єрів є те, що «...імунітети (кур'єра) припиняються в момент доставки таким кур'єром дорученої йому дипломатичної пошти за призна­ченням». А в п. 7 ст. 27 зазначеної Конвенції передбачається, що «дипломатична пошта може бути ввірена командирові екіпажу цивільного літака, що направляється в аеропорт, прибуття в який дозволене. Командир має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають пошту, проте він не вважається дипломатичним кур'єром. Представництво може направити одного з своїх співробітників прийняти дипломатичну пошту безпосередньо і безперешкодно від командира літака». Така практика пере­везення дипломатичної пошти поширюється і на капітанів морських торговельних суден. До того ж, на підставі спеціаль­них угод між конкретними державами-контрагентами дипло­матична пошта може пересилатись і без супроводження її дипкур'єрами (по каналах звичайного поштового зв'язку або авіатранспортом). У таких випадках заздалегідь встановлю­ється допустима для відправки кількість місць та визнача­ється місячна норма ваги дипломатичної пошти.

В Україні служба дипкур'єрів не підпорядкована безпосе­редньо МЗС України, а входить до складу Головного управління державної фельд'єгерської служби, яка структурно входить до Міністерства зв'язку України (розпорядження Президента України «Про Порядок доставки дипломатичної пошти України» від 27 липня 1992 р.). Начальник Держфельдслужби призначається та звільнюється з посади наказом Мінзв'язку. Особовий склад служби дотримується Положення про проход­ження служби рядовим і начальницьким складом органів Міністерства внутрішніх справ України і прирівнюється до оперативного складу органів МВС. Ця служба є урядовим військово-кур'єрським зв'язком, що забезпечує доставку служ­бової кореспонденції державних органів, диппошти посольств, консульств і представництв України та інших держав, а також: виконання доручень особливого характеру Президента, Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України. Таким чином, формування, оформлення, доставка диппошти здійс­нюється Держфельдслужбою України, яка, за погодженням з МЗС України, призначає дипломатичних кур'єрів, розробляє розклад і маршрути її доставки.

Підпорядкування служби дипкур'єрів Мінзв'язку має свої незаперечні переваги, але й очевидні недоліки. Служба дипкур'єрів України потребуватиме певного організаційного реформування і вироблення цілої низки нормативних поло­жень. Так, зокрема, сьогодні по суті відсутнє правове регу­лювання «командирської пошти», тому цей канал доставки диппошти не завжди відповідає вимогам надійності. Щодо цього було б корисним вивчення зарубіжного досвіду пере­везення диппошти і запровадження його нашою службою дипкур'єрів.

В Угорській Республіці організаційно службою дипкур'єрів у МЗС відає керуючий справами міністерства, а підлягає вона Управлінню дипломатичних кур'єрів і безпеки. На початку 90-х років у МЗС Угорщини була ліквідована служба спеціальних дипкур'єрів, і їхні функції виконують дипломати. Практично всі диппрацівники МЗС Угорщини (від аташе до начальника управління) згідно із затвердженим графіком виїжджають за визначеними маршрутами (5—6 країн) як дипкур'єри.

В Естонській Республіці служба дипкур'єрів як така практично відсутня. Листування між МЗС Естонії та диппредставництвами за рубежем відбувається за допомогою «командирської пошти» в ті країни, з якими є авіазв'язок національної авіакомпанії. В інші країни конфіденційні матеріали передаються «з оказією», практикуються також разові поїздки співробітників МЗС.

Так само здійснюється доставка диппошти в Австрії, Туреччині, хоча в останній дипкур'єри перевозять лише архівні та довідкові матеріали, спеціальну художню літературу для посольських бібліотек, нормативні і законодавчі акти, бланки паспортів.

У Великобританії широко застосовується практика до­ставки диппошти без виходу з літака або за межі аеропорту. Кур'єр передає пошту членові дипперсоналу посольства і отримує від нього пошту. При цьому не витрачаються кошти на оплату добових, готелю, кур'єру не потрібна віза країни призначення. Такі маршрути здійснюються, як правило, однією особою; за винятком країн з підвищеним рівнем небезпеки, або при слідуванні за «незручним» маршрутом (подорож уночі поїздом).

Цікавий варіант використаній дипкур'єрського зв'язку, вартий найретельнішого вивчення, застосовується МЗС Бол­гарії, де з метою економії коштів практикується виїзд на маршрут одного професійного кур'єра та одного співро­бітника МЗС. Широко застосовується також і так званий «кущовий» метод. Наприклад, до країн СНД є тільки один маршрут: Софія — Москва. Диппредставництва в Мінську,

Санкт-Петербурзі, Києві та Одесі самостійно доставляють пошту в Москву. Така ж приблизно система діє і в Німеччині, де активно використовується автотранспорт.

Отже, виконання дипломатичними представництвами їхніх функцій на належному рівні передбачає, з одного боку, необхідне міжнародно-правове, нормативне забезпечення, а з іншого — цілу низку матеріальних, технічних, організа­ційних заходів відповідно до правил та традицій дипло­матичної та консульської служби кожної конкретної держави.