Література:

1. Про вищу освіту: Закон України// Голос України. – 2002. - № 43.

2. Про професійно-технічну освіту: Закон України// Урядовий кур’єр. Орієнтир. Інформаційний додаток. – 1998. - № 48 – 49.

3. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України// Урядовий кур’єр. – 2002. – № 100.

4. Про затвердження положення про ступеневу професійно – технічну освіту: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 р. № 956 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 23.

5. Положення про професійне навчання кадрів на виробництві. Затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 23 травня 2001 р. № 127/151 // Праця і зарплата. – 2001. - № 16.

6. Колпаков В. М. Управление развитием персонала: Учебн. Пособие для студентов вузов. - К.: МАУП, 2006. – с. 365 – 384.

7. Крушельницька О.В.., Мельничук О.П. Управління персоналом. Навчальний посібник. Видання друге, перероблене й доповнене. К.: “Кондор”, 2005. - с. 101 – 138.

8. Щекин Г. В. Основы кадрового менеджмента: Учебник. – 5-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2004. –с. 156 – 170.

9. Мурашко М. І. Менеджмент персоналу: Навч. - практ. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. – с. 222 – 234.

10. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001. – с. 118 – 134.

11. Маслов Е.В. Управление персоналов предприятия: Учеб пособие / Под ред. П.В. Шереметова. – М.: ИНФРА-М, НГАЭиУ; Новосибирск, 2000. – с. 169 – 209.

12. Дмитренко Г.А.Статегічний менеджмент у системі освіти. Навч. посіб. К.: МАУП, 1999. - с. 156 – 170.

Тема № 5 Управління використанняМ персоналу План:

1. Суть і функції соціального партнерства в організації

2. Система регулювання соціально – трудових відносин в організації

3. Зміст управління використання персоналу

4. Управління плинністю кадрів організації

5. Організація і способи звільнення персоналу

6. Поняття і види робочих місць

7. Нормування праці

8. Суть робочого часу

5.1. Суть і функції соціального партнерства в організації

Соціальне партнерство – це система заходів, що забезпечує співробітництво найманих працівників і роботодавців, здійснюється на двосторонній основі в формі колективних договорів і угод. Регулюється Законом України “Про колективні договори” 1993 р. і Законом України “Про соціальне партнерство” 1993 р.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: дер­жавою, найманими працівниками і роботодавцями. Основні поло­ження соціального партнерства мають відображатися в законодав­чих актах (насамперед, у Конституції); для регулювання умов і оплати праці укладаються угоди про мінімальну заробітну плату, тарифні угоди тощо. Соціальне партнерство в економіці розглядається як етичне по­няття і як організаційний принцип.

Як організаційний принцип соціальне партнерство — це, з од­ного боку, подолання тиску авторитарних бюрократичних структур власників підприємств, а з іншого — стримування односторонніх егоїстичних групових дій найманих працівників. Крім цього, соціальне партнерство означає визнання різного ро­ду соціальних інтересів окремих суспільних груп і надання їм права брати участь у політичних та економічних процесах, у формуванні суспільної думки і прийнятті рішень. Соціальний світ розгляда­ється як наслідок активного співробітництва партнерів, їхніх взаєм­них зусиль.

Розрізняють соціаль­не партнерство на підприємстві і соціальне партнерство поза підпри­ємством, але в кожному разі воно передбачає готовність до взаємо­розуміння і прагнення до соціального вирівнювання.

Форми соціального партнерства:

• консультації;

• укладання колективних договорів;

• спільне розв’язання трудових суперечок;

• розгляд і вирішення претензій;

• контроль за виконання спільних домовленостей;

• на виробничому рівні - участь в управлінні виробництвом і розподілі прибутку.

Функції соціального партнерства:

1. Захисна (вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов праці не на користь працівника);

2. Організаційна (гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їх стандартизація тощо);

3. Миротворча (на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги).

Завдання соціального партнерства:

• подолання монополії в розподілі прибутку;

• посилення мотивації до праці;

• усунення суперечок і непорозумінь;

• досягнення взаємного прагнення до виконання програм.