4.7. Поняття і види адаптації

Адаптація співробітника — це швидке введення його в колек­тив, знайомство з принципами і традиціями діяльності підприємст­ва. Має пройти певний час, щоб людина активно включилася в про­цес діяльності колективу. Адаптація визначається як процес пізнан­ня механізму влади, ідеології, правил діяльності в організації, а також посадових обов'язків.

У загальному розумінні адаптація — це «процес пристосуван­ня працівника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища». Термін «адаптація» не новий і використовується в різних сферах на­уки. У соціології і психології виділяють соціальну й виробничу адап­тацію. Певною мірою ці два види адаптації перетинаються один з одним, але кожен із них має також самостійні сфери: соціальна дія­льність не замикається на виробництві, а виробнича — включає і технічні, і біологічні, і соціальні аспекти.

З позиції управління персоналом найбільший інтерес становить виробнича адаптація. Саме вона є інструментом вирішення такої проблеми, як формування у нового робітника необхідного рівня про­дуктивності і якості роботи у найкоротший термін.

Виділяють два напрями трудової адаптації: первинну (випускники закладів без досвіду роботи) і вторинну (при переході на нові робочі місця, посади, об’єкти).

Найчастіше професій­на адаптація розглядається як процес залучення людини до праці в рамках визначеної професії, включення її у виробничу діяльність, засвоєння нею умов і досягнення нормативів ефективності праці. Проте адаптацію не можна розглядати лише як оволодіння спеціа­льністю. Вона передбачає також пристосування новачка до соціа­льних норм поведінки, які діють у колективі, встановлення таких відносин співробітництва працівника й колективу, які найбільшою мірою забезпечують ефективну працю та задоволення матеріально-побутових і духовних потреб обох сторін.

Принципові цілі адаптації можна звести до таких:

• зменшення стартових витрат, адже поки новий працівник погано знає своє робоче місце, він працює менш ефективно і вимагає додаткових витрат;

• зниження заклопотаності і невизначеності у нових праців­ників;

• скорочення плинності робочої сили, бо якщо новачки почува­ють себе незручно на новій роботі і вважають себе непотріб­ними, вони можуть відреагувати на це звільненням;

• економія часу керівника і співробітників, оскільки проведе­на за програмою робота допомагає заощаджувати час кож­ного з них.

Види виробничої адаптації:

• психофізіологічна (пристосування людини до нових фізичних і психологічних навантажень, фізіологічних умов праці);

• професійна (повне і успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, її умов і організації);

• соціально – психологічна (пристосування людини до виробничої діяльності, до нового колективу, його традицій і неписаних норм, до стилю роботи керівників).

Починаючи трудову діяльність на новому місці, працівник поступово адаптується в організації. При прийомі на роботу керівник повинен проінформувати кандидата про прийняті норми поведінки, як професійної, так і неформальної. Далі в ході спілкування і співробітництва з колективом працівник бачить ставлення до роботи колег, неформальні зв'язки і впливи. Таким чином, він поступово переймає систему норм і звичаїв, починає розуміти, чого чекає від нього організація і яка його роль в ній. Обов'язок керівника – допомогти працівнику адаптуватися на новому місці, здійснювати навчання необхідним навичкам, співбесіди на тему, що розуміється під ефективною роботою.