
Питання 6.
Державна дисципліна складається з різних видів дисципліни: планова, фінансова, договірна, технологічна, службова та ін. Наприклад, плановий елемент державної дисципліни полягає в необхідності планування державними органами своєї діяльності, реалізації запланованих програм в будь-якій сфері своєї компетенції. У області господарських, комерційних відносин головним елементом державної дисципліни є дотримання договірної дисципліни. Вона виражається в точному і неухильне виконання юридичними та фізичними особами прийнятих зобов'язань за договорами.
Ослаблення договірної дисципліни як найважливішого господарсько-економічного елемента державної дисципліни веде до занепаду господарства країни.
Проголошення Україною незалежності, утворення демократичної правової держави, перехід до ринкової економіки уможливили рішучий перехід в організації всієї планової роботи від адміністративних до економічних методів, що забезпечило умови для діяльності підприємств на засадах повного господарського розрахунку та самофінансування, підвищили заінтересованість підприємств у найповнішому використанні своїх резервів і можливостей для збільшення обсягів випуску і підвищення якості продукції та ефективності виробництва, а також подальшого розвитку підприємств. З цією метою було докорінно змінено систему формування державних планів (замовлень). При цьому підприємства придбали господарську самостійність. Ці та деякі інші заходи спрямовані на те, щоб органічно збігались і водночас задовольнялись інтереси суспільства, держави, кожного підприємства-товаровиробника і особисті інтереси кожного працівника.
Основною формою планування і діяльності підприємства є річний план, який воно розробляє самостійно на основі державних замовлень, замовлень споживачів та інших, передбачених укладеними господарськими договорами, що сприяє демократизації управління виробництвом та економікою в цілому і підвищує економічну відповідальність виробника.
За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимоги до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України. При цьому сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкодування заподіяних збитків не звільняють підприємство (без згоди споживача) від виконання зобов'язань щодо постачання продукції, виконання робіт чи надання послуг.
План і господарський договір завжди є взаємодіючими категоріями (функціями), від виконання яких залежить і оцінюється господарська діяльність кожного підприємства. Невиконання зобов'язань за договорами є порушенням договірної дисципліни і тягне за собою майнову відповідальність підприємств.
У правовій державі велике значення має дотримання законності та державної дисципліни, що включає в себе зміцнення планової і договірної дисципліни. Кожне підприємство діє в межах своєї компетенції, спеціальної правоздатності, дотримуючись законності та державної дисципліни. Тому дії керівників та працівників підприємства повинні бути узгоджені з вимогами закону, що є безумовною вимогою, яку не можна ігнорувати або порушувати. Забезпечення законності та державної дисципліни, використання правових засобів для покращення економічних показників діяльності підприємств є узагальнюючим критерієм діяльності роботи юридичної служби, основою всієї правової роботи на підприємстві.
З огляду на зазначене, юридичні служби підприємства беруть участь у плануванні роботи підприємства, зокрема розроблюють нормативні акти, що регламентують форму участі, обов'язки структурних підрозділів і служб у розробці планової документації, порядок її узгодження і введення в дію.
Чинне законодавство передбачає відповідальність за невиконання зобов'язань, яку несуть керівники та інші посадові особи підприємств. Насамперед це матеріальна відповідальність за шкоду, завдану невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, а також виплатою санкцій підприємством. Притягнення до матеріальної відповідальності не виключає можливості притягнення винних і до дисциплінарної відповідальності.
У разі систематичних або окремих грубих порушень дисципліни постачання, сплати санкцій у великих розмірах органами попереднього слідства, прокуратури і судом винні посадові особи можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.
ПИТАННЯ 7.
Загальні положення щодо відповідальності за порушення господарсько-договірних зобов'язань
Зобов'язання за договором мають виконуватися належним чином і у встановлений термін. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, так само як і одностороння зміна умов договору, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 51 ЦК України. Розділом V ГК України встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; відповідно, відповідальність за такі правопорушення вважається господарсько-правовою.
Згідно зі ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Він відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. На практиці ці поняття почасти ототожнюються, проте в юридичній літературі вже з'являються розробки, що їх розрізняють. За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Виникнення цих явищ не залежить від волі, свідомості і бажання як конкретного суб'єкта, так й інших людей. Враховуючи це, в літературі висловлюється думка, що непереборною силою можуть бути лише стихійні природні явища.
Підтвердження цієї тези можна знайти в Правилах надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від ЗО грудня 1997 р. № 1497, які визначають непереборну силу як наслідки надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру.
Проте вже Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1641-III "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів" під непереборною силою розуміє надзвичайні обставини та події (землетрус, ураган, шторм, повінь; війна та воєнні події, зруйнування внаслідок дії вибухових приладів, що знаходяться у землі; радіаційне, хімічне зараження, інші надзвичайні та невідворотні події), які не можуть бути передбачені сторонами під час укладення відповідного договору та в разі виникнення яких неможливо вжити відповідних заходів. Тобто Закон до подій стихійного характеру додає ще й події суспільного життя.
Деякі автори, не погоджуючись із таким підходом законодавця, вказують, що суспільно-політичні явища є характерними не для обставин непереборної сили, а для форс-мажорних обставин. Хоча, наприклад, ст. 7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА їх фактично ототожнює. Проте поряд із різницею термінологічного характеру, ці дві категорії різняться за своєю суттю.
По-перше, непереборна сила - це універсальна обставина, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і в деліктних зобов'язаннях; форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання лише договірних зобов'язань, суб'єктами яких є сторони за договором. По-друге, непереборна сила визнається підставою для звільнення від відповідальності незалежно від того, чи було відповідне положення зазначене в договорі, чи ні; умовою ж застосування форс-мажорних обставин є посилання на них у договорі.
Не вважаються обставинами, що звільняють сторону від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Невиконання договірних зобов'язань може виявлятися у різноманітних формах. Наприклад, можливі варіанти невиконання (неналежного виконання) договору постачання можуть бути такі:
♦ непоставка;
♦ прострочення поставки;
♦ недопоставка в строк;
♦ недостача товару;
♦ постачання товару неналежної якості або комплектності.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором порушник несе відповідальність, яка в загальному випадку полягає в тому, що він:
1) відшкодовує збитки та моральну шкоду;
2) сплачує штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню);
3) оплачує судові витрати.
Згідно з ч.2 ст.217 ГК України у сфері господарювання за ініціативою учасників господарських відносин застосовуються такі види господарських санкцій:
- відшкодування збитків;
- штрафні санкції;
- оперативно-господарські санкції.