3. Споживчі блага та їх структура. Корисність споживчого блага і способи її оцінки. Граничне споживче благо і гранична корисність.

Споживчі блага— вид економічного блага, здатність товару або послуги задовольняти потребу.

Економічні блага - це блага, що є об’єктом чи результатом економічної діяльності, а отже, що існують в обмеженій кількості порівняно з потребами, які вони задовольняють (наприклад автомобіль, хліб, одяг).

Частину необхідних для життя людини благ вона бере від природи. Це повітря, сонячні промені, джерела води, лісові ягоди й горіхи, гриби та риба, квіти і лікувальні рослини. Все це безкоштовні блага. Безкоштовні блага людина не створює, а знаходить у природі в готовому для використання вигляді. Безкоштовність таких благ відносна. Вона означає тільки те, що ці блага не є продуктом людської праці, а отримані від природи.

Проте людині треба значно більше благ, ніж природа здатна дати. Тому люди навчилися виробляти й створювати необхідні їм блага. Ті блага, які людина створює спеціально, виробляє з метою задоволення своїх потреб, називають економічними. Економічні блага виробляють на підприємствах. Прикладами економічних благ є хліб, автомобілі, телевізори, авторучки, велосипеди та ін.

Економічні блага поділяються на довготривалі та нетривалі. Довготривалими благами можна користуватися багато років, наприклад, меблями, холодильниками, автомобілями. Інші економічні блага людина використовує тільки раз. До нетривалих економічних благ належать продукти харчування, продукти нафтопереробної промисловості та ін.

Проте значно частіше в повсякденному житті ми користуємося іншою класифікацією економічних благ. Це — товари і послуги.(С.Бурда)

Структура споживчих благ

Свої потреби людина задовольняє за допомогою речей і послуг. Саме вони є носіями споживчих благ. Нижче наведена структура споживчих благ:

• Товари особистого споживання безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях) або ж роблять життя людей змістовнішим і багатшим (особисті транспортні засоби, побутова техніка тощо).

• Товари виробничого призначення не беруть безпосередньої участі у задоволенні потреб споживачів, але вони роблять це опосередковано, тобто стають частиною виробничих ресурсів. Це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.

• Особисті послуги мають задовольняти потреби людини безпосередньо і спрямовуватися на кожного споживача окремо. Такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.

• Послуги виробничого (комерційного) призначення є невід'ємною частиною сучасного виробництва. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Теорія граничної корисності базується на уявленні про те, що хоча потреби людей взагалі кажучи, безмежні - потреба у певному товарі може бути задоволена. В межах обмеженого проміжку часу протягом якого смаки покупців залишаються незмінними, споживачі можуть отримати стільки товарів і послуг, скільки вони бажають. Чим більшу кількість товарів мають споживачі, тим меншим є їхнє прагнення до придбання додаткових одиниць цього ж товару.

Приклад. Потреба людини в автомобілі, якщо він/вона його не має, може бути дуже сильною, а бажання мати другий автомобіль вже є менш нагальним, що стосується третьго або четвертого автомобіля, то потреба в них є дуже слабкою. Навіть дуже заможні сім'ї рідко мають більше чотирьох-п'яти машин, незважаючи на те, що їхні доходи дають можливість придбати та утримувати цілий автомобільний парк.