3. Податкова система та її роль у формуванні доходів бюджету

Податкова система країни на практиці виступає проявом податкової політики держави. У фінансовій теорії та практиці розмежовують два підходи до розуміння податкової системи. По-перше, податкова система – це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Найважливішими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є: порядок встановлення і введення в дію податків; види податків; права та обов’язки платників податків; порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; відповідальність учасників податкових відносин.

Податкові системи різних країн мають свої особливості, оскільки вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Однак існують й загальні показники, які характеризують податкові системи, найбільш узагальнюючим з яких є податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до ВВП. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетного механізму.

В податкових системах різних країн, як правило використовуються такі види податків: прибутковий податок з фізичних осіб; відрахування на соціальне страхування; податок на прибуток підприємств (корпорацій); податок на майно (землю, нерухоме майно); податок, що утримується при передачі майнових прав однієї особи іншій; податок на споживання, що встановлюється як надбавка до цін на товари, роботи і послуги (на додану вартість, з покупок і продажі, мито, акцизний збір).

Фінансова наука при побудові раціональної системи оподаткування передбачає: системність; вибір основи, яка є базою цієї системи; формування правової бази. Системність полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов’язані і органічно доповнювати один одного, не вступати у протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами. Вихідною основою побудови податкової системи держави є об’єм бюджетних видатків, оскільки податки – не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функцій, і з цих позицій вони походять від державних видатків. Податкова система також є продуктом податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.

Основним структурним елементом податкової системи держави є податки. Податок – це універсальна категорія, яка виражає основні риси та властивості всієї сукупності доходів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Розгляд та аналіз податків дає правильний орієнтир для дослідження доходів бюджетів держави у чіткій послідовності щодо розвитку економічного процесу.

Податки є об’єктом дослідження різних наук, зокрема, економічних (у їх складі фінансової), історичних, політичних, юридичних. З урахуванням предмета дослідження кожної окремо взятої галузі науки податки розглядають як економічну або фінансову, історичну, політичну та юридичну категорію.

Будучи економічною категорією податки відображають такі грошові відносини, які пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування централізованого фонду грошових коштів і складаються між державою та платниками податків з приводу примусового відчуження частини заново створеної вартості. За умов функціонування ринкової економіки, податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною.

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості ВВП в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну, розподільчо-регулятивну та контрольну функції.

Ці функції є об’єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій – це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже податки пов’язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій ВВП між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов’язковим явищем, а міра впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб’єктивним явищем.

Контрольна функція податків полягає у забезпеченні постійного контролю за процесом розподілу і перерозподілу ВВП у частині грошових відносин між державою та платниками податків та формування податкових надходжень до бюджету. Ця функція реалізується за допомогою податкового контролю.

Таким чином податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні, розподільчо-регулятивні та контрольні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Завдяки з’ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об’єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії – об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що провадиться державою за допомогою податкового механізму, використовуючи податки, це відносини надбудови. Такий висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність категорії „податок” і суб’єктивність дій держави, яка провадить податкову політику.

Отже за економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Поряд з цим податки не є єдиною формою акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім цього у податковій практиці використовують ще й обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:

— збори – обов’язкові платежі юридичних або фізичних осіб, сплата яких є однією з умов здійснення владними органами та посадовими особами юридично значущих дій в інтересах платника;

— відрахування, внески – обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Найважливішими характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

— справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які, в основному, відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— сплачується лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Таким чином, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Трактування податкової системи і механізмів оподаткування тісно пов’язане з повним і точним розумінням податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку потрібно чітко визначити основні елементи, які визначають внутрішній зміст даного поняття.

До основних елементів податку відносять:

1) Суб’єкт податку – будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб’єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків. Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

2) Об’єкт оподаткування – ті явища, процеси чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, виробництво, особа тощо). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування: так податок, об’єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об’єкт оподаткування часто ще називають податковою базою. Є два підходи до оцінки об’єкту: кількісний і натуральний; грошовий.

3) Джерело сплати – це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом може виступати: доходи платника податку, отримані в різних формах; частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу; позика.

4) База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку.

5. Масштаб вимірювання – це та одиниця, яка покладається в основу виміру об’єкту оподаткування (грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця вимірювання площі для земельного податку).

6) Ставки податку – це законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об’єкту оподаткування або масштабу вимірювання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований – декількох.

У податковій практиці використовується два види ставок:

— натуральні (тверді) – встановлюються в грошовому виразі на одиницю об’єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

— процентні ставки – встановлюються у певних процентних відношеннях до об’єкту оподаткування.

Процентні ставки є таких видів:

— пропорційна – процентна ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податку;

— прогресивна – при збільшенні об’єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об’єкту оподаткування – це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об’єкту оподаткування – складна прогресія.

— регресивні ставки – при збільшенні об’єкту оподаткування зменшується ставка податку.

Існує три методи встановлення ставок:

— інтуїтивний – ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворчі в;

— емпіричний – ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

— метод математичного моделювання.

7) Податкові пільги – це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.

Існує чотири види пільг:

— повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;

— повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об’єкту оподаткування;

— пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;

— зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту;

8) Норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази.

9) Податкова квота – частка податку у доході платника. Вона може бути як в абсолютному, так і відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

10) Податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені законодавством України.

11) Податковий борг (недоїмка) – податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

12) Податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.

13) Податкове право – сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків.

14) Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції із звітними даними про розрахунки з бюджетом.

15) Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

16) Податковий кредит – термінова відстрочка податку, який належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році.

17) Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту.

18) Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування.

19) Ухилення від сплати податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх.

20) Податкові правовідносини – суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і які урегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права.

У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існують різновиди таких обов’язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками:

1) Щодо економічної ознаки об’єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки – обов’язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в. момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий доход підприємства;

— податки на споживання – обов’язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

— податки на майно – обов’язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);

— ресурсні платежі – обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які знаходяться в державній формі власності.

2) Щодо економічного змісту:

— прямі податки – обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкту оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

— непрямі податки – обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито).

3) Щодо ознаки органів державної влади, які їх встановлюють:

— загальнодержавні податки – обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

— місцеві податки та збори – обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків.

4) Щодо форми стягнення:

— розкладні (розкладкові) податки – обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування, їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками – на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному, в місцевому оподаткуванні;

— квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки – обов’язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.

5) Щодо способу зарахування податкових надходжень:

— закріплені – обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі – обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір).

6. Щодо відношення до платника:

— податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

— податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб);

— змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

7. Щодо відношення до джерела сплати:

— податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

— податки, що включаються в ціну товару;

— податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

У міжнародній практиці використовується така класифікація податків та податкових платежів:

1) Подоходні податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу: з приватних осіб і домашніх господарств; з корпорацій та інших підприємств; податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина подоходного податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди.

2) Відрахування на соціальне страхування: внески працюючих за наймом; відрахування роботодавців; внески працюючих не за наймом чи непрацюючих; інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3) Податки на фонд заробітної плати.

4) Податки на власність: періодичні податки на нерухоме майно; періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і з корпорацій); податки на майно, яке передається і отримується в спадщину, податки на дарування; податки на фінансові операції і операції з капіталом; одночасні податки на власність; інші періодичні податки на власність.

5) Внутрішні податки на товари і послуги: загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість; акцизні збори; прибутки фіскальних монополій; податки на окремі види послуг; податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо); інші податки на товари і послуги.

6) Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції: імпортні мита; експортні мита; прибуток експортних чи імпортних монополій; прибуток від операцій з іноземною валютою; податки на операції з іноземною валютою; інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.

Таким чином можна зробити висновок, що за економічнім змістом податкова система – це сукупність встановлених у країні податків та обов’язкових платежів, що надходять у бюджети різних рівнів бюджетної системи. Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі податкових систем, існує ряд принципів, які визначають науковий підхід до характеристики внутрішньої сутності і суспільного призначення даного поняття.

Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно розглядати під кутом зору відповідності науковим критеріям і принципам.

Основними критеріями формування ефективної податкової системи держави вважають наступні:

— фіскальної достатності;

— економічної ефективності;

— соціальної справедливості;

— стабільності;

— гнучкості.

Оптимальна податкова система має відповідати таким принципам:

1) Принципу вигоди й адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні бути сумирні для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає у тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і державних структур з точки зору змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму збирання податків і контролю над податковими процесами. Причому, на організацію справляння податків треба витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

Згідно з принципом вигоди й адміністративної зручності державна діяльність у формі забезпечуваних державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка набирає ознак податку. Ці „податкові” ціни одержали назву „ціни за Ліндалем” (за ім’ям шведського економіста Е. Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку, рівновага за обміну „податки-блага” виникає у тому разі, якщо податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.

2) Принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю платника податку (обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної та вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податку з однаковою платоспроможністю та податковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається у тому разі, якщо платники податку з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом суми податків, що диференціюються згідно з певними етичними принципами соціальної справедливості.

За формальної рівнозначності принципів вигоди та платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди є суб’єктивнішим. Справа в тому, що поняття вигоди й справедливості в оподаткуванні є відносними: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, може бути протилежним для іншого. Загалом не існує і не може існувати податкової системи, котра б водночас задовольняла б усіх громадян – платників податків і державу. Суб’єктивний фактор дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб’єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів виник навіть окремий напрямок фінансового знання – фіскальна соціологія.

3) Принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави. Вона може ґрунтуватись на одному із напрямків економічної думки – класичному і неокласичному, кейнсіанському і посткейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрямок економічної теорії має власну модель економічної, фінансової та податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Ґрунтуючись на обраній соціально-економічній доктрині держави, в країні повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет за допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи. Дійсним проявом соціально-економічної доктрини держави є прогнозований обсяг видатків бюджетів. Цей прогнозований (але ні в якому разі не запланований) показник і є визначальною основою для встановлення норми оподаткування в державі.

Механізм побудови та функціонування податкової системи України регулюється Податковим кодексом України.

Відповідно до цього Кодексу встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування в Україні будується за такими принципами:

— загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

— рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

— невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

— презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

— фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

— соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

— економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

— нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

— стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

— рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

— єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Порядок зарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до чинного законодавства.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

— вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

— подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

— сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

— допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Поряд з цим платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:

— подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

— одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

— оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові установи зобов’язані подавати органам державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків – клієнтів цих установ у порядку, встановленому законом. Ці установи виконують також доручення платників податків і зборів (обов’язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін. Керівник та інші посадові особи фінансових установ притягаються до відповідальності відповідно до закону.

Згідно із Податковим кодексом в Україні справляються:

— загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

— місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок на додану вартість;

— акцизний податок;

— збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

— екологічний податок;

— рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

— рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

— плата за користування надрами;

— плата за землю;

— збір за користування радіочастотним ресурсом України;

— збір за спеціальне використання води;

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

— фіксований сільськогосподарський податок;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

— мито;

— збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

— збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

До місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

— єдиний податок.

Місцевими зборами (обов’язковими платежами) вважають:

— збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— збір за місця для паркування транспортних засобів;

— туристичний збір.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Сплата податків і зборів (обов’язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому чинним законодавством та іншими законами України. Податки і збори (обов’язкові платежі), які відповідно до законів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку. Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Зарахування сплачених за межами України сум податків провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.