Суфіксальний спосіб творення якісних прикметників

Якісні прикметники за своїми функціями поділяються на дві групи:

1. Суфіксі, за допомогою яких утворюються прикметники з новим відтінком у значенні. Це суфікси зменшеності, здрібнілості, пестливості, згрубілості:

-ав-, -яв-, -ісіньк-, -юсіньк-, -есеньк-: білявий, жовтавий, чорненький, малюсінький;

-езн-, -енн-, -уч-, -юч-, -ущ-, -ущ-: широчезний, здоровенний, холоднючий, жирнючий.

2. Суфікси, що беруть участь у творенні прикметників з новим значенням:

відіменкові прикметники:

- ав-, -яв-: кучерявий, жилавий;

-аст-, -яст-: сріблястий, горластий;

-овит-: соковитий, талановитий;

-ив-: щасливий;

-к-: солодкий;

-н-: дивний;

-уват-: холоднуватий.

віддієслівні прикметники:

-лив-: розсудливий;

-н-: прихильний;

-к-: говіркий;

-ав-, -яв-: білявий.

Є дві форми ступенів порівняння прикметників: проста, синтетична (передається одним словом), і складена, аналітична (передається двома словами). Українська мова надає перевагу простій формі.

Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -іш- основа прикметника залишається без зміни: тугий — тугіший, різкий — різкіший, сухий — сухіший, стрункий — стрункіший.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- основа прикметника може зазнавати певних змін:

1. Суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: солодкий — солодший, короткий — коротший, тонкий — тонший, широкий — ширший, глибокий — глибший, далекий — дальший;

2. Якщо основа прикметника закінчується приголосними г, з, ж, то їхнє сполучення разом із суфіксом -ш- (-шч- = -жч-) змінюються на -жч-

(таких прикметників сім): важкий — важчий, тяжкий — тяжчий, близький — ближчий, низький — нижчий, вузький — вужчий, дужий — дужчий, дорогий —дорожчий;

3. у двох прикметниках ці зміни не відбуваються: легкий — легший, довгий — довший;

4. Звукові зміни відбуваються також, якщо основа прикметника закінчується на приголосний с, який під впливом фонетичних законів асиміляції й дисиміляції (від латинського dissimilattio – розподібнення – це фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова, сполучаючись замінюється іншим, артикуляційно близьким: сш, змінилася на шч, що передає щ) із суфіксом -ш-, утворює звукосполучення – шч-, що на письмі передається літерою -щ- (таких прикметників три): високий — вищий, товстий — товщий (і товстіший), красивий — кращий;

ґ) приголосні т, д перед -ш- звучать як ч, дж, але на письмі ця зміна не позначається: короткий — коротший [корочший], багатий - багатший [багачший], молодий — молодший [молоджший], гладкий — гладший.

В інших випадках основа прикметника залишається без зміни: м'який — м'якший, дешевий — дешевший, здоровий — зборовший.

Вищий ступінь кількох прикметників утворюється від інших основ, (тобто суплетивним способом) а саме: добрий, хороший — кращий, ліпший; гарний — кращий; поганий — гірший; великий — більший; малий — менший.

Деякі прикметники можуть мати паралельні форми вищого ступеня порівняння — з суфіксом -іш- і з суфіксом -ш-.

Ці форми нерідко різняться відтінками свого лексичного значення: старіший (за віком) і старший (за становищем), багатіший (стосується лише матеріальних цінностей) і багатший (стосується і змісту), здоровіший (за станом здоров'я й за розмірами) і здоровший (за станом здоров'я), товстіший (стосується лише осіб) і товщий (стосується і предметів), рідший і рідкіший, молодший (за службовим становищем) і молодіший (характеризують людину за віком).

У термінологічному вживанні ці слова не передають значення ступеня порівняння (молодший/старший науковий співробітник і старший/молодший лейтенант.)

Прикметники вищого ступеня порівняння звичайно вимагають після себе прийменників від, за, над, проти як, ніж: «Страх — більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах — дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар). Воля дорожча за життя. Морська миля майже вдвічі довша від кілометра. Алюміній більш поширений у природі, ніж залізо. Речення на зразок «Хрін редьки не солодший» неправильно побудоване. Треба: Хрін від редьки (за редьку) не солодший.

Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата».

Ці відступи — помилкові. Треба казати: «задні ноги — довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його //брат»

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки і має три форми: просту, складну і складену.

Проста форма найвищого ступеня твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса –най: тугіший — найтугіший, коротший — найкоротший, ближчий — найближчий;

Складна форма найвищого ступеня — щонай-, якнай-: вищий — щонайвищий, багатший — якнайбагатший, кращий, якнайкращий.

Іноді неправомірно вживають виший ступінь порівняння замість найвищого: вищий сорт замість найвищий сорт, кращий знавець замість найкращий знавець або один із найкращих знавців тощо.

Немає в українській мові й таких форм найвищого ступеня, як «самий близький друг», «сама більша заслуга», а тільки найближчий друг, найбільша заслуга.

Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння вживається рідко — переважно в науковому й офіційно-діловому стилях.

Вона утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш, які ставляться перед звичайною формою дієприкметника: розвинений — більш розвинений (а не «більш розвиненіший»), найбільш розвинений (а не «найбільш розвиненіший»).

Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а – прикметник із прикметником: «Він - більш хитрий, як розумний».

Велика міра якості може бути передана й без порівняння — за допомогою різних морфем та слів, а саме:

1. префіксами пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-: премудрий, всесильний, надчутливий, завеликий (надто великий), заширокий, ультрамодний, архіважливий;

2. суфіксами -ущ-, -уч-, -езн-, -анн-, -енн-: худющий, злючий, височезний, нездоланний, незрівнянний, нескінченний;

3. за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надзвичайно, занадто: дуже вигідний, вкрай потрібний, особливо корисний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений.

Зменшена міра якості може бути передана:

1. суфіксами -уват-, -ав-: темнуватий, синюватий, білявий, золотавий;

2. за допомогою слів трохи, ледь, не дуже: трохи вузький, ледь теплий, не дуже свіжий.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповідають на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці), міський транспорт (транспорт міста), затяжна робота (робота, яка затяглася), учорашній випадок (випадок, що стався вчора).

Відносні прикметники, на відміну від якісних позбавлені морфологічних і словотвірних засобів вираження міри ознак, а також супровідних експерисвно- оцінних відтінків значень.

Відносні прикметники виражають ознаку лише через відношення до інших предметів, ознак, дій, усі вони є похідними: учень учнівський; вчора вчорашній;

Прикметники від географічних назв творяться звичайно за допомогою суфікса -ськ-: Київ — київський, Харків — харківський, Чорнобиль — чорнобильський.

Треба звернути увагу на ті фонетичні зміни, які відбуваються в основі похідних утворень на стику твірної основи і прикметникового суфікса:

г, з, ж = зьк: Острог — острозький, Санкт-Петербург — санкт-петербурзький, Кавказ — кавказький, Запоріжжя — запорізький;

к, ц, ч = цьк: Кременчук — кременчуцький, Вінниця — вінницький, Дарниця — дарницький, Гадяч — гадяцький, Маневичі — маневицький, Гринвіч — гринвіцький;

х, с, ш = ськ: Глеваха — глеваський, Одеса — одеський, Черкаси — черкаський, Золотоноша — золотоніський;

суфікс -к- випадає: П'ятихатки — п'ятихатський, Русанівка — русанівський, Бородянка — бородянський, Боярка — боярський, іноді випадає суфікс -ц-: Васютинці — васютинський.

Якщо відкритий склад з о, є стає закритим, то ці голосні чергуються з і: Лозове — лозівський, Берегове — берегівський, Мукачеве — мукачівський, Хмелеве — хмелівський; але в прикметниках, утворених від інших слов'янських назв, о, є зберігаються в закритому складі: Ростов — ростовський, Іваново — івановський, Габрово — габровський, Ченстохова — ченстоховський, Сараєво — сараєвський, Воропаєво — воропаєвський, Кричев — кричевський.

При збігу приголосних у твірній частині між ними може з'явитися вставний о або є: Москва — московський, Лубни — лубенський, Гречинці — гречинецький,;

у відносному прикметнику білоцерківський (від назви Біла Церква) відбулося чергування вставного о з і.

Перед суфіксом -ськ- м'який знак не пишеться: Оболонь — оболонський, Ірпінь — ірпінський, Прип 'ять — прип'ятський, Бершадь — бершадський;

але після л м'який знак пишеться завжди: Хорол — хорольський, Ворзель — ворзельський, Трипілля — трипільський, Сімферополь — сімферопольський.

Іноді, щоб утворити прикметник від географічної назви, одного суфікса -ськ- недостатньо. Тоді використовують складні суфікси (з інтерфіксами):

-івськ- додається переважно до назв, що мають форму множини: Вишняки — вишняківський, Москаленки — москаленківський, Семипілки — семипілківський, Півні — півнівський, Загальці — загальцівський,

-анськ- додається до деяких назв на -а: Рогізна — рогізнянський, Будища — будищанський, Ружа — ружанський, Залуччя — залучанський;

-енськ- додається до багатьох назв на -е: Рівне — рівненський (милозвучніше було б рівенський — із вставним е), Красне — красненський, Підлісне — підлісненський, Ставище — ставищенський, Городище — городищенський;

-инськ- часом додається до іншомовних назв: Ялта — ялинський, Баку — бакинський, Караганда — карагандинський, Аляска — аляскинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський.

Прикметники, утворені від географічних назв, написаних через дефіс, пишуться також через дефіс: Пуща-Водиця — пуща-водицький, Михайло-Коцюбинське — михайло-коцюбинський, Кам'янець-Подільський — кам'янець-подільський, Віта-Поштова — віта-поштовий, Нью-Йорк — нью-йоркський.

Прикметники, утворені від географічних назв, що складаються з прикметника та іменника, пишуться разом: Біла Церква — білоцерківський, Гостра Могила — гостромогильський, Вітряні Гори — вітряногірський, Західна Європа — західноєвропейський.

Від географічних назв, у яких вже є суфікс -ськ-, відносні прикметники утворюються додаванням закінчення -ий: Луцьк — луцький, Скадовськ — скадовський, Куп'янськ — куп'янський, Покровське — покровський.

Відносні прикметники можуть утворюватися від іменника за допомогою суфіксів –ов, -ев, -єв.

Суфікс –ов- уживається після твердих приголосних основи іменників: дубовий, пільговий, палацовий, кварцовий, липовий, службовий а також після шиплячих, м’яких приголосних та й, якщо наголос у прикметника падає на закінчення: плечовий, маршовий, вольовий, лицьовий;

Якщо наголос падає на суфікс або на кореневу частину (онову), то після м'яких і шиплячих вживається суфікс – ев-: дешевий, плюшевий, мигдалевий, травневий, емалевий, кореневий

насіннєвий, стронцієвий, життєвий (але: життьовий), взуттєвий (але: взуттьовий), грушевий, плюшевий, обручевий, борщевий (але: борщовий);

Суфікс – єв- уживається переважно після голосних: магнієвий, алюмінієвий, кремнієвий.

Деякі відносні прикметники вживаються в паралельних формах: вічевий – вічовий; грошевий – грошовий; дієвий – дійовий; життєвий – життьовий; лицевий – лицьовий; миттєвий – миттьовий.

Багато відносних прикметників утворено за допомогою суфікса -н-: народний, залізний, вчасний, професійний, комедійний, хатній, верхній.

Якщо твірна основа закінчується на н, то відбувається подвоєння — нн: район — районний, бетон — бетонний, вікно — віконний, південь — південний, осінь — осінній.

Приголосні г, к, х перед суфіксом -н- чергуються відповідно із ж, ч, ш:

дорога — дорожній, рік — річний, втіха — втішний.

Якщо твірна основа закінчується збігом приголосних, то між ними може з'являтися вставний о або е:

церква — церковний, молитва — молитовний, дно — бездонний, земля — безземельний, торгівля — торговельний, купівля — купівельний, заготівля — заготівельний, ребро — міжреберний, відро — десятивідерний.

Немає слова "торгівельний", є "торговельний", адже українській мові властиве чергування "о" й "і" у відкритому й закритому складах: сіль – солі, кінь – коня, торгівля – торговельний тощо.

Слова "торговий" і "торговельний" є синонімами і обидва наявні в академічних словниках української мови, тому можна сказати і "торговий центр", і "торговельний".

У прикметниках буквений, казармений, формений, потомствений вставний є виникає між твірною основою й суфіксом -н-

У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ан (-ян-), буква н не подвоюється: дерев'яний, олов'яний, солом'яний, вітчизняний, весняний, горілчаний, дощаний, кожушаний, піщаний.

Велика група прикметників, що вказують на відношення предмета до дії, твориться за допомогою суфікса -льн-, який додається до основи неозначеної форми дієслова (частина дієслова без -ти): копіювати — копіювальний, освітлювати — освітлювальний, наступати — наступальний, навчати — навчальний, свердлити — свердлильний, живити — живильний, місити — місильний.

Відносні прикметники від іншомовних назв часто утворюються за допомогою суфікса -ичн- (-ічн-): історія — історичний, циліндр — циліндричний, атлет — атлетичний, ідеологія — ідеологічний, хімія — хімічний, алгоритм — алгоритмічний.

Префіксальний словотвір прикметників менш продуктивний, ніж суфіксальний. Прикметники за допомогою префіксів утворюються переважно від прикметників: прадавній, суцільний, співзвучний, антинауковий, проурядовий, ультрамодний, нелегкий, неуважний.

Частина відносних прикметників утворилася від прийменникових форм іменників одночасним додаванням префіксів без-, на-, над-, під-, при-, поза-, від-, до-, за-, між-, перед-, серед- (прийменники, що перейшли в префікси) і суфіксів -н(ий), -ов(ий): беззвучний, безплановий, наочний, надмірний, підземний, привокзальний, позаштатний, відцентровий, доречний, захмарний, міжрядковий, передсвітанковий, Середземний.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше — тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.

Присвійні прикметники найчастіше вживаються в усно-розмовному стилі, у художній літературі та фольклорі. В інших стилях рідше. Значення індивідуальної віднесеності найчастіше передається формами родового відмінка іменника:

Твори Шевченка, заява Іваненка, наказ директора, світогляд учня.

Треба особливу увагу звертати на творення іменників І відміни, присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й написання м'якого знака, великої букви тощо. Творяться вони за допомогою суфікса -ин-, тільки кінцеві приголосні твірної основи г, к, х – в прикметникові можуть чергуватися із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Ілля – Іллин, Леся – Лесин, суддя – суддин, доня – донин, невістка — невістчин, Микола — Миколин;

але донька – доньчин (к-ч), сваха – свашин (х-ш);

Ольга — Ольжин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

але: пастушка – пастущин, казашка – казащин (ш+ч = щ);

але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Софія — Софіїн.

Для присвійних прикметників характерне на належність певного предмета особі, істоті, яка виражається в прикметнику за допомогою суфіксів –ин- -їн-, а не –ін-! при творенні прикметників від іменників на позначення особи І відміни й іменника мати

та –ів-, -їв- (при словозміні та формотворенні виступають варіанти –ов-, -ев-, -єв- ) - від іменників ІІ відміни

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

При творенні присвійних прикметників іменників II відміни присвійні прикметники утворюються за допомогою суфікса

-ів, який чергується з -ов- або –ев - (для твердої групи)

або –ів-, (-їв-), -ев-,(-єв-) (для м’якої та мішаної груп):

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від групи іменника:

(твердої, м’якої і мішаної): Іван – Іванів, Іванова, Іванове; Сергійко – Сергійків, Сергійкова, Сергійкове; т.г. столяр - столярів, столярева, столяреве;

м.г. школяр – школярів, школярева, школяреве.

1. від іменників твердої групи присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; батько — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

2. від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь — Василів, Василева; Мусій — Мусів, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш — Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Від назв істот присвійні прикметники творяться по-різному за допомогою суфіксів:

-ач- (-яч-) -еч-, -ин-, (-їн-): мишачий, телячий, голуб’ячий і голубиний, птах - пташачий і пташиний, горобець — горобиний, гороб'ячий, лисиця — лисячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь - ведмедячий і ведмежий, заячий, ослячий і ослиний, козиний і козячий, окремі можуть утворюватися за допомогою суфіксів:

-ів- (-їв-)(-ев-, -єв): ведмедів, ведмедева, ведмедеве; зайців, зайцева, зайцеве; зміїв, змієва, змієве

(але зміїний від змія).

Від іменника орел утворюються декілька похідних прикметників: орловий, орлій, орлиний.

Присвійно-відносні – якщо прикметник виражає не належність предмета людині чи тварині, а позначає загальну родову віднесеність, то він належить до розряду присвійно-відносних.

Присвійні: журавлине крило, вовчий хвіст, орлине пір’я.

Відносні: вовча шуба (з вовчого хутра), журавлиний ключ.

Увага: Від назв людей присвійно-відносні прикметники творяться за допомогою суфікса –ськ (ий): учительська нарада, батьківські збори.

До присвійних прикметників ставимо питання чий? (дівочі вуста), а присвійно-відносні – який? (дівочий танок).