Плани морської подорожі навколо світу

Магеллан дістався до Севільї 20 жовтня 1517 року, а звідти вирушив у Вальядолід з метою зустрітись з молодим королем Карлом I (у майбутньому іменованим Карлом V Габсбургом — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено римським імператором).

За допомогою Хуана де Аранди, одного з трьох головних посадовців Ради у справах Індії у Севільї, та інших друзів, особливо португальця Діоги Барбоси, що незабаром став його зятем, Магеллан натуралізувався як іспанець. Отримавши значний вплив в Севільї, завоював довіру у короля Карла і впливового Хуана Родрігеса де Фонсека (Juan Rodriguez de Fonseca), єпископа Бурґоса,колишнього ворога Христофора Колумба.

У 1517 році Магеллан — за згодою короля — офіційно відмовився від громадянства і виїхав з Португалії, щоб запропонувати свої послуги королівському двору Іспанії, змінює своє ім'я Fernão de Magalhães на Fernando de Magallanes.

Реалізовувати план допоміг йому Руї Фалейро, астроном і виходець з Португалії. 22 березня 1518 року Casa de Contratación de las Indias (Управління справами Індії) та король Карл підтримали проект Магеллана і виділили йому значні кошти. Магеллан дав присягу в церкві Santa María de la Victoria de Triana, даючи гроші на місцевих ченців, щоб молилися за його успіх.

В березні 1518 року між королем Карлом V та Магелланом і Ферейру було підписано угоду. По ній обоє отримували титул «аделантадо» (намісники) на всіх відкритих землях та островах, також право на двадцяту частину прибутків. Державна скарбниця зобов`язувалася спорядити 5 каравел та запаси харчів на 2 роки. Щоб не дратувати португальців, метою експедиції було оголошено пошук протоки до Південного моря. Але Лісабон пильно стежив за діями іспанців, і португальські шпигуни робили свою справу. Магеллана було оголошено зрадником. Було проведено ряд диверсій та замахів. Компаньйони отримали листа від Мануеля І з обіцянками монарших милостей в обмін на відмову «служити піднесенню морської могутності Кастилії»^[3], але Магеллан залишився непохитним.

Для того, щоб реалізувати цей проект взяв на себе зобов'язання пливти на південь у пошуках проходу аж до 75-ї паралелі.

На гроші, отримані від короля, Магеллан і Фалейро купили п'ять суден, «Тринідад» (тоннажем 110 тонн, екіпаж 55 чоловік), «Сан-Антоніо» (тоннажем 120 тонн, екіпаж 60), «Консепсьйон» (тоннажем 90 тонн, екіпаж 45), «Вікторія» (тоннажем 85 тонн , екіпаж 42) і «Сантьяго» (тоннажем 75 тонн, екіпаж 32). «Тринідад» був флагманським кораблем Магеллана і крім Фалейро капітанами були Хуан де Картегена, Гомес, Гаспар де Кесада і Луїс де Мендоса.

Експедиція

10 серпня 1519 флот з п'яти кораблів під командою Магеллана покинув Севілью і вирушив рікою Гвадалквівір до міста Санлукар-де-Баррамеда (Sanlúcar de Barrameda), де він залишався ще протягом п'яти тижнів. Іспанська влада побоювалася португальського адмірала і мало що бракувало, щоб подорож була скасована, але 20 вересня 1519 Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270 членами екіпажу, щоб досягти Молукських островів західним шляхом.

Дізнавшись про відплиття Магеллана, португальський король Мануель I надіслав військово-морський загін для його переслідування, але Магеллан вислизає від переслідування португальців. Після короткої зупинки на Канарських островах прибуває у Кабо-Верде, звідки бере курс на мис Святого Августина у Південній Америці. 20 листопада експедиція перетинає екватор, а 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі відносини це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року у гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима.

Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії. 31 березня екіпаж заклав поселення, яке вони назвали Пуерто-Сан-Хуліан (Порт Святого Юліана). Тоді стався бунт, в якому взяли участь три з п'яти капітанів кораблів. Бунт виявився невдалим, оскільки більша частина екіпажів залишались вірними Магеллану. Кесада і Мендоса були страчені, а Картагена і капелан експедиції були висаджені на берег.

24 серпня знову почали рух і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес (Cape de las Virgenes) і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Estreito de Todos los Santos (Протока Всіх Святих), бо флот зайшов у неї на День Всіх Святих, 1 листопада. Згодом ця протока стала називатись Магелланова протока. Вона перетинає південну частину Південної Америки та сполучає Атлантичний і Тихий океани.

Магеллан наказав суднам «Сан-Антоніо» і «Консепсьйон» спочатку вивчити протоку. Перехід по протоці з незнайомим фарватером був дуже важким, крім того, «Сан-Антоніо» під командуванням Гомеса, що йшов першим, вийшовши з протоки, повернув на південь та, обігнувши південний край Америки, самовільно повернувся до Іспанії. 28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Mar Pacifico (Спокійне море) через їх спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі^[4].