- •1.Поняття судоустрою.
- •2. Поняття суду.
- •3. Поняття судової влади ,її характерні риси
- •4. Поняття правосуддя його основні ознаки.
- •5. Принцип організації і діяльності судів,їх класифікація.
- •6. Здійснення правосуддя лише судом .Недопустимість існування особливих і надзвичайних судів.
- •7. Допустимість правосуддя.
- •8. Спеціалізація ,територіальність та інстанційність.
- •9. Незалежність суддів та їх недоторканість.
- •11. Верховенство права законність.
- •12 Участь народних засідателів та присяжних у суді першої інстанції.
- •13. Гласність та відкритість судового процесу.
- •14. Рівність учасників судового процесу перед законом і судом.
- •15. Змагальність сторін .Диспозитивність.
- •16. Забеспечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.
- •17. Обов*язковість судових рішень.
- •18. Державна мова судочинства.
- •19. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
- •20. Забеспечення обвинуваченому права на захист.
- •21. Забеспечення доведеності вини (презумпція невинності)
- •22. Офіційне з’ясування обставин у справі.
- •23. Поняття судової системи і системи судів.
- •24. Характеристика сучасної системи судів в Україні.
- •25. Судова ланка і судова інстанція.
- •26. Загальна характеристика першої інстанції.
- •27. Загальна характеристика апеляційної інстанції.
- •28. Загальна характеристика касаційної інстанції.
- •29. Загальна характеристика судових ланок.
- •32. Вимоги до претендентів на посаду судді.
- •33. Незалежність суддів, її гарантії.
- •34. Порядок призначення суддів.
- •35. Порядок обрання суддів.
- •36. Підготовка суддів.
- •37. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
- •38. Вища рада юстиції, її склад і повноваження щодо суддівського корпусу.
- •Дисциплінарна відповідальність суддів: підстави, порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарні стягнення.
- •Звільнення судді з посади.
- •Суддівське самоврядування: завдання та організаційні форми.
- •Збори суддів відповідного суду.
- •Конференції суддів та відповідні ради суддів, їх повноваження.
- •З’їзд суддів України, його повноваження.
- •Рада суддів України, її повноваження.
- •Статус присяжних і народних засідателів.
- •47. Організаційне забезпечення судів. Державна судова адміністрація Україна.
- •48. Місцевий суд – основна ланка судової системи. Види і мережа місцевих судів.
- •49. Повноваження місцевого суду.
- •50. Склад місцевого суду. Спеціалізація суддів.
- •51. Голова місцевого суду, порядок його призначення, повноваження.
- •52. Апеляційний суд, його місце в системі судів загальної юрисдикції. Види і мережа апеляційних судів.
- •53. Повноваження апеляційного суду.
- •54. Склад апеляційного суду.
- •55. Голова апеляційного суду, порядок його призначення, повноваження.
- •56. Судові палати в апеляційному суді, їх повноваження
- •57. Апарати місцевих та апеляційних судів: структура, основні завдання.
- •58. Вищі спеціалізовані суди – вищі органи в системі спеціалізованих судів.
- •59. Повноваження вищих спеціалізованих судів.
- •60. Склад вищих спеціалізованих судів.
- •61. Голова вищого спеціалізованого суду, порядок його призначення та повноваження.
- •62. Судові палати у вищому спеціалізованому суді.
- •63. Пленум вищого спеціалізованого суду: склад і повноваження.
- •64. Апарат вищого спеціалізованого суду: структура і повноваження.
- •65. Верховний Суд України – найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції.
- •66. Повноваження Верховного Суду України.
- •67. Склад Верховного Суд України. Судові палати всу.
- •68. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження.
- •69. Пленум Верховного Суду України:структура і повноваження.
- •70. Апарат Верховного Суду України: структура і повноваження.
- •71. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції. Повноваження Конституційного Суду України. Склад ксу.
6. Здійснення правосуддя лише судом .Недопустимість існування особливих і надзвичайних судів.
Зі ст. 125 Конституції України виводиться ще одна засада організації системи судів - недопустимість існування надзвичайних та особливих судів. Закріплення такої заборони зумовлене діяльністю у 30-х роках минулого століття «трійок», інших надзвичайних судів, що використовувалися як інструмент для репресій. У цьому - її ідеологічнезначення. Рішуче засудження практики створення квазісудових органів для розправи над людьми, а також прагнення запобігти повторенню подібного у майбутньому спонукало до заборони на конституційному рівні надзвичайних та особливих судів. Наполягання на необхідності конституційної заборони надзвичайних та особливих судів з огляду на осуд будь-яких форм позасудового переслідування можна побачити навіть у літературі радянського періоду. Водночас не можна стверджувати, що ця заборона має лише ідеологічне забарвлення. Правове значення згаданого положення полягає в тім, що суди, які керуються особливими процесуальними нормами, що не забезпечують права на справедливий судовий розгляд, або діяльність яких взагалі процесуально не регламентовано, або до складу яких входять судді, незалежність котрих на законодавчому рівні не гарантовано, повинні визнаватися надзвичайними. Потрібно вважати надзвичайними і тимчасові суди, утворені державою adhoc для розгляду конкретної справи чи групи справ. Під особливими судами необхідно розуміти суди, створені для вирішення справ щодо окремих категорій (груп) населення – за становою, професійною ознаками тощо. Ці групи населення посідають у цих судах особливе положення - привілейоване або ж, навпаки, дискримінаційне. Такі особливі суди інакше можна назвати становими, або корпоративними. Як особливі суди розглядаються також суди, утворені для вирішення окремих категорій судових справ в обхід установленої законом підсудності.
І надзвичайним, і особливим судам - не місце в судовій системі правової демократичної держави. Їхня діяльність порушує право на справедливий судовий розгляд, рівність усіх перед законом і судом, гарантії незалежності та неупередженості суддів. Тому заборона створення надзвичайних і особливих судів встановлюється на конституційному рівні.
7. Допустимість правосуддя.
Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.
Правосуддю відводиться головне місце у здійсненні правоохоронної діяльності, що пов’язано з тими завданнями, які покладає на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держава.
Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По – перше, його здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і встановлення покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв’язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.
По – друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.
По – третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.
По – четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов’язкові до виконання по всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі є обов’язковими для всіх фізичних та юридичних осіб.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в том числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ.