3.2.2. Логічний спосіб тлумачення

У вузькому розумінні логічний спосіб тлумачення передбачає розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права або отримання з норми права відповіді на питання юри­дичного характеру, внаслідок використання інтерпретатором прийомів формальної логіки.

1. Логічне перетворення.

Логічне перетворення є основним та найбільш часто застосо­вуваним прийомом. Необхідність цієї логічної операції випливає перш за все із особливостей мовного формулювання норм права. Мовне «оформлення» норми права у вигляді граматичного ре­чення у більшості випадків не відповідає наявному в ньому прави­лу поведінки. Ця невідповідність може полягати, наприклад, у то­му, що суб'єкт норми не збігається з підметом речення, яким вона сформульована. Зазначена невідповідність спостерігається, на­приклад, у текстуальному формулюванні всіх складів злочинів в Особливій частині Кримінального кодексу України. Так, ст. 129 Кодексу встановлює: «Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається ареш­том на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років».

В даному випадку шляхом логічного перетворення отримуємо більш точне правило поведінки стосовно суб'єкта злочину, оскільки «караються» не дії з погрози вбивством, а особа, яка вчи­нила ці дії.

Граматична форма речення, в якому наявна норма права, як правило, неточно виражає також і кількісну сторону цієї норми. Норма права має загальний характер, однак, в реченні, зазвичай, мова йде про одиничну особу. Так, у ч. 1 ст. 583 Цивільного кодек­су України вказано: «Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель)». Однак ця норма не виключає, що в рамках одних правовідносин заставодавцями одночасно мо­жуть бути декілька боржників або декілька майнових поручителів.

2. Виведення норми із норм.

Виведення норми із норм відбувається за допомогою повної індукції, при якій із сукупності норм певного роду виводиться за­гальне положення, в тому числі і принцип. Так, з низки статей Цивільного процесуального кодексу України можна вивести принцип концентрації судового процесу, хоча він прямо не закріплений у кодексі. М. Балюк та Д. Луспеник знаходять можли­вим вивести вказаний принцип за допомогою логічного висновку зі змісту приписів ч. 1 ст. 130, а також ст. ст. 131,157, 303 Кодексу¹¹.

Крім того, виведення норми із норм відбувається і за допомо­гою простої дедукції, яка застосовується для виведення з загаль­них юридичних положень більш конкретних за своїм змістом правил поведінки.

¹ Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування цивільного процесу­ального кодексу України. - X., 2008. - С. 44-47.

Дедуктивні умовиводи із норм, в результаті яких виводяться більш конкретні норми, доволі часто зустрічаються в судовій практиці. Подібні дедуктивні виведені норми зазвичай формулю­ються в роз'ясненнях вищих судових інстанцій або у вигляді ре­зюме при публікації тих чи інших постанов і ухвал вищих судо­вих інстанцій у конкретних справах. Наприклад, з Постанови Су­дової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.11.2008 р. дедуктивним способом можна вивести правило про те, що безпідставним є посилання на порушення прав акціонера, який володіє іменними акціями у розмірі 0,083% від за­гальної кількості акцій статутного капіталу товариства, у зв'язку з тим, що його відсутність на загальних зборах, про проведення яких він не був своєчасно повідомлений у встановленому зако­ном порядку, не могла вплинути на правомочність загальних зборів і прийнятих рішень¹². 3. Висновки за аналогією.

Наукою вже давно доведена важливість аналогії для права. Так, аналогія може виступати і як засіб подолання прогалин в законо­давстві¹³, і як прийом тлумачення.

Аналогія як прийом тлумачення передбачає умовивід, резуль­тат якого не виходить за рамки змісту норми права, а лише кон­кретизує і розвиває його. Найбільш поширеними випадками за­стосування аналогії є тлумачення норм, у структурі яких законо­давець наводить лише приблизний перелік тих чи інших обста­вин, ознак, застосовуючи при цьому звороти «та інші», «в ана­логічних випадках», «тощо», а також коли при перерахуванні пев­них обставин відсутній їх вичерпний перелік. Тим самим законо­давець фактично уповноважує інтерпретатора розширити відповідний перелік обставин, доповнити його обставинами, аналогічними тим, які наводяться в тексті норми.

Так, у ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України вказується: «Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповно­важений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумов­лена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість про­живання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадця­тирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним ор­ган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який про­сить працівник».

Тобто інтерпретатор при тлумаченні цієї норми уповноваже­ний у разі необхідності розширити вказаний перелік за допомо­гою аналогії.

Слід мати на увазі, що вказані звороти можуть знаходити різноманітне застосування в тексті закону. Залежно від цілі їх вживання визначається та чи інша можливість (рамки) викорис­тання тлумачення з аналогії або взагалі її неприпустимість (оскільки в деяких випадках ці звороти не передбачають можли­вості розширення обставин, вказаних у нормі права).

Різниця у вживанні вищезазначених зворотів може бути зведе­на до таких випадків.

По-перше, перерахування обставин у нормі права може бути зроблено без їх узагальнення (без узагальнюючих термінів). У ча­стині 3 ст. 8 Закону України «Про рекламу» встановлено: «Реклама про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів, заходів рекламного характеру тощо повинна містити інформацію про строки та місце проведення цих заходів та вказувати інфор­маційне джерело, з якого можна дізнатися про умови та місце проведення цих заходів».

По-друге, перелік обставин, що закінчуються вказаними зво­ротами, вживаються з термінами, котрі узагальнюють його. Уза­гальнюючий термін може стояти на початку переліку, але може і закінчувати його. Сам перелік обставин може братися в дужки. Цей випадок вживання зворотів, що дають можливість тлумачити норму права за аналогією, є найбільш поширеним. Вказана вище ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України ілюструє саме його.

По-третє, використання законодавцем звороту «та інші» не завжди може слугувати основою для тлумачення за аналогією. Іноді цей зворот вживається не в смислі аналогічних обставин, суб'єктів тощо, а навпаки, для позначення обставин, відмінних від перерахованих. Наприклад, у ч. 1 ст. 18 Закону України «Про сто­лицю України - місто-герой Київ» вказано: «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або зна­ходяться в її управлінні». В даному випадку словосполучення «інші кошти» слід розуміти у тому сенсі, що фінансовою основою самоврядування у місті Києві є не лише грошові доходи місцевих бюджетів, а й також інші грошові кошти. 4- Висновок від протилежного.

Висновок від протилежного також традиційно відноситься до логічного способу тлумачення. Він заснований на логічному за­коні протилежності. Відповідно до цього закону, два протилеж­них судження про зміст певної норми права не можуть бути од­ночасно істинними, адже одне із них обов'язково є хибним. Якщо ми встановили істинність одного судження, що розкриває зміст норми, то можемо говорити, що протилежне судження є хибним, таким, що не відображає зміст норми права. При цьому слід мати на увазі, що істинне судження (теза) може бути як позитивним, стверджуючи про наявність певної ознаки змісту норми, так і не­гативним, заперечуючи щось у її змісті. З істинності позитивної тези відповідно можна судити про хибність протилежної нега­тивної тези.

Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 73 Кримінально-процесуального кодексу України визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цьо­го визнання сукупністю доказів, що є в справі. Таким чином, згідно з висновком від протилежного, визнання підозрюваним своєї вини не може бути покладено в основу обвинувачення без підтвердження цього визнання сукупністю доказів.

Є очевидним, що висновок від протилежного може викорис­товуватися тоді, коли інтерпретатор вже прийшов до певних вис­новків про зміст норми, і в його розпорядженні вже наявні істинні судження про зміст норми.

5. Доведення до абсурду.

Даний прийом полягає у тому, що певна теза, стосовно якої припускається, що вона відображає зміст норми права, доводить­ся до абсурду, і цим самим спростовується висновок про її істинність. Внаслідок цього інтерпретатор доходить висновку про те, що доведена до абсурду теза не лише не розкриває змісту норми, а й прямо йому суперечить. Звідси автоматично випливає, що істинною тезою, яка дійсно відображає зміст норми права, може бути протилежна теза.

У частині 1 ст. 307 Цивільного кодексу України вказано, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи віде-оплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки прово­дяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

У даному випадку для розуміння словосполучення «на вулиці» його значення можна довести до абсурду і таким чином прийти до правильного висновку. Так, при буквальному тлумаченні вка­заного словосполучення, виходить, що згода особи на знімання її

на відеоплівку припускається лише на вулиці певного населеного пункту. Щоб показати невірність такої тези зведемо її до абсурду: при буквальному тлумаченні словосполучення «на вулиці» вихо­дить, що якщо зйомка відбувається на проспекті, провулку або на транспортній магістралі, то презумпція згоди особи відсутня. Це є явно абсурдним висновком. Отже, в даному випадку словоспо­лучення «на вулиці» означає будь-який простір поза межами пев­ного приміщення, в незалежності від меж населеного пункту. 6. Умовиводи ступеню (a fortiori).

Можливість використовувати умовиводи ступеню в якості за­собу для тлумачення норм права було обґрунтовано ще римськи­ми юристами. На сьогодні у літературі зміст цього правила зво­диться до двох положень.

1. Хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той упов­новажений або зобов'язаний до меншого (argumentum a majori ad minus).

Стосовно цього В. Карабань наводить цікавий приклад, пов'я­заний з ст. 1277 Цивільного кодексу України¹⁴. У частині 4 вказаної статті встановлено: «Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодек­су». Стаття 1231 Кодексу вирішує питання про спадкування обов'язків відшкодувати майнову шкоду (збитки), моральну шко­ду і сплатити неустойку. Тобто вона не вирішує питання виконан­ня договірних зобов'язань, у тому числі грошових зобов'язань, повернення безпідставно отриманого. Непрямо із ч. 4 ст. 1277 Кодексу випливає і висновком від протилежного при тлумаченні встановлюється, що територіальна громада не несе обов'язку ви­конання тих вимог кредиторів спадкодавця, які виходять за межі формулювань ст. 1231 Кодексу. Але цивільно-правовий припис, що непрямо випливає і при тлумаченні встановлюється виснов­ком від протилежного, не може суперечити припису, що непрямо випливає із положення акта цивільного законодавства і встанов­люється висновком ступеня. Якщо на територіальну громаду по­кладається обов'язок задовольнити вимоги, що становлять зміст додаткових зобов'язань (відшкодування збитків, сплата неустой­ки) або зобов'язань, що є формою відповідальності, то тим більше територіальна громада несе обов'язок задовольнити вимоги, що становлять зміст основних зобов'язань спадкодавця перед креди­торами.

2. Кому заборонено менше, тому заборонено більше (аг§итеп-шт а тіпогі асі таіив).

У частині 1 ст. 241 Цивільного кодексу України вказано, що «Правочин, вчинений представником з перевищенням повнова­жень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокре­ма у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання».

Отже, правочин, вчинений від імені особи іншою особою, яка взагалі не мала повноважень на представництво, тим більше не створює, не змінює і не припиняє правовідносин особи, від імені якої діяла інша особа за відсутності схвалення такого правочину.

Слід зазначити, що застосування умовиводів ступеню при тлу­маченні норм права є неприпустимим у разі, якщо порівнювані предмети або відносини не є однорідними.