9 Лютого 1937 р.

Сов. секретно

Яворский М.И. продолжает свою работу по «просвещению». На своих прогулках он встречается чаще других с Березовским, Паламарчуком и еще с каким-то молодым украин­цем в черном пальто (фамилию я узнаю и сообщу), реже встречается с Шкурупием и ста­риком с седой бородой, высокого роста, украинцем, находящимся в 3 т/к. Это кроме ранее упомянутых мною Онищенко, Максутова, Борец и др.

Верно:

ДА СБ України. — Ф.6.— Спр. 59881-ФП. — КНС. — Т. 2. —Арк. 120. Копія. Машинопис.

№ 286

Агентурне донесення

групи СПВ III частини 8-го Соловецького відділення ББК НКВС

23 Лютого 1937 р.

Сов. секретно

Становится очевидным, что в Кремле существует украинская фашистская организация, и по какому принципу она организована, пока не ясно. С одной стороны, Яворский Матвей Иванович расширяет круг обработанных им в духе «яворщины». С другой — Корсовецкий, находящийся в близких отношениях с Полищуком, Березовским Григорием и Тимецким. Но, как я уже упоминал, Яворский не ограничивается только украинцами, но занимается и с другими (Максутов, Овезбаев), и если вспомнить его слова — «не гай часу дарма» (не теряй времени даром), то становится ясно, что беседует он на политические темы с определенным планом. Очевидно также, что руководство в основном находится у Яворского. Сегодня он целый вечер таскал по темным закоулкам Дзядко. Их пыл сдерживается окончанием срока у самого Яворского и Корсовецкого. В том, что Яворский останется в Соловках, ни у кого нет сомнений, но он сам боится, что его могут расстрелять, а это в его планы не входит. Он хочет только страдать за народ, «но умирать он совсем не готовится».

Верно:

ДА СБ України. — Ф. 6. — Спр. 59881-ФП. — КНС. — Т. 2. —Арк. 112. Копія. Машинопис.

№ 287

З оперативного повідомлення про М.Яворського

24 Лютого 1937 р.

§8

18-го февраля с.г. з/к Зозуляк Иосиф Михайлович при встрече с источником рассказы­вал последнему, что в этот же день он встретился и имел продолжительную беседу с з/к Яворским Матвеем Ивановичем, осужденным по ст. 58 п.п. 2, 5 и 11 ср. на 6 лет.

Яворский сообщил в этой беседе Зозуляку о том, что он имеет точные сведения о массовых арестах, которые сейчас идут на Украине, и что арестовываются там украинские националисты. Яворский говорил также, что он надеется на то, что в связи с этими арестами, а также с предстоящим окончанием срока его заключения, он и, может быть, кто-нибудь еще из украинцев будут подвергнуты новому следствию. Яворский говорил, что в случае нового следствия он приложит все свои силы для того, чтобы разбить легенду об УВО, созданную НКВД. Такие же советы Яворский давал и Зозуляку в том случае, если последний будет привлечен к новому следствию. Яворский в разговоре с Зозуляк выражал уверенность, что он де будет освобожден из лагерей, и говорил при этом, что он вовсе и не желает освобожде­ния до тех пор, пока лучшие силы украинского народа томятся в советских лагерях.

З/к Яворский активно прорабатывается¹²³.

ДА СБ України. – Ф.6. – Спр. 59881-ФП. – КНС. – Т. 2. – Арк. 110.

Копія. Машинопис.

№ 288

Оперативне повідомлення про М.Яворського

Лютий 1937 р.

Кузняк говорит, что он сам видел, как вели арестованного Яворского и завели его в изолятор. Но он только встретил человека, который ему сказал, что Яворский находится уже на перпункте. Выхолит, что он освобождается. Он действительно должен был освобо­диться 10/ІІІ, но его за два дня до срока арестовали и посадили. Однако это обычная фор­ма освобождения, так что здесь нет ничего особенного, тем более, что он сейчас на пере­сылке и, значит, уезжает.

Далее, говорит Кузняк, Яворский — это была крупная фигура: он создал новую схему истории Украины, опровергнул Грушевского. Теперь после него коллектив из 30 человек бился-бился, не смог ничего создать нового в противовес Яворскому (это все-таки не так легко), и наконец пришлось им принять концепцию Покровского.

Яворский Покровского не признавал, он считает его русским националистом, шовинис­том. Покровский взял старую общерусскую схему царской России, исходя из того, что русских еще господь бог создал в раю, и эту схему он только слегка подвел красным, чтобы она получила ход в большевиках. Это так заключил Яворский.

ДА СБ України. – Ф.6. – Спр. 75160-ФП. – Т.1. – Арк. 374.

Копія Машинопис¹²⁴.

Зауважимо, що і голод в Україні намагалися списати на «контрреволюцію». Заздалегідь, у 1930 р. було сфабриковано справу так званої «контрреволюційної організації у сільському господарстві», що надавало у майбутньому, у 1932-1933 рр., можливість знайти «ворогів», чия зла воля спровокувала одну з найстрашніших трагедій в історії українського народу – Голодомор.

Пізніше, у 1934 році, сталося вбивство С.Кірова.

«Хартія терору» почала діяти.

Вже 2 грудня 1934р. на жалобному пленумі Київської міськради П.П.Постишев закликав: «Ще більше пильності, товариші робітники, більшовики, комсомольці! Хай ще сильніше палає класова ненависть і непримиренність до наших ворогів! Хай ще невтомніше палає наша творча енергія, наша безмежна відданість партії більшовиків, великому Сталіну!»

Одним з найперших наочних виявів «класової ненависті і непримиренності» стало викриття так званого Об'єднання українських націоналістів - організації, що начебто мала на меті повалення Радянської влади шляхом здійснення те­рористичних актів, шкідництва та диверсій. 18 грудня 1934 р. газети сповістили, що 13—15 грудня виїзна сесія військової колегії Верховного Суду СРСР в Києві під голо­вуванням В.В.Ульріха розглянула справи 37 осіб. Згідно з повідомленнями суд встановив, що більшість обвинувачених прибула и СРСР через Польщу, а частина — через Ру­мунію, маючи завдання по вчиненню на території УРСР ря­ду терористичних актів.

При затриманні у більшості обвинувачених забрані ре­вольвери і ручні гранати».

Викриття і суд над учасниками цієї групи «терористів», як і над учасниками ленінградської і московської груп, по­винні були підтверджувати версію про наявність велико­масштабного антирадянського підпілля. До розстрілу в Киє­ві засудили Р.Ф.Сказинського, І.А.Крушельницького, Т.А.Крушельницького, М.М.Лебединця, Р.І.Шевченка, А.Ю.Карабута, П.Й.Сидорова, Т.М.Косинку-Стрільця, Д. Н. Фальківського, М.Г.Оксамита, О.Г.Щербину, І.П.Терещенка, К.С.Буревія, О.Ф.Влизька, Є.К.Дмитрієва, А.А.Богдановича, П.І.Бутузова, В.В.П'ятницю, Я.П.Блаченка, Д.Й.Полевого, О.І. Коптяра, П.М.Бо­рецького, Л.І.Лук'янова, К.І. Півненка, Г.М.Проценка, С.Я.Матьяша, О.К.Ляшенка. На додаткове слідство були направлені справи А. В. Крушельницького, Ю.О. Бачинського, В.О.Мисика, В.І.Левицького, Г. І. Скрипа-Козловської, Л. Б. Коваліва, П. Ф. Гельмер-Дідушека, О. І. Фіницького, Г. К. Ступіна¹²⁵.

Пізніше така ж доля спіткала М. Г. Куліша, В. П. Підмогильного, В. Ф. Штангея, Г. Д. Епіка, Ю. П. Мазуренка, М. П. Любченка, А. С. Паніва. Вони були розстріляні за по­становою особливої трійки УНКВС по Ленінградській облас­ті від 9 жовтня 1937 р. «Цього разу їх вписали, до «справи № 103010-37 р. оперативної частини Соловецької тюрми ГУДС НКВС СРСР на 134 чоловіки українських буржуазних націоналістів, засуджених на різні строки за к(онтр)- р(еволюційну) діяльність на Україні, котрі, залишаючись на попередніх к(онтр) - р(еволюційних) позиціях, продовжуючи к (онтр) - р(еволюційну) шпигунську, терористичну діяль­ність, створили к (онтр) - р(еволюційну) організацію «Всеук­раїнський центральний блок». Головував на засіданні і затвердив список жертв, в якому всього 266 чол. В. Л. Заковський, за точним висловом Р. О. Медведева, «найбільш «талановитий» організатор процесів 1936-1938 рр.», пізніше знищений Сталіним. За цим рішенням були також знищені і деякі члени Спілки революційних письменників «Західна Україна».

В. Я.Вражливого-Штанька було страчено за окремим рі­шенням в грудні 1937 р.

Впевненості М.Г.Куліша в тому, що «ми будемо ви­правдані», судилося здійснитися лише 1956 р. 12 травня цьо­го року на основі додаткової перевірки Головний військовий прокурор вніс висновок у Військову колегію Верховного су­ду СРСР з пропозицією припинити кримінальні справи колишніх учасників «справи боротьбистів». Визначенням Вій­ськової колегії Верховного суду СРСР від 4 серпня 1956 р. всі вони реабілітовані.

1990-1991 рр. з'явилися перші публікації, присвячені справі так званої контрреволюційної боротьбистської органі­зації. Поза сумнівом, цю роботу варто продовжувати і написати історію трагічної загибелі кожного з учасників цієї сфабрикованої справи. Кожен з цих людей заслуговує на особливу увагу до себе¹²⁶.

… Українську інтелігенцію винищували методично й невбалаганно – три великі судові процеси, що відбулися наприкінці 20-х років були покликані усунути скомпрометовану «клясу» з найважливіших сфер суспільного життя України та звільнити шлях до ідеологічного й духовного лідерства віідданим і перевіреним партійцям. Це був перший, найважливіший крок – процес СВУ взявся за українську інтелігенцію старої генерації, а через п’ять років у жорна більшовицього терору потрапить нове покоління поетів та письменників, режисерів і малярів, більшість яких простувала у творчості шляхами модернізму.

Модерністське світосприйняття передбачає нетрадиційну форму й неоднозначну, глибинну сутність явища – в протилежність ідеологічного вірному соціалістичному реалізмові. Модерністська творчість вимагає від читача або глядача складної інтелектуальної та емоційної співпраці з автором, в той час як уніфікаторська тенденція в радянській культурі була спрямована якраз на протилежне – нівелюванні особистості, незалежної думки й гідності. Так виховували покоління, деформуючи «мозок народу», видаляючи творчу ініціативу й індивідуальне світосприйняття. Все, що виходило за межі соцреалістичного світобачення таврувалося й нещадно винищувалося. Паростки модернізму висмикували з коренем – як автономне, позакласове, отже – буржуазне й імперіалістичне явище. Десятиріччями викорінювали та «ізми», десятиріччями радянська культурологія позбавлялася проявів неординароного світосприйняття. Але невпинний поступ національної свідомості подарував Україні новий світ і нову культуру.

Пам’ять – безкінечне павутиння, зіткане з досвіду й думок, любові та ненависті, жаги й байдужості, плачу й сміху кожного, хто жив на цій Землі. Тільки пронизуючи час і простір, вдивляючись у старовинні фото, прислухаючись до слів, що давно відзвучали, читаючи рядки, що їх виводила чиясь рука коли слізьми, а коли й кров’ю, майбутні покоління існуватимуть у аурі духовного багатства, ретельно збереженого поколіннями минулого. Тільки так ми відчуємо далеке світло таланту митців, що сяяло для українського народу, але за їхнього земного життя згасло, переможене сяйвом червоних зірок радянської тоталітарної системи…

Косивши дядько на узліссі жито,

Об жовтий череп косу зазубив….

Кого й за віщо тут було убито,

Хто і для кого вік свій загубив,

Йому байдуже…

Тут, на місці бою,

Таке дорідне жито і густе,

А що на гній хтось жертвував собою –

Пусте…

Косар схиливсь над річчю дорогою –

Косою срібною, що череп пощербив,

І. череп той відкинувши ногою:

Порозкидало вас! – проговорив.

Євген Плужник. 1927 р.

Зійшлись обоє на багнетах:

Старий-старий і молодий.

В одного: - сину, з-під кашкета;

В другого: - батьку, одійди.

Зійшлись і стали на вилину,

Схрестили погляди на мить;

Кашкет мовчить і жде на сина,

А син осикою тремтить.

На перекошені обличчя –

Не біль, не втома: дикий сказ…

• Хоч би вже швидче… хоч би швидче…

Хоч би зараз…

І довго ждали б два багнети

(В очах кривавий перелив),

Та хтось із-заду з кулемета

Обох скосив.

Д. Фальківський, 1927 р.

Свічки і теплий чад. З високих хор

Лунає спів туги і безнадії,

Навколо нас – кати і кустодії,

Синедріон, і кесар, і претор.

Це долі нашої смутний узор,

Це нам пересторогу півень піє,

Для нас на дворищі багаття тліє

І слуг гуде архієрейський хор.

І темний круг євангельських історій

Звучить як низка тонких алегорій

Про наші підлі і скупі часи.

А за дверми, на цвинтарі, в притворі

Весна і дзвін, дитячі голоси,

І в вогкому повітрі вогкі зорі.

М. Зеров, 1921 р.

1 Легенький Ю. Украинский модерн. – К., 2004. – С.79.

2 Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999. – С. 108.

3 Там само. – С. 183.

4 Ковалів Ю., Дзюба І. Художній процес. Історія української літератури ХХ століття. – Кн. І. – К., 1998. – С. 50.

5 Ільницький О. Український футуризм. – Львів, 2003. – С. 377-378.

6 Журенко О. Модерні тенденції української романтики 20^х рр.. ХХ ст. Автореферат дисертації. – К., 2003. – С. 3.

7 Журба С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20^х років ХХ ст.. Автореферат дисертації. – К., 1999. – С.5.

8 Канішина Н. Художньо-естетичні засади українського авангардного мистецтва першої третини ХХ століття // Автореферат. - К., 1999. – C. 11.

9 Флакер О. Авангард на Україні // Всесвіт. - К., 1992. – № 3-4. - С. 192.

10 Асєєва Н. Українсько-французькі художні зв’язки 20^х-30^х років ХХ століття. - К., 1984. - С. 96.

11 Там само. – С. 101.

12 Малевич К. Малярство в проблемі архітектури // Нова Генерація. - 1928. - № 2. - С. 123.

13 Канішина Н. Художньо-естетичні засади українського авангардного мистецтва першої третини ХХ століття // Автореферат. – К., 1999. – С. 15.

14 Кашуба Е. Первые авангардные выставки в Киеве 1908-1910 годов. – К., 1998. – С. 3.

15 Там само. – С. 17.

16 Там само. – С. 38.

17 Фогель З. Василий Ермилов. – М., 1975. – С. 17.

18 Бюлетень Авангарду. – Х., 1928 . – С. 2.

19 Фогель З. Василий Ермилов. – М., 1975. – С. 27.

20 Там само. – С. 30.

21 Там само. – С. 39.

22 Там само. – С. 35.

23 Юрий Легенький. Украинский модерн. – К., 2004. – С. 88.

24

25 Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ- початку ХХ ст. - К, 2000. - С. 105.

26 Неизвестный русский авангард: Альбом // Автор -составитель А. Сарабьянов. – М., 1992. – С. 192.

27 Нова Генерація, 1929. - № 10. – С. 54-55.

28 Нова Генерація, 1929. - № 8.

29 Садиленко Ю. Художник Віктор Пальмов // Життя і Революція. - 1929. - № 12.

30 Богомазов О. Каталог творів // Автор передмови Е. Димшиц. - К., 1991. - С. 5.

31 Маркаде В. Українське мистецтво ХХ століття і Західна Європа // Всесвіт, 1990. - № 7. - С. 178.

32 Горбачов Д. Не для грошей народжений, або Логіка краси (Олександр Богомазов) // Хроніка. – 1992. - № 1. – С. 134.

33 Спогади дочки О. Богомазова // Українське мистецтвознавство. - К., 1993. - С. 153.

34 Димшиц Е. Передмова до «Спогадів дочки О. Богомазова». – Там само. – С. 142.

35 Там само. – С. 154.

36 Маркаде В. Українське мистецтво. - С. 170.

37 Александра Экстер. От импрессионизма к конструктивизму // Авт. вст. ст. - М. Колесников. – М., 1988. - С. 5.

38 Маркаде В. Українське мистецтво. - С. 171.

39 Цит. за : Александра Экстер. От импрессионизма... с. 7.

40 Александра Экстер. От импрессионизма... - С. 18.

41 Там само. – С. 10.

42 Там само. – С. 11.

43 Там само, с. 19.

44 Там само, с. 14.

45 Там само. – С. 22.

46 Коваленко Г. Олександра Экстер в Париже // Театр, 1996. - № 2. – С. 105-106.

47 Там само. – С. 116, 119.

48 Маркаде В. Українське мистецтво ХХ століття і Західна Європа // Всесвіт, 1990. - № 7. – С. 179.

49 Лобановський Б., Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. – К., 1989. – С. 168.

50 Соколюк Л. Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва: Автореферат. - К., 2004. - С. 22.

51 Черватенко Л. „Промовте – життя моє – і стримайте сльози”. Спогади О. Павленко // Наука і культура. – 1987. Вип. 21. – С. 376-377.

52 Гео Шкурупій. Диктатура богомазів // Нова Генерація. - Х., 1929. - № 10. - С. 29.

53 Літературний Ярмарок. - Х., 1929. - № 8. - С. 10-11.

54 Черватенко Л. „Промовте – життя моє – і стримайте сльози” // Наука і культура. - 1987. – Вип. 21. – С. 368-369.

55 Стріха Е. Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція. - Н’ю-Йорк, 1955. – С. 252.

56 Нова Генерація, 1928. – № 2. – С. 154-156.

57 Нова Генерація, 1928. - № 6. – С. 460-461.

58 Нова Гекнерація, 1928. - № 6. – С. 461-462.

59 Лавриненко Ю. Розстріляне Відродження. – К., 2002. – С. 396.

60 Стріха Е. Пародези... Н’ю-Йорк, 1955. – С. 255.

61 Там само. - С. 256.

62 Порядком самокритики // Критика. - 1930. - № 5. – С. 83-84.

63 Едвард Стріха. Пародези.... - Н.-Й.- 1955. – С. 262.

64 Костюк Г. Зустрічі і прощання. - Едмонтон, 1987. – С. 468.

65 Чужий А. Поезії. – К., 1980. – С. 5.

66 Там само. - С. 72-73.

67 Полторацький О. Знайомтеся заново... „Вітчизна”. – 1968. - № 12. – С. 172, 176.

68 Ільницький О. Український футуризм 1914-1930. – Львів, 2003. – С. 360-362.

69 Нова Генерація. – 1930 . - № 10. – С. 20-21.

70 Чужий А. Твори. Черкаси, 1997. – С. 8.

71 Чужий А. Твори. - Черкаси. – 1997. – С. 21, 37-38, 76-77, 78.

72 Антонович Д. Триста років Українського театру. - К., 2003. - С. 222.

73 Чечель Н. Українське театральне відродження. - К., 1993. - С. 27.

74 Тепер приміщення, де розташовано Київський театр Оперети.

75 Шевченко Й. Сучасний український театр. - Х., 1929. - С. 24.

76 Театр. - К., 1992. - № 5, 7.

77 Шевченко Й. Сучасний український театр. - Х., 1929. - С. 25.

78 Там само. - С. 28-29.

79 Блохін Ю. «Молодий театр» // Життя і революція. - 1930. - № 6. - С. 157.

80 Шевченко Й. Сучасний український театр. – Х., 1929. – С. 19.

81 Театр. - К., 1923. - № 7-8. - С.11.

82 Оформлення цієї вистави та «Йолі» Жулавського здійснив М.Бойчук (Н.Корнієнко. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. - К., 1998. - С. 284).

83 Утворюючи тінями химерні сплетіння на панно, на тлі якого йшов «Етюд».

84 Чечель Н. Українське театральне Відродження. - К., 1993. - С. 33.

85 Блохін Ю. «Молодий театр» // Життя і Революція. - 1930. - № 6. - С. 165-166.

86 Блохін Ю. «Молодий театр» // Життя і Революція. - 1930. - № 6. - С. 168-169.

87 Курсивом набрано рядки, що їх вперше було представлено у 1989 році в монографії „Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи”.

88 «Ані дня без роботи!» (точніше - без риски).

89 Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників: Документи. - Балтимор-Торонто, 1989. - С. 330-332; 337-338.

90 Шевченко Й. Сучасний український театр. - Х., 1929. - С.63-64.

91 Барикади Театру. - 1923. - № 2-3 (грудень). - С. 13-14.

92 Шевченко Й. Сучасний український театр. - Х., 1929. - С. 73.

93 Вапліте. - 1927. - № 3. – С. 144-145; 152.

94 Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. - К., 2002. - С. 896-897.

95 Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. - К., 1990. - С. 291.

96 Лесь Курбас у театральній діяльності в оцінках сучасників: Документи. - Балтимор-Торонто, 1989. - С. 56.

97 Скрипник М. Театральний трикутник. Радянський театр. 1929. - № 1. - С. 8-9.

98 Шевченко Й. Ножиці в театрі // Критика. - Х., 1929. - № 6. - С. 383.

99 Там само. - С. 115.

100 Радянський театр. - 1929. - № 4-5. – С. 17.

101 Буревій К. Шекспір чи Кулівш? // Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників. - Балтимор. Горить, 1989. – С. 550.

102 Козицький П. “Диктатура” “Березоля” як музичне видовище // Радянський театр. - 1931. - № 1-2. – С. 68.

103 Шевельов Г. Вистава діялектичної думки // Радянський театр. - 1931. - № 1-2. – С. 64.

104 Болобан Л. Подвійна перемога // Радянський театр. - 1931. - № 3-5. – С. 53.

105 Буревій К. – С. 549.

106 Шевельов Г. Вистава діялектичної думки // Радянський театр. - 1931. - № 1-2. – С. 65.

107 Юра Г. Націоналістична естетика Курбаса // За марксоленінську критику. - 1934. - № 12. – С. 51-55.

 1933 р. для внутрішнього таємного вжитку НКВД і ЦК КП(б)У вийшла друком товста книга, виповнена всілякими матеріялами, ске­рованими проти українських діячів і українського культурно-націо­нального руху. Для слідчих НКВД і функціонерів партії це була вод­ночас і енциклопедія, і обвинувальний акт, на підставі якого виносився присуд смерти Українському Ренесансу. Цією книжкою погрожував Постишев в розмові з Курбасом.

108 Хмурий В., Дивнич Ю., Блакитний Є. В масках епохи. – К.: Україна, 1948. – С. 48.

109 Там само. – С. 49.

110 Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К., 1990. – С. 437-438.

111 Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992. – С. 162-163.

112 Петров В. Діячі української культури (1920-1940 рр.) жертви більшовицького терору. – К., 1992. – С. 27, 29, 31.

113 Там само, С. 46-47.

114 Там само, С. 44-45.

115 Пристайко В., Пшенніков О., Шаповал Ю. Остання адреса. К., 1997. – Т. 1. – С. ХХХІХ.

116 Там само, С. XLI.

117 Там само,. – Т. ІІІ. - С. 174-176, 178-179.

118 Там само, С. 967-968.

119 Там само. - С. 970-972.

120 Там само, С. 973.

121 Шаповал Ю. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. – К., 1990. – С. 85.

122 Там само. - С. 90-94.

123 Пристайко В., Пшенніков О., Шаповал Ю. Остання адреса. – С. 518-519.

124 Там само. – С. 519.

125 Шаповал Ю. Україна 1920-х-1950-х років: сторінки ненаписаної історії. – С. 152-153.

126 Там само, С. 178-179.