Ґео Шкурупій

Гео Шкурупій чи, як звичайно на острові всі ми його називали, Жора Шкурупій, милою людиною, хорошим товаришем — уважним і симпатичним. Усі до нього прекрасно ставилися, чим могли, допомагали. З самого початку осів на роботі в сільгоспі. Спочатку працював на городах, полов брюкву, ходив коло капусти, та згодом став працювати боротьбі з шкідниками городніх рослин. З апаратом-оббризкувачем за плечима щоденно лазив по тих городах. Це й був для Шкурупія його, так би мовити, соловецькнй фах.

Він був душею першої-ліпшої компанії, часом розповідав анекдоти, любив встрявати у філософські й літературні дебати і, як правило, приймав концепцію супротивника.

Якось було дивно, що цей, такий милий і обдарований, поет був такою безпорадною людиною, коли йшлося про власний світогляд. На Соловках він так само писав вірші, охоче їх читав; але ні у віршах, ні в щоденній поведінці не відчувалась цілеспрямованість чи певна політична лінія. Жора Шкурупій був просто поет; поет український. Недарма: як мені розповідали, його теща бідкалася дружині одного з письменників: «Ви подумайте, Жору заарештували як українського націоналіста? Господи, та він же тільки поет». І справді, Гео Шкуруцій був тільки поет, і більше від нього ніхто нічого не вимагав, та й не слід було вимагати.

Жив наш поет, як жили і всі там. Тільки іноді, як туга аж занадто опановувала йог душу; Гео сидів смутний у кутку, коло власних нар. Залишаючи Соловки, безжурно прощався, бо шкодувати не було за чим. Говорив: «Хоч гірше, аби інше»¹²⁰.

Повертаючись до теми вигаданих контрреволюційних організацій в Україні варто згадати справу СВУ («Спілки Визволення України»), що її нібито очолював С.О.Єфремов – академік, віце-президент ВУАН, літературознавець, і як ми уже зазначали, опонент М.Грушевського у ставленні до багатьох проблем тодішньої ситуації в Україні. Треба згадати, що справа СВУ була відкрита після завершення так званої «Шахтинської справи» (1928) і до розгляду справи «Промпартії» (1930). Так що наступ ГПУ-НКВД на опозицію йшов цілим фронтом – і в економічній, інтелектуальній сферах, та, практично, у всіх галузях господарства України.

«Усього 19 квітня 1930 р. Верховним судом Української РСР за контрреволюційну діяльність і участь у «СВУ» були засуджені до різних троків покарання 45 чоловік – представників української інтелігенції на чолі з С.О.Єфремовим»¹²¹.

Після справи «СВУ» виникає наступний фантом – справа так званого «Українського національного центру». Саме до цієї справи були нібито причетними визначні діячі української науки – академіки М.Грушевський та М.Яворський. Якщо щодо Грушевського справу було припинено, то М.І.Яворський був змушений випити чашу до денця:

«У лютому 1929 р. в газеті «Правда» було опуб­ліковано рецензію П.О.Горіна на книгу М. І. Яворського «Історія України у стислому на­рисі», в якій, на думку рецензента, викривлявся «справжній історичний розвиток України у XX столітті». Вона дала імпульс посиленню критики поглядів провідного вченого у республіці. В травні 1929 р. в Українському інституті марксизму-ленінізму відбулася дискусія, на якій погляди Яворського кваліфікувалися не тільки як дрібнобуржуазно-націоналістичні, а й прокуркульські, що йдуть у руслі «правих ухильників», тобто групи Бухаріна.

У 1929 р. М. І. Яворського усунуто від керів­ництва історичним відділом Українського інсти­туту марксизму-ленінізму, а в лютому 1930 р. виключено з партії. Одночасно він подав заяву з проханням увільнити його від обов'язків чле­на Президії і секретаря Першого відділення ВУАН. Незабаром було прийнято рішення і про позбавлення його звання академіка...

...У 1930 р., нанівець була зведена не тільки політична біографія М.І.Яворського, а й увесь його науковий доробок, що отримав на довгі десятиріччя характерну для того часу назву – «яворщина». Критика погля­дів ученого і факт виключення його з партії були використані для пред'явлення йому тяж­ких політичних обвинувачень, а згодом - і зви­нувачень в участі в «УНЦ» і «УВО». На цій «під­ставі» Яворського було засуджено, він відбував термін у Соловецькому табірному пункті і в листопаді 1937 р. був розстріляний. До «злочи­ні» додали й той, що нібито вже в ув'язненні він намагався створити контрреволюційну орга­нізацію «Всеукраїнський центральний блок».

Втім, коротка розповідь про одного з основних «фундаторів» так званого «УНЦ» була б непов­ною, якби ми не згадали заяви, яку М.І.Яворський написав 30 червня 1935 р., на третьому році перебування в Соловецькому табірному пункті під назвою «Кремль». Вона варта того, щоб навести її повністю:

«У центральну атестаційну

комісію ГУЛАГ НКВС (...)

Яворського Матвія

Івановича т-п «Кремль»

8 відділення ББК

Заява

Цим повідомляю, що я відмовляюся від за­рахування робочих днів не тільки за минулий період, а й узагалі. Я вважаю таке (зарахування) знущанням над людиною, котру, як і багатьох інших, сталінське «правосуддя» спочатку кидає до в’язниці за те, що це українець, який не підміняв любові до своєї батьківщини на російсь­кий патріотизм, «підфарбований» інтернаціона­лізмом, - кожного назване правосуддя без суду засуджує за неіснуючу справу на повільне зни­щення в таборі, в умовах важкої примусової праці з напівголодним пайком, у сітях ганебної провокації і моральних мук, - а після всього цього це правосуддя обіцяє їй скоротити повіль­не знищення, моральне і фізичне - при умові т. з. «перекування», тобто безмовної самопокори цьому знищенню і підкупного славослів’я його політиці.

Я особисто «перековуватися» не збираюся, боготворити «геніального, улюбленого, рідного вождя всіх народів» не бажаю та й узагалі вва­жаю для себе ганьбою таким шляхом купувати собі волю, тим більше коли десятки тисяч укра­їнської інтелігенції гинуть у в’язницях і таборах в умовах, означених вище, коли їх сім’ї засуд­жені на повільну голодну смерть в умовах т. з. «культурного і заможного життя», в умовах сталінського «піклування про людину», коли сотні тисяч пограбованих українських селян засівають Росію своїми кістьми на каторжних будовах, лісозаготівлях та інших видах приму­сових робіт, коли стільки ж гине їх від голоду у себе на батьківщині, хоч начебто і там жити стало «веселіше».

Я вважаю, що при такому стані справ на Украї­ні, для мене почесніше буде вмерти вже разом з ними у спільному нашому каторжному житті ніж прагнути на волю, щоб жити життям хамелеона, який захлинається у захваті перед полі­тикою національного гноблення і селянського грабежу в царстві не соціалізму, що будується, а загального обману, провокації і свавілля.

т-п Кремль - Соловки 30 (VI) 35 р.

(...) д-р Яворський»¹²².

Додамо матеріали, що їх зібрано у монографії «Остання адреса» про М.Яворського:

№ 285

Агентурне донесення

СПВ ІІІ частини 8-го Соловецького відділення ББК НКВС