7) Утвердження індустріального суспільства (від поч. До к. Хіх ст.).

Відбувається кардинальний перехід від вільної конкуренції до монополізму. Завершується процес формування сучасного світового господарства на основі кооперації, міжнародного поділу праці та виробничої спеціалізації.

Завершується формування англійської школи класичної політичної економії, через поширення ідей Адама Сміта (1723 – 1790 рр., “Дослідження про природу і причини багатства народів”) та Девіда Рікардо (1772 – 1823 рр. “Засади політичної економії і оподаткування”), які актуалізували такі питання:

“економічної людини”;

праці як основи багатства;

грошей як засобу не тільки обміну, але й засобу обігу;

природної та мінової вартості;

поділу праці як фактора зростання багатства;

попиту та пропозиції;

поділу “капіталу” на – основний (засоби праці і продуктивні сили) та “оборотний” (гроші, сировина і продукція);

випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням податків та витрат держави;

Адольф Вагнер, вперше відкидає твердження про податки як “необхідне зло” чи “велике зло” та формує вісім принципів оподаткування: доходність, еластичність, раціональний вибір джерел та видів оподаткування, універсальність, рівність, визначеність, зручність, малозатратність.

Формується “нова хвиля” у класичній економічній школі – англійці: Д. Мак-Куллох, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Батіста; американець – Г. Ч. Керрі, які продовжили актуалізацію таких економічних категорій, як: капітал, заробітна плата, прибуток, ціна.

Формується “критичний напрям” політичної економії представлений – С. Сісмонді, П. Прудоном, К. Родбертусом, Ф. Ласалем, які в епіцентр економічних досліджень поставили добробут та матеральне становище людини, сформували теорію “державного соціалізму” та “залізного закону заробітної плати” (одержання робітником лише мінімуму зарплати).

Складається німецька економічна історична школа – Ф. Ліст, В. Рошер, Б. Гільденбрандт, К Кніс, Г. Шмоллер, представники якої визнають політекономію наукою про складові державної політики в національному аспекті та висувають теорію економічного розвитку народів (натуральне господарство, грошова економіка, кредитна економіка). Проблема соціальної рівноваги розглядалася як необхідна умова економічного розвитку.

Виникає марксизм, яким було сформульовано трудову теорію вартості, теорію додаткової вартості та доктрину економічної кризи.

8) Період утвердження монополістичного капіталізму (п. Хх ст. – с. Хх ст. ).

Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз та війн.

Закономірним явищем у цей період є виникнення маржиналізму – А. Маршалл (ввів в науку терміну “економікс”, у праці “Принципи економікс”), А. Пігу (створив економічну теорію добробуту), Дж. Б. Кларк (створив теорію граничної продуктивності), В. Парето (створив теорію про оптимальний розподіл економічних ресурсів і благ), Л. Вальрас (створив математичну модель загальної економічної рівноваги).

Формуються теорії монополістичної (Е. Чемберлін) та недосконалої (монопсії) конкуренції (Джоан Робінсон, праця “Економцічна теорія недосконалої конкуренції”); вчення про податки (“податкова держава” Йозефа Шумпетера).

Макроекономіка стає самостійним розділом економічної теорії (Дж. М. Кейнс, праця “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”).