- •Економіка праці і соціально-трудові відносини
- •Розділ 1. Науково-методологічні основи економіки праці і соціально-трудових відносин
- •Праця як першооснова існування людства: суть, зміст, характер.
- •Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини».
- •1.1. Праця як першооснова існування людства: суть, зміст, характер
- •Класифікація видів праці по основних ознаках
- •Методологія пізнання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»
- •1.3. Мета і задачі дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини». Зв'язок з іншими дисциплінами.
- •Розділ 2. Трудові ресурси і трудовий потенціал
- •2.1. Поняття про трудові ресурси. Фази відтворення
- •2.2. Типи і режими відтворення трудових ресурсів
- •2.3. Трудовий потенціал підприємства
- •Приклади характеристик трудового потенціалу
- •2.4. Проблеми вимірювання і оцінки трудового потенціалу
- •2.5. Формування персоналу підприємства
- •2.6. Управління персоналом державної служби
- •Розділ 3. Людський капітал
- •3.1. Людський капітал як готовий до реалізації трудовий потенціал людини
- •3.2. Суть і особливості людського капіталу
- •3.3. Інвестиції в людський капітал
- •3.4. Порівняльний аналіз вигод і витрат людського капіталу
- •3.5. Людський капітал як основа гідної праці і людського розвитку
- •4.1. Суть соціально-трудових відносин
- •4.2. Основні чинники формування соціально-трудових відносин
- •4.3. Суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин
- •4.4. Предмети і типи соціально-трудових відносин
- •Розділ 5. Нормативно-правова база соціально-трудових відносин
- •5.1. Міжнародні трудові стандарти
- •5.2. Регулювання соціально-трудових відносин в нормативних актах Організації Об'єднаних Націй (оон)
- •5.3. Стандарти Міжнародної організації праці (моп)
- •5.4. Регіональні стандарти праці
- •5.5. Трудові стандарти Організації економічного співробітництва і розвитку (оеср)
- •5.6. Трудове законодавство і інші правові акти України – форма державного регулювання соціально-трудових відносин
- •5.7. Соціальне планування на підприємстві
- •Розділ 6. Договірне регулювання соціально-трудових відносин
- •6.1. Передумови формування основ договірного регулювання соціально-трудових відносин
- •6.2. Механізм соціального партнерства і трьохпартизм в країнах з розвиненою ринковою економікою
- •6.3. Колективний договір на підприємстві
- •6.4. Індивідуальні трудові контракти (договори)
- •6.5. Трудові договори і трудові контракти в Україні
- •Розділ 7. Регулювання соціально-трудових відносин шляхом вирішення трудових суперечок і конфліктів
- •7.1. Трудові суперечки і конфлікти в розвинених країнах Заходу
- •7.2. Врегулювання колективних трудових суперечок і конфліктів в Україні
- •Розділ 8. Працівники і їх об'єднання як суб'єкти соціально-трудових відносин
- •8.1. Міжнародний профспілковий рух: його роль в розвитку соціально-трудових відносин
- •8.2 Україна: суб'єкти соціально-трудових відносин з боку працівників
- •Розділ 9. Працедавці і їх об'єднання як суб'єкти соціально-трудових відносин
- •9.1. Інтереси і функції організацій працедавців: міжнародна практика
- •9.2 Україна: суб'єкти соціально-трудових відносин з боку працедавців
- •Розділ 10. Держава: її роль і задачі в становленні і розвитку соціально-трудових відносин
- •10.1. Основні функції і задачі демократичної держави в системі механізму соціального партнерства
- •10.2. Роль держави в системі соціально-трудових відносин: досвід країн світу
- •10.3. Роль і задачі держави в становленні і розвитку механізму соціального партнерства в Україні
- •Розділ 11. Виробнича демократія
- •11.1. Демократія власності
- •11.2. Комітети (ради) підприємств
- •11.3. Участь працівників в керівних органах акціонерних суспільств
- •11.4. Проблеми становлення виробничої демократії в Україні
- •Розділ 12. Зайнятість в системі суспільних відносин
- •12.1. Сучасне розуміння зайнятості населення
- •12.2 Управління зайнятістю
- •12.3. Трудова міграція населення
- •12.4. Тенденції динаміки структури зайнятості в провідних країнах світу
- •12.5. Особливості структурної трансформації зайнятості населення в Україні
- •12.6. Проблеми якості робочої сили
- •Розділ 13. Ринок праці як сфера відтворення робочої сили і соціально-трудових відносин
- •13.1. Суть і функції ринку праці
- •13.2. Особливості і функції внутрішньо-фірмового ринку праці
- •13.3. Первинні і вторинні ринки праці
- •13.4. Гнучкість і жорсткість ринку праці
- •13.5. Основні моделі ринку праці. Дискримінація на ринку праці
- •Регулювання ринку праці
- •Функції ринку праці:
- •Подвійність ринку праці
- •Гнучкість ринку праці
- •Гнучкі і жорсткі ринки праці
- •Розділ 14. Безробіття і його соціально-економічні наслідки
- •14.1. Основні види і форми безробіття
- •14.4. Основні напрями скорочення безробіття
- •14.5. Соціальний захист безробітних
- •Розділ 15. Час в системі соціально-трудових відносин
- •15.1. Основні поняття
- •15.2. Чинники, що впливають на тривалість робочого часу
- •Середня річна тривалість робочого часу в країнах Азії і Тихоокеанського басейну, 1995–1996 роки (години)
- •15.4. Змінна організація праці
- •15.5. Норми моп у сфері робочого часу
- •Розділ 16. Планування праці в системі соціальне - трудових відносин. Система трудових показників
- •16.1. Науково-методологічні основи планування праці
- •16.2. Система трудових показників
- •16.3. Продуктивність і ефективність як оцінні категорії результативності праці
- •16.4. Особливості змісту і динаміки ефективності праці
- •16.5. Показники рушійних сил ефективності праці
- •Розділ 17. Управління продуктивністю праці
- •17.1. Комплексний підхід до проблем продуктивності праці
- •17.2. Планування і організація – найважливіші функції управління продуктивністю праці
- •17.3. Мотивація продуктивності праці
- •17.4. Значення і суть контролю в управлінні продуктивністю
- •. Програми підвищення продуктивності
- •Розділ 18. Аналіз чинників, умов і показників продуктивної праці
- •18.1. Методи вимірювання продуктивності праці
- •18.2. Чинники, що визначають динаміку продуктивності праці
- •18.3. Резерви підвищення продуктивності праці
- •18.4. Аналіз резервів і умов зростання продуктивної сили праці
- •Розділ 19. Оплата праці
- •19.1. Суть і функції заробітної платні
- •19.2. Тарифна система
- •Приклад тарифної сітки для підприємств, де відсутні складні і високотехнологічні роботи і застосовується просте устаткування і пристосування (варіант I)
- •Приклад тарифної сітки для підприємств, де відсутні особливо складні, високотехнологічні і високоточні роботи і устаткування (варіант іі)
- •Приклад тарифної сітки для підприємств з особливо складними, високотехнологічними і високоточними роботами і особливо складним устаткуванням (варіант ііі)
- •19.3. Форми і системи заробітної платні
- •19.4. Доплати і надбавки до заробітної платні працівників, одноразові премії і винагороди
- •Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер
- •19.5. Нормування праці і його використання при оцінці результатів і стимулюванні працівників
- •Розподіл робітників по рівню виконання норм праці і нормованих виробничих завдань
- •19.6. Безтарифна оплата праці
- •19.7. Захист заробітної платні
- •Розділ 20. Соціальне забезпечення. Соціальний захист
- •20.1. Основні поняття
- •20.2. Існуючі механізми соціального захисту
- •20.3. Соціальне страхування
- •Додаткові питання
- •Література
6.2. Механізм соціального партнерства і трьохпартизм в країнах з розвиненою ринковою економікою
У економічній політиці «механізм соціального партнерства» означає консультації і співпрацю між найнятими робітниками (профспілками) і працедавцями (підприємцями) на різних рівнях з приводу визначення (встановлення) взаємоприйнятних умов найму і оплати праці. Отже, дане поняття є повною протилежністю тому, що звикли називати «класовою боротьбою» між працею і капіталом.
Трудящі капіталістичних країн дійшли усвідомлення необхідності соціального партнерства з працедавцями в результаті довгого історичного досвіду. Новому розумінню умов, що склалися, в економічному житті на Заході сприяли науково-технічна революція в промисловому виробництві і в сільському господарстві, загальний підйом життєвого і культурного рівня населення в розвинених країнах світу, і так звана гуманізація у сфері соціально-трудових відносин.
Поняття «соціальне партнерство» застосовується на Заході, головним чином, прихильниками певних політичних течій, і в першу чергу – соціал-демократії. В результаті зусиль профспілкового руху і розумної політики владної еліти частка праці в собівартості продукції в розвинених країнах капіталізму досягла 50-60 % (у Україні – не більш 30 %). Так званий середній клас складає в розвинених країнах 70-80 % населення.
Будучи ідеологічним, соціологічним і етичним поняттям, соціальне партнерство ні в одній країні світу не одержало законодавчого оформлення. Воно не фігурує в документах і публікаціях Міжнародного бюро праці (МБП) в Женеві, бо тамтешні фахівці віддають належне боротьбі між працею і капіталом, яка продовжується, правда, в цивілізованих формах. Тому в МОП і в розвинених країнах ринкової економіки використовують адекватніші терміни типу «соціальний діалог», «двох або трибічні консультації» суб'єктів трудових відносин. Трибічні (з участю профспілок, працедавців і представників державної влади) консультації або переговори називають трьохпартизмом.
У нашій літературі звичайно не робиться великої різниці між соціальним партнерством на двосторонній основі (профспілки і підприємці) і трьохпартизмом. Але трьохпартизм, тобто співпраця соціальних партнерів і держави на вищому рівні, не може замінити собою традиційний діалог профспілок і працедавців на нижчих рівнях у формі колективних договорів і угод.
У західних публікаціях на тему соціально-трудових відносин більш розповсюдженим терміном, разом з «соціальним діалогом», є словосполучення «механізм соціального партнерства», під яким експерти МБП розуміють наступну сукупність суспільних інститутів:
– узгодження між суб'єктами соціально-трудових відносин на вищому (національному) рівні соціально-економічної політики в цілому, включаючи розподіл доходів, розробку критеріїв соціальної справедливості і заходів по захисту інтересів зацікавлених сторін;
– процедури колективних переговорів (соціального діалогу) і укладення колективних договорів і угод між головними суб'єктами соціально-трудових відносин з приводу умов і оплати праці;
– участь працівників або їх представників на постійній основі в управлінні підприємствами і акціонерними товариствами;
– постійно діючі органи і механізми узгодження інтересів соціальних партнерів на різних рівнях;
– мирні (позасудові) методи врегулювання виникаючих між сторонами розбіжностей і суперечок.
Під більшість перерахованих інститутів механізму соціального партнерства (діалогу) в розвинених країнах Заходу підведена законодавча база.
Ефективну дію на соціально-трудові відносини надає нормотворча діяльність МОП. З прийнятих конвенцій і рекомендацій МОП нас, в першу чергу, цікавлять ті, які прямо або побічно відносяться до регулювання соціально-трудових відносин за допомогою укладення колективних договорів і угод. У хронологічному порядку ці документи виглядають таким чином:
1) Конвенція № 87 (1948 р.) про свободу асоціацій і захист права на організацію;
2) Конвенція № 98 (1949 р.) про право на організацію і на ведення колективних переговорів;
3) Рекомендація № 91 (1951 р.) про колективні договори;
4) Рекомендація № 92 (1951 р.) про добровільне примирення і арбітраж;
5) Рекомендація № 94 (1952 р.) про співпрацю на рівні підприємства;
6) Рекомендація № 113 (1960 р.) про співпрацю в галузевому і національному масштабі;
7) Рекомендація № 129 (1967 р.) про зв'язки на підприємстві;
8) Рекомендація № 130 (1967 р.) про розгляд скарг;
9) Конвенція № 154 (1981 р.) про колективні переговори;
10) Рекомендація № 163 (1981 р.) про колективні переговори.
Певний вплив на регулювання трудових відносин в західних країнах робить тепер Конвенція МOП № 173 (1992 р.) про захист вимог трудящих у разі неплатоспроможності підприємця.
У другій половині XX сторіччя в найбільш процвітаючих регіонах миру (Західна Європа, Північна Америка і Японія) з'явилися так звані «держави загального добробуту», де, під тиском профспілкового руху і за сприяння правлячих соціал-демократичних і соціалістичних партій, головна увага у внутрішній політиці надавалася питанням розподілу національного ВВП і суспільних благ (фондів) на принципах соціальної справедливості. З цією метою постійно удосконалювалися системи оплати праці і програми матеріальної допомоги знедоленим верствам населення, особливо в США.
Вузловим моментом перебудови процесів розподілу і споживання на Заході в 50-60 роках ХХ сторіччя стало завоювання профспілками так званого „стандартного сімейного бюджету”, що забезпечив автомобілізацію трудящих у формальному секторі економіки і у сфері послуг, механізацію домашнього господарства, умови підйому фермерських господарств, мобільність працівників в містах.
Другим досягненням профспілок і соціал-демократичних партій з'явилося завоювання загальнонаціональних систем соціального забезпечення, включаючи пенсії через старість і допомоги по хвороби, безробіттю, інвалідності, багатодітним сім'ям і т.д. В результаті зміцнилася концепція тред-юніонізму, що припускає співучасть профспілок в управлінні підприємствами при ослабленні класової солідарності.
Третім найбільшим досягненням масових профспілок на Заході стало скорочення робочого дня і завоювання вільного часу, використовуваного для доступу до освіти, культури і науки. А по Марксу, як відомо, вільний час є мірило суспільного багатства. Природно, що підвищення добробуту населення позитивно позначилося на зміцненні цивільних почав в західному суспільстві і на пом'якшенні протистояння між працею і капіталом.
В той же час в розвинених країнах світу під впливом світового розподілу праці (глобалізація виробництва) і упровадження інформатики аж до робочих місць намітилися нові тенденції в регулюванні соціально-трудових відносин, коли одна із сторін (профспілки) стала здавати свої позиції в значенні впливу на працівників, зайнятих у сфері обслуговування (так звані білі комірці), а також щодо захисту прав жінок і молоді, що використовує гнучкі форми зайнятості (неповний робочий день, ковзаючий графік, розділення робочих місць і т.п.).
В результаті у ряді західних країн скоротилася чисельність працівників, охоплених профспілковим рухом. Так, у Франції на початку 1990-х років члени профспілок склали 10% активного населення, в Іспанії, відповідно, 11%, в США – l5%, в Японії – 25%, в Канаді – 30%, в Німеччині – 32%. В той же час, в Скандинавських країнах обхват профспілковим членством залишається на високому рівні: у Швеції – 81%, в Данії – 76%, у Фінляндії – 72%.
Ослаблення позицій однієї із сторін в соціальному діалозі робить скрутним процес нормальної співпраці суб'єктів соціально-трудових відносин в ринковій економіці, і дозволяє підприємцям застосовувати інтенсивніші методи використання найманої робочої сили. А це обставина чревата соціальними вибухами працівників і порушеннями «правил гри», тобто принципів соціального партнерства, що склалися на Заході за останні десятиліття.
Для того, щоб не допустити серйозних змін в соціальному балансі і в розстановці суспільних сил, уряди передових країн Заходу роблять кроки по законодавчому закріпленню позицій трудових колективів на підприємствах і в установах.
Так, у Франції було відмінене положення, згідно якому профспілкові організації могли бути створені тільки на підприємствах з числом зайнятих не менше 50 чоловік. Таким чином, дрібні і ремісничі підприємства були введені в орбіту профспілкової діяльності з погляду можливості впливу профспілок на процес управління цими підприємствами через свої низові організації.
Були розширені права профспілок безпосередньо на підприємстві. На підприємствах з числом зайнятих менше 50 з'явилася можливість обирати від персоналу представника, який має право суміщати свої обов'язки з обов'язками проф. делегата. Розширені консультативні повноваження комітету підприємства. Мета його існування сформульована таким чином: «Забезпечити колективний вираз думки найнятих робітників, що дозволяє постійно враховувати їх інтереси при прийнятті рішень, що відносяться до управління і економічної і фінансової еволюції підприємства, до організації праці і технологічної бази виробництва». Комітет підприємства, крім того, одержав право організовувати внутрішні виробничі інформаційні збори (на тих же правах, що і профспілкові секції).