57. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначе¬ному цим колективним договором. Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мють право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижне¬вий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. 1. Сторони мають право безпосередньо здійснювати контроль за виконанням колективного договору. Вони також можуть упов¬новажити своїх представників на здійснення контролю за вико¬нанням колективного договору. Визначаючи зміст колективного договору, сторони встановлюють коло суб'єктів, які повноважні контролювати виконання колдоговору, та порядок здійснення цього контролю, а також можуть виробити критерії оцінки вико¬нання колективного договору. 2. Для здійснення ефективного контролю за виконанням ко¬лективного договору його сторони вправі визначити умови на¬дання необхідної інформації. Водночас вони повинні враховува¬ти положення чинного законодавства, що встановлюють зобо¬в'язання суб'єктів колективно-договірних відносин надавати інформацію з соціально-економічних питань. У разі здійснення контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього на¬явну інформацію (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про колективні договори і угоди»). Цей обов'язок покладається на обидві сторо¬ни колективного договору і не може бути скасований у договір¬ному порядку. 3.  Здійснюючи контроль, члеии виборних органів профспі¬лок або повноважні представники мають право вимагати і одер¬жувати від роботодавця, посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються виконання колективного договору. 4. Профспілки, що уклали колективний договір, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення ним порушень умов колективного договору, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у за¬значений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. Виборний орган профспілки на підприємстві, в установі, ор¬ганізації у разі невиконання посадовою особою умов колектив¬ного договору вправі звернутися з вимогою до відповідних орга¬нів про притягнення її до юридичної відповідальності. Якщо ж зобов'язання за колективним договором не виконує керівник підприємства, установи, організації, то виборний орган проф¬спілки вправі прийняти рішення про вимогу до роботодавця ро¬зірвати з цим керівником трудовий договір (контракт).

58. Ринок праці: його сутність та зміст

Ринок праці - це частина економічної системи, її елемент і характеристика, в межах яких відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва.Ринок праці передбачає сукупність механізмів, які забезпечують координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили, визначення її вартості, організацію оплати праці, соціальну опіку через підприємницькі структури.Отже, ринком праці називається система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладання трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.Становлення національного ринку праці в Україні пов´язують з ухваленням Закону "Про зайнятість населення" (1991 p.). З цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обов´язки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури ринку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.На вiдмiну від iнших типiв ринкiв ринок працi мaє не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрiвнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднicть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiальну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо), сучаснi могутні громадськi рухи та соцiальнi революцiї, а також рiзноманiтнi органiзацiї найманих працiвникiв (партiї, профспiлки, молодiжнi органiзацiї, товариства споживачiв тощо), органiзацiї роботодавцiв. Особливiсть полягає також у тому, що, породжуючи вci цi проблеми, ринок працi сам не в змозі справитись з ними. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв’язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого працівника.