76. Умови реалізації соціальної політики

Важливою умовою ефективної реалізації соціальної політики є

створення в суспільстві сукупності об’єктивних і суб’єктивних умов.

До об’єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

· трансформація суспільних відносин і насамперед формування

соціально-ринкової економіки, повноцінного інституту власності

(зокрема, приватної);

· утвердження процесів соціально-трудової мобільності, політич-

ної структурованості суспільства, нової системи духовних, ціннісних

орієнтацій.

Соціальна політика є важливою умовою формування в суспіль-

стві соціальних відносин, нової якості соціального буття.

До суб’єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

· використання в соціальній політиці адекватних принципів, спо-

собів і форм цілеспрямованої управлінської, регулятивної діяльності

з освоєння й творення соціального буття, які відповідали б вимогам

об’єктивних законів суспільного соціального розвитку;

· сприяння засобами регулятивної політики своєчасному розв’я-

занню суперечностей у соціальній сфері;

· утвердження динамізму в механізмі власне управлінської регу-

лятивної діяльності, спрямованої на розвиток соціального буття,

соціальної сфери;

· викорінювання форм і методів командно-адміністративного,

директивного управління;

· децентралізація соціальної політики;

· розв’язання суперечностей між новими (значною мірою со-

ціально-ринковими) відносинами й проявами директивного управ-

ління, пасивного характеру соціальної політики.

Неодмінною умовою ефективної реалізації соціальної політики є

соціальний моніторинг.

77 Зміст та напрями соціальної політики

Соціальна політика — це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного рівня їх життя і праці, їх соціальному захисту.Основні напрямки соціальної політики:

• гарантування мінімальної заробітної плати і регулювання доходів у цілому;

♦ забезпечення зайнятості населення і надання допомоги на випадок безробіття;

♦ індексація фіксованих доходів і захист грошових заощаджень населення (вклади в банках, державні облігації, страхові поліси);

♦ надання допомоги найбіднішим верствам населення;

♦ створення умов для самореалізації людини (вільний вибір професії, сфери і місця праці, здобуття бажаного рівня загальної і спеціальної освіти, матеріальна підтримка і перекваліфікація тимчасово непрацюючих осіб);

♦ забезпечення охорони здоров'я населення незалежно від рівня доходів.Політика доходів посідає чільне місце в державному регулюванні соціальних відносин. Першою чергою вона стосується рівня заробітної плати та її частки у ВВП, перерозподілі доходів на користь найбідніших верств населення.Політику доходів населення розробляли представники практично всіх напрямів економічної думки. Загальні принципи цього боку соціальної політики було сформульовано в повоєнний період, а на початку 60-х рр. вони набули статусу неофіційних, але обов'язкових постулатів. До прихильників цих принципів належать такі відомі вчені, як Дж. К. Гелбрейт, Р. Тібодц, П. Самуельсон, С. У. Уайнтраут, М. Фрідмен (США), М. Маршалл, Ж. Лекайон (Франція), Р. Харрод, Н. Кальдер (Великобританія).