- •1. Поняття та види речових прав за законодавством України.
- •2. Ознаки речового права.
- •3. Речові права і право інтелектуальної власності.
- •4. Поняття та ознаки права власності.
- •5. Зміст права власності.
- •6. Здійснення права власності.
- •7. Загальні положення про набуття права власності.
- •11. Похідні підстави набуття права власності. Момент виникнення права власності у набувача.
- •12. Підстави припинення права власності.
- •2. Відмова власника від права власності
- •5. Припинення права власності у зв'язку із викупом майна у власника.
- •13. Право господарського відання та оперативного управління.
- •14. Поняття, зміст та особливості права приватної власності.
- •15. Право комунальної власності. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст.
- •16. Право державної власності. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст. Співвідношення понять право державної власності та право власності народу України.
- •19. Право спільної сумісної власності подружжя.
- •20. Право власності особистого селянського господарства.
- •22. Порядок здійснення права спільної часткової власності.
- •23. Право власності на житло.
- •24. Право довірчої власності.
- •25. Конституція України та цивільне законодавство про правове забезпечення захисту права власності.
- •26. Поняття та види способів захисту права власності та інших речових прав. Співвідношення понять охорона та захист речових прав.
- •27. Речово-правові засоби захисту права власності та інших речових прав.
- •28. Віндикаційний позов як спосіб захисту речових прав.
- •29. Негаторний позов як спосіб захисту речових прав.
- •30. Визнання права власності як спосіб захисту.
- •31. Позов про вилучення майна з опису як спосіб захисту права власності.
- •32. Зобов'язально-правові способи захисту права речових прав.
- •33. Визнання незаконним нормативного акту та дій органів влади та місцевого самоврядування, що порушують право власності.
- •34. Самочинне будівництво.
- •35. Право власності на земельну ділянку.
- •36. Поняття та види речових прав на чуже майно.
- •37. Особливості здійснення і захисту речових прав на чуже майно.
- •41. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •42. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.
- •43. Володіння (посідання) в цивільному праві.
- •44. Характеристика авторського права в континентальній системі права і копірайту в англосаксонській системі
- •45. Цивільно-правове регулювання відносин, пов'язаних з творчою діяльністю. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.
- •46. Об’єкти та суб’єкти авторського права.
- •47. Права суб’єкта авторського права.
- •48. Авторський договір: поняття, характеристика та види.
- •49. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст суміжних прав інтелектуальної власності.
- •50. Поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст права промислової власності.
- •51. Правова охорона фірмових найменувань.
- •52. Правова охорона товарних знаків.
- •53. Правова охорона найменувань місць походження товарів
- •54. Поняття сімейного права. Співвідношення цивільного та сімейного права.
- •55. Принципи сімейного права.
- •56. Строки в сімейному праві.
- •57. Здійснення і захист сімейних прав та обов'язків.
- •1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
- •2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
- •58. Поняття сім ї. Підстави виникнення сімейних прав та обов'язків.
- •1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
- •2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
- •61. Фактичні шлюбні відносини.
- •62. Умови укладання шлюбу. Перешкоди для укладання шлюбу.
- •63. Порядок укладання шлюбу. Правові наслідки подачі заяви про реєстрацію шлюбу.
- •2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.
- •3. Прийняття державними органами рацСу заяви за наявності всіх необхідних документів.
- •4. Заручини.
- •5. Реєстрація шлюбу.
- •64. Визнання шлюбу недійсним. Підстави, порядок, наслідки.
- •65. Особисті немайнові правовідносини подружжя.
- •66. Майнові правовідносини подружжя. Поняття, види, особливості.
- •67. Правовий режим майна подружжя.
- •68. Обов'язки подружжя по утриманню. Підстави, порядок виникнення та припинення.
- •69. Шлюбний договір. Поняття, зміст, порядок укладання, визнання недійсним, наслідки.
- •70. Поняття та види припинення шлюбу. Правові наслідки припинення шлюбу. Відмінність від визнання шлюбу недійсним.
- •71. Підстави та порядок розірвання шлюбу.
- •74. Особисті немайнові права та обов'язки батьків та дітей.
- •75. Підстави та порядок позбавлення батьківських прав. Відновлення батьківських прав. Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.
- •76. Майнові правовідносини батьків та дітей.
- •77, 79. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Умови та порядок стягнення аліментів на дітей.
- •78. Аліментні правовідносини інших членів сім ї.
- •80. Поняття та підстави усиновлення (удочеріння).
- •81. Правові наслідки усиновлення. Таємниця усиновлення.
- •82. Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім я.
- •83. Патронат.
- •84. Поняття спадкування. Суб'єктний склад відносин спадкування.
- •85. Час та місце відкриття спадщини. Юридичні наслідки відкриття спадщини.
- •86. Склад спадкового майна.
- •87. Особливості спадкування окремих об’єктів.
- •88. Спадкування за законом. Порядок розподілу спадкового майна.
- •89. Поняття та види заповітів. Недійсність заповіту.
- •90. Виконання заповіту.
- •91. Заповідальний відказ. Право на обов'язкову частку у спадщині.
- •92. Здійснення права на спадкування. Оформлення права на спадщину.
- •93. Відмова від спадщини. Поняття та наслідки.
- •94. Відповідальність спадкоємців за зобов'язаннями спадкодавця.
- •95. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія. Відумерлість спадщини.
- •96. Спадковий договір.
27. Речово-правові засоби захисту права власності та інших речових прав.
Речово-правові засоби захисту права власності спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, забезпечення реалізації здійснення правомочностей власника (володіння, користування, розпорядження тощо) стосовно речі, що йому належить.
До них належать:
1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);
2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний та похідні від нього позови — про визнання незаконним правового акту, який порушує право власності, тощо);
3) позов про визнання права власності. Деякі цивілісти відносять позови про визнання до негаторних або віндикаційних, але більшість вважає, що це самостійні речово-правові позови (В.А. Рясенцев, Ю.К. Толстой). Остання позиція знайшла підтримку і в ЦК, де цьому позову присвячена ст. 392.
28. Віндикаційний позов як спосіб захисту речових прав.
Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Зокрема, ст. 387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Із врахуванням цивілістичних традицій та положень ЦК віндикаційний позов звичайно визначають як позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння.
Таким чином, віндикаційний позов — це позов власника, який не володіє, до особи, яка не є власником, але володіє. У цьому випадку увага загострюється на втраті власником можливості володіння річчю і перебування її у володінні особи, яка не є власником.
Право на віндикацію належить власнику, який втратив можливість володіння річчю. Нарівні з ним, віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо. Титульним власником визнають також юридичну особу, якій майно належить на праві господарського відання або оперативного управління.
Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав — незаконний володілець.
Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, заподіяної цим власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридично незамінною, і тому її загибель призводить до втрати власником права на віндикаційний позов. У цьому випадку він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.
Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, чи є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.
Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження. Володілець вважається недобросовісним, якщо знає чи може (повинен) знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчуження.
При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст. 204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач навмисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише простої необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його намір або груба необережність.
У незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається в усіх випадках.
Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оплатно чи безоплатно він придбав річ.
Так, за безоплатного набуття майна від особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках (ч. З ст. 388 ЦК). Адже безоплатний набувач у випадку відібрання у нього речі нічого не втрачає: річ не його і на її придбання він нічого не витратив.
Якщо майно придбане добросовісним володільцем відплатно, то можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.
Зокрема, власник може витребувати таке майно лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Проте майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, право власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних в ч. 2 ст. 388 ЦК обставин.
Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК). При цьому не має значення, чи вибуло таке майно від власника з його волі, чи майно надійшло до набувача безвідплатно. Добросовісність набувача вже сама по собі є достатньою підставою для відмови у позові власнику про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їхньої індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цінних паперів застосовуються правила ст. 388 ЦК.
Основні відмінності відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:
а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він отримав або мав отримати, за весь час володіння річчю.
Добросовісний володілець мусить це зробити з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки про виклик до суду (частини 1 та 2 ст. 390 ЦК);
б) добросовісний володілець може залишити за собою зроблені поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обгрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування вартості зроблених поліпшень, але не більше за розмір збільшення вартості речі (ч. 4 ст. 390 ЦК).
Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під такими витратами розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного використання речі (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, встановлення на машину куленепробивного скла).
Крім того, як добросовісний, так і недобросовісний незаконні володільці майна мають право вимагати від власника компенсації зроблених ними необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч. З ст. 390 ЦК).
Під необхідними витратами розуміються такі витрати, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б бути використана за прямим призначенням.
Відповідно до ст. 257 ЦК на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється 3-річний строк позовної давності.